УХВАЛА

02 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 5028/16/2/2012

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі Чорної Л.В. - головуючого, Разіної Т.І., Яковлєва М.Л. від 23 квітня 2018 року та ухвалу Господарського суду Чернігівської області у складі Сидоренка А.С. від 07 березня 2018 року

за скаргою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Ленька А.М.

за позовом заступника прокурора міста Чернігова в інтересах держави в особі: 1.

Міністерства палива та енергетики України, 2. публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 3. публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"

до відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"

про стягнення 4 906 261,27 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2018 року прийнято до провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Зважаючи на приписи частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Під час підготовки справи до розгляду, суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2012 стягнуто з ВАТ "Облтеплокомуненерго" та користь ПАТ "Чернігівгаз" 4 867 474,09 грн. основного боргу, 12 972,10 грн. інфляційних втрат та 25 815,08 грн. 3% річних.

03.04.2012 на примусове виконання вказаного судового рішення видано відповідний наказ, за яким було відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2012 здійснено процесуальне правонаступництво на стадії виконання судового рішення та замінено ПАТ "Чернігівгаз" його правонаступником ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

06.03.2018 на адресу суду надійшла скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Ленька А.М. щодо винесення постанови від 15.02.2018 про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 15700088 в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожитий газ.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.03.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018, зазначену скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на дії державного виконавця залишено без розгляду внаслідок пропуску скаржником встановленого частиною 1 статті 341 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) десятиденного строку для оскарження дій державного виконавця.

Так, судами встановлено, що оскаржувана постанова державного виконавця отримана позивачем 19.02.2018, проте звернення до суду відбулося 02.03.2018, тобто з пропуском на один день встановленого статтею 341 ГПК України строку.

При цьому судами відхилено доводи скаржника про те, що при обчисленні строку на оскарження дій державного виконавця застосуванню підлягають приписи частини 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав.

Наявна колізія законодавчих актів однакової юридичної сили, на думку судів, підлягає вирішенню шляхом застосування закону, який прийнято пізніше. У даному випадку таким законом є ГПК України у новій редакції, яким передбачено десятиденний строк на оскарження до суду дій державного виконавця.

Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Скаржник вважає, що судами не вірно визначено принцип урегулювання колізії правових норм одного рівня, оскільки норма частини 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" є спеціальною по відношенню до норм ГПК України при оскарженні дій державного виконавця щодо виконання судового рішення, а тому має пріоритет у застосуванні.

Отже, застосуванню у даному випадку підлягають саме норми спеціального закону, яким передбачено інший, відмінний від положень чинного ГПК України, порядок оскарження дій посадових осіб ВДВС.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України, оскільки вважає, що дана справа містить виключну правову проблему і розгляд даної справи Великою Палатою необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Вказаний висновок базується на наступних аргументах.

Відповідно до частини 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за змістом вказаної норми при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, як спеціальним процесуальним законодавчим актом.

Так, згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 339 ГПК України, порушено їхні права. Одночасно підпунктом а) частини 1 статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Враховуючи встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків, очевидним є обрахування зазначеного десятиденного строку у календарних днях.

Одночасно положеннями іншого законодавчого акту - Закону України "Про виконавче провадження" встановлено дещо інший строк для оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення - 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином, має місце існування двох рівнозначних законодавчих актів, якими по-різному врегульовано одні й ті ж самі правовідносини - оскарження дій державного виконавця щодо виконання судового рішення.

При цьому обидва Закону України "Про виконавче провадження"одавчих акта є спеціальними: ГПК України врегульовує порядок оскарження дій державного виконавця до господарського суду, а Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним нормативним актом у регулюванні правовідносин щодо примусового виконання судових рішень, як завершальної стадії судового провадження.

Верховний Суд констатує, що зі змісту статті 3 ГПК України випливає, що для господарського суду пріоритетним є застосування положень саме статті 3 ГПК України, як спеціального акта у сфері господарського судочинства. Проте, оскільки Законом України "Про виконавче провадження" встановлено більш тривалий процесуальний строк, застосування господарським судом колізійних положень ГПК України до спірних правовідносин буде суперечити задекларованому в ГПК України завданню господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спору та не забезпечить гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Більше того, наявність такої правової колізії створює передумови для формування різних правових позицій судів усіх рівнів та до порушення балансу прав та інтересів сторін у господарському процесі. У цьому контексті єдина правозастосовча позиція щодо порядку оскарження дій державного виконавця, сформована Великою Палатою Верховного Суду, виключить можливі випадки різного тлумачення наведених вище норм законодавства.

Частиною 5 статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234 302 303 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 5028/16/2/2012 разом із касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та доданими до неї документами передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.