00.00.0000
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Стаття 40. Виселення мешканців

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

{ Частина друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3795-VI ( 3795-17 ) від 22.09.2011 }

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо:

договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку;

договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя.

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Виселення без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жилі приміщення допускається лише у випадку, якщо вони були придбані за рахунок саме кредитних коштів (Справа б/н, 13.07.16)

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що між позивачем та власником квартири був укладений договір позики, згідно з умовами якого останній отримав позику в розмірі 18 600 доларів США. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між ним також було укладено договір іпотеки, предметом якого стала зазначена квартира. Оскільки позичальник взяті на себе зобов'язання не виконав, позивач на підставі вказаного договору іпотеки, зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру. Проте користуватися нею він не має можливості, оскільки відповідачі зареєстровані та продовжують проживати у спірній квартирі, чим порушують його права, як власника квартири.

Рішення суду першої інстанції позов був задоволений, але судом апеляційної інстанції це рішення скасоване, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодилась і колегія суддів ВССУ, поклавши в основу свого рішення наступні приписи чинного законодавства.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже при виселенні мешканців внаслідок зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За висновком суду в цій справі в іпотеку передано квартиру, яка була одержана позивачем у власність не за рахунок кредитних коштів, що свідчить про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-1484цс15 від 21 жовтня 2015 року.

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: