28.03.2019
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Задля захисту інтересів стягувачів ВП ВС готова до перегляду власних позицій

Задля захисту інтересів стягувачів ВП ВС готова до перегляду власних позицій - zadlya_zahistu_interesiv_styaguvachiv_vp_vs_gotova_do_pereglyadu_vlasnih_pozitsiy_5c9cc65f94ecf.jpg

Механізм роботи Великої палати Верховного Суду вже більш-менш налагоджений. Водночас кількість рішень, які направляють для перегляду до ВП ВС, у найскладніших категоріях справ є, мабуть, тим визначальним фактором, що сприяє відступленню нею від власних правових висновків. (Джерело: Закон і Бізнес)

За згодою стягувача

ВП ВС 5.12.2018 у справі №904/7326/17 винесла постанову, в якій відступила від свого ж правового висновку, викладеного в постанові від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц. Зокрема, раніше палата стосовно застосування ст.30 закону «Про виконавче провадження» №1404-VIII зазначала, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, в яких ці рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Аналогічний висновок містився в постановах ВП ВС від 12.09.2018 у справі №906/530/17, від 17.11.2018 у справах №№5028/16/2/2012та 927/395/13.

Затверджуючи нову правову позицію, ВП ВС виходила з того, що застосування правила щодо обов’язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного й навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого в законі.

Системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та взаємозамінними. Тобто для стягувача вибір між зверненням до органу державної виконавчої служби чи до приватного виконавця має значення, адже умови співпраці з державними та приватними виконавцями різняться. Звернення до приватного виконавця забезпечує стягувачеві можливість користуватися такими гарантіями:

• обов’язковим страхуванням цивільної відповідальності приватного виконавця;

• можливістю фінансування виконавчих витрат на виконання за власний рахунок приватного виконавця (тоді як орган ДВС у разі недостатності авансового внеску завжди вимагає покриття додаткових витрат стягувачем);

• можливістю встановлення в договорі з приватним виконавцем іншого розміру додаткової винагороди чи авансового внеску, своєчасного покриття витрат, пов’язаних з виконавчими діями, тобто можливістю в передбачений законом спосіб уплинути на ефективність примусового виконання важливого для нього рішення шляхом відповідної мотивації приватного виконавця; остання є неможливою у випадку проведення виконавчих дій органами ДВС.

Забезпечення конкуренції між державними та приватними виконавцями судових рішень (як однієї з необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) передбачено у Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки, схваленій указом Президента від 20.05.2015 №276/2015. Примусове передання виконавчого провадження від приватного виконавця до органів ДВС позбавить стягувача вищенаведених прав і гарантій, установлених законодавством.

Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцеві, який першим відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив провадження щодо боржника, працює в іншій, ніж стягувач, місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений давати хід виконавчим документам по всій Україні, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це, у свою чергу, спричинить суттєве підвищення витрат на виконання, яких буде змушений зазнати стягувач і яких може не вистачити на рахунку боржника.

З огляду на викладене ВП ВС дійшла висновку, що стягувачеві гарантоване право вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення — ДВС або приватного виконавця.

Палата зазначила, що правило стосовно виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника в межах зведеного провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження відносно такого боржника, установлено в абз.1 ч.1 ст.30 закону №1404-VIII, стосується виключно державних, а не приватних виконавців. Тоді як щодо останніх діє правило абз.2 ч.1 тієї самої статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника в межах зведеного виконавчого провадження.

Отже, передання виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.

Без обов’язку передання

Черговість задоволення вимог стягувачів закріплена в ст.46 закону №1404-VIII і визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого є кілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має за мету уникнення зловживань із боку виконавця, який без визначення цієї черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам, що створювало б ризик учинення корупційних правопорушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки в законі №1404-VIII цього не передбачено.

Якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність кількох виконавчих проваджень чи арештів одного й того самого майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства. Поширення чинності ст.46 закону №1404-VIII на загальну систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна до тієї, яка вже запроваджена законодавством про банкрутство.

Отже, передбачені в стст.45—46 закону №1404-VIII правила розподілу стягнутих із боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника.

Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні ДВС та приватних виконавців не порушує передбаченого порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Урахувавши вищенаведені аргументи, ВП ВС відступила від висновку, викладеного в згаданих постановах, шляхом його уточнення, зазначивши, що ст.30 закону №1404-VIII передбачає обов’язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцеві, який першим відкрив провадження, для виконання ним у межах зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника. Приватний виконавець не зобов’язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який першим відкрив провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника в межах зведеного виконавчого провадження.

Пріоритетне правило

Передбачені в ст ст. 45—46 закону №1404-VIII правила розподілу стягнутих із боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника.

Така правова позиція щодо застосування ст.30 закону №1404-VIII не забезпечить ефективного виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Акцентування на перевазі приватних виконавців над ДВС із посиланням на забезпечення при цьому принципу диспозитивності виконавчого провадження не є гарантією виконання судового рішення.

Правило існування єдиного виконавчого провадження та пріоритет виконавця, який відкрив перше виконавче провадження щодо боржника, закріплене в зазначеній статті, є запорукою дотримання прав усіх його учасників. Окрім того, існування єдиного зведеного виконавчого провадження щодо боржника є гарантією ефективної роботи одного виконавця (державного чи приватного) і запобіжником від виникнення ситуацій, пов’язаних із необхідністю повторних виконавчих дій різними виконавцями щодо майна боржника, а також запорукою непорушності прав третіх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження.

Автор статті:   адвокат Анна Бойчук, ADER HABER

1031
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: