Історія справи

Постанова ВП ВС від 09.10.2025 року у справі №990/144/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 990/144/25

провадження № 11-256заі25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Губської О. А.,

суддівБанаська О. О., Воробйової І. А., Дашутіна І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянула в порядку письмового провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2025 року

у справі № 990/144/25 (судді Бевзенко В. М., Єзеров А. А., Кравчук В. М., Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.)

за позовом ОСОБА_1

до Вищої ради правосуддя

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

Позивач оскаржив до Верховного Суду бездіяльність Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), а саме нерозгляд його дисциплінарної скарги на суддю у визначений законом строк.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, виснувавши, що безпідставного невиправданого затягування, невжиття відповідачем необхідних заходів щодо розгляду дисциплінарної скарги у цій справі не встановлено.

Позивач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій стверджував, що зміни в організації роботи дисциплінарних органів відповідача та їх навантаження не можуть бути належною підставою для недотримання процедури і строків розгляду дисциплінарної скарги, визначених законом.

Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та закрила провадження у цій справі, виснувавши, що заявлений позов не підлягає вирішенню в адміністративних судах.

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВРП, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка виразилась у неналежному забезпеченні здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження за скаргою, поданою ОСОБА_1 від 27 вересня 2023 року, щодо дисциплінарного проступку судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ВРП забезпечити здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження за скаргою, поданою ОСОБА_1 , від 27 вересня 2023 року щодо дисциплінарного проступку судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 у порядку, визначеному Регламентом Вищої ради правосуддя, затвердженим рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17(далі - Регламент).

1.2. Позивач зазначив, що 27 вересня 2023 року засобами поштового зв`язку звернувся до ВРП з дисциплінарною скаргою, в якій просив притягнути суддю Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

1.3. Стверджував, що ВРП порушила строки розгляду дисциплінарної скарги, встановлені пунктом 4 частини першої статті 43 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Додатково зазначає, що в порушення Регламенту відповідач не виконав свого обов`язку щодо своєчасного розгляду його дисциплінарної скарги.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 травня 2025 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

2.2. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розумність строку розгляду дисциплінарної скарги слід оцінювати крізь призму критеріїв на предмет можливості розгляду скарги протягом більш або менш тривалого строку. Навіть велика тривалість розгляду дисциплінарної скарги може бути визнана розумною з урахуванням певних індивідуальних обставин.

2.3. Суд першої інстанції врахував положення пункту 238 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, відповідно до якого дисциплінарні провадження, у яких на день початку роботи служби дисциплінарних інспекторів ВРП Дисциплінарною палатою не ухвалено рішення про відкриття дисциплінарної справи, з дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів передаються дисциплінарним інспекторам ВРП, визначеним автоматизованою системою розподілу справ. Перебіг строку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, у таких дисциплінарних провадженнях переривається та розпочинається заново.

2.4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, встановлюючи причини тривалого перебування на попередньому розгляді ВРП поданої позивачем дисциплінарної скарги, ураховуючи положення пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку з пунктом 238 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, дійшов висновку про те, що порушення строків розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_1 не було свавільним.

2.5. Не заперечуючи щодо необхідності дотримання строку при здійсненні попередньої перевірки дисциплінарних скарг суд першої інстанції зазначив, що відповідач довів наявність об`єктивних обставин, які мали безпосередній вплив на швидкість і терміни опрацювання відповідачем матеріалів, що надходять до нього на розгляд, адже надмірно високе навантаження на члена ВРП та дисциплінарного інспектора безумовно створює реальні перешкоди у вжитті заходів щодо оперативного розгляду заяв чи скарг у розумні строки.

2.6. Безпідставного невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_1 з боку відповідача суд першої інстанції у цій справі не встановив.

3. Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги

3.1. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2025 року, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене судове рішення.

3.2. Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції неправильно оцінив наведені сторонами аргументи щодо позову і заперечень, неповно дослідив обставини справи та, як наслідок, дійшов помилкових висновків щодо них.

3.3. Зазначає, що ВРП безпідставно апелювала, а суд першої інстанції узяв до уваги виключно статистичні дані Ради та безпосередньо члена ВРП Ковбій О. В. її велику завантаженість. Указує на те, що ВРП не надала суду належним чином зареєстрованого жодного внутрішнього документа реагування (пояснення, доповідної записки, зауважень, пропозицій тощо) Ковбій О. В. до відповідальної посадової особи ВРП, що здійснює контроль за дотриманням законності та строків при попередній перевірці дисциплінарної скарги позивача, в тому числі про продовження строків попередньої перевірки цієї дисциплінарної скарги, або до відповідальної особи ВРП, в обов`язки якої(-их) входить організація роботи ВРП. Також не надала жодних документів реагування з ініціативи відповідальної посадової особи ВРП, що здійснює контроль за дотриманням законності та строків при попередній перевірці дисциплінарних скарг, зокрема скарги ОСОБА_1 , щодо попередження, виявлення і можливих заходів усунення порушень законності та дотримання строків попередньої перевірки дисциплінарних скарг.

3.4. На думку позивача, суд першої інстанції доводи ВРП стосовно, зокрема, початку роботи служби дисциплінарних інспекторів, проведення попередньої перевірки обставин, викладених у скарзі, прийняв безпідставно, оскільки ця конкретна правова ситуація, набір фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, саме свідчать про відсутність жодних дій та заходів реагування з боку відповідальних посадових осіб Ради щодо протиправної бездіяльності відповідача в період з 1 листопада 2023 року по 10 грудня 2024 року, яка виразилась у неналежному забезпеченні здійснення ВРП дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_1 щодо судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2. Якщо існує лише один законний варіант поведінки (розглянути в строк) - дискреції немає, тож «завдання організувати роботу належно» лежить на ВРП в цілому. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ці обставини проігнорував.

3.5. Також стверджував, що у справах в інтересах ВРП остання займає позицію, при якій надмірне навантаження є належною підставою для недотримання строків, визначених законом, а у справах проти інтересів ВРП остання займає протилежну позицію, при якій надмірне навантаження є неналежною підставою для недотримання строків, визначених законом.

3.6. Позивач зазначив, що суд першої інстанції хибно прийняв твердження відповідача, що самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення і взагалі нівелюють пряму норму вищого законодавчого акта України - статті 19 Конституції України. Практика застосування такого твердження з боку будь-яких державних, комунальних та приватних юридичних осіб та особливо підтримана судовою практикою обов`язково призведе до зловживань та порушень прав і законом охоронюваних інтересів як фізичних так і юридичних осіб. Так, за аналогією кожний слідчий, прокурор, суддя, поліцейський, посадова особа будь-якого державного чи комунального органу тощо буде наводити надвелике навантаження в роботі за допомогою статистичних даних - як своїх особистих, так і органу в цілому і кадровий дефіцит та стверджувати, що чинне законодавство для нього не є обов`язковим для виконання в частині дотримання строків проведення будь-яких дій, визначених нормами чинного законодавства.

3.7. Позивач зауважив, що станом на 02 травня 2025 року він не отримав інформації від ВРП щодо проведення та наслідків попередньої перевірки його дисциплінарної скарги. За переконанням позивача, це свідчить про продовження з боку ВРП нехтування до своїх завдань і обов`язків, а також до законних прав і законом охоронюваних інтересів громадянина України ОСОБА_1 .

3.8. До того ж у скарзі зазначено про неправильне встановлення обставин справи. В аспекті цього вказано на неправильну дату протоколу автоматизованого розподілу та у зв`язку із цим відсутність аналізу періоду з 01 листопада 2023 року по 23 грудня 2024 року, що, за висновком скаржника, позбавило рішення внутрішньої логіки. Вважає такі фактологічні нестиковки вагомими, адже вони вплинули на висновки суду першої інстанції.

3.9. Також позивач не погодився з відмовою в задоволенні похідної позовної вимоги та вказав на факт протиправної бездіяльності ВРП у період з 01 листопада 2023 року по 23 грудня 2024 року, яка виразилась у неналежному забезпеченні здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_1 в указаний період. Для дисциплінарної скарги ОСОБА_1 строк 30/45 днів уже був порушений у період 1 листопада 2023 року по 23 грудня 2024 року (14 місяців). Закон не містить норми, яка амністує прострочення, що вже настало, - він лише «перезапускає» строки для незавершених проваджень.

3.10. 18 липня 2025 року позивач подав відповідь на відзив, у якій він підтримав висловлену ним в апеляційній скарзі позицію.

4. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги

4.1. ВРП подала відзив на апеляційну скаргу, у якому не погодилася з її доводами, посилалася на її необґрунтованість, а тому просила залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

4.2. Обґрунтовуючи свою позицію щодо безпідставності позовних вимог, відповідач указав на правильність висновків суду першої інстанції та зазначив про значне навантаження члена ВРП Ковбій О. В. , дисциплінарного інспектора Дробчак Н. В. та значне навантаження на автоматизовану систему розподілу справ, у зв`язку із чим вважає, що протиправної бездіяльності ВРП, яка полягає у нерозгляді дисциплінарної скарги позивача, - немає.

4.3. На підтвердження таких доводів Рада послалася на те, що за даними автоматизованої системи діловодства дисциплінарна скарга ОСОБА_1 від 02 жовтня 2023 року (вх. № Ц-3489/0/7-23) на дії судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 розподілена у провадження члена ВРП Ковбій О. В . За даними автоматизованої системи діловодства ВРП з 01 листопада 2023 року (день початку розподілу скарг між членами ВРП) по 23 грудня 2024 року (день початку роботи служби дисциплінарних інспекторів) членам ВРП розподілено 23 697 справ і матеріалів, що відносяться до повноважень ВРП, з них 22 118 скарг щодо дисциплінарного проступку судді.

4.4. Протягом зазначеного періоду члену ВРП Ковбій О. В. розподілено 1 577 справ та матеріалів, з них 1 491 скарга щодо дисциплінарного проступку судді. Загальна кількість скарг щодо дисциплінарного проступку судді, за результатами розгляду яких членом ВРП Ковбій О. В. протягом зазначеного періоду повністю завершено розгляд, становить 594. Станом на 23 грудня 2024 року у зазначеного члена перебувало на розгляді 897 скарг щодо дисциплінарного проступку судді. За цей період Ковбій О. В. брала участь у 108 засіданнях Ради, на яких було розглянуто понад 1 720 питань, з них у 43 засіданнях Ковбій О. В. була доповідачем у 105 питаннях. Також протягом зазначеного періоду член ВРП Ковбій О.В. брала участь у 54 засіданнях Другої Дисциплінарної палати ВРП, на яких було розглянуто понад 2 610 питань, з яких у 317 питаннях Ковбій О. В. була доповідачем.

4.5. Скарга ОСОБА_1 від 02 жовтня 2023 року (вх. № Ц-3489/0/7-23), яка передана до управління документального забезпечення членом ВРП Ковбій О. В. , на підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 08 січня 2025 року передана дисциплінарному інспектору Дробчак Н. В .

4.6. Також відповідач повідомив, що наразі проводиться попередня перевірка обставин, наведених позивачем у дисциплінарній справі № Ц-3489/0/7-23.

5. Рух апеляційної скарги

5.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 09 липня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами.

6. Обставини справи

6.1. Рішенням ВРП від 05 серпня 2021 року № 1809/0/15-21 зупинено з 05 серпня 2021 року розподіл між членами ВРП скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

6.2. 27 вересня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку направив до ВРП дисциплінарну скаргу щодо судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 (надійшла та зареєстрована 02 жовтня 2023 року).

6.3. Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 06 грудня 2023 року дисциплінарна скарга позивача (вх. № Ц-3489/0/7-23) розподілена члену ВРП Ковбій О. В .

6.4. Рішенням ВРП від 19 жовтня 2023 року № 997/0/15-23 з 01 листопада 2023 року відновлено розподіл між членами ВРП скарг щодо дисциплінарного проступку судді та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

6.5. Дисциплінарна скарга ОСОБА_1 від 02 жовтня 2023 року (вх.№ Ц- 3489/0/7- 23), яка передана до управління документального забезпечення членом ВРП Ковбій О. В., на підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 08 січня 2025 року передана дисциплінарному інспектору Дробчак Н. В.

6.6. Попередня перевірка обставин, наведених позивачем у дисциплінарній скарзі, ВРП не завершена.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

7.1. Право особи на доступ до правосуддя гарантоване у статті 55 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

7.2. У Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

7.3. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; пункт 33).

7.4. Також підлягає урахуванню позиція ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У пунктах 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пункт 36, Series A № 18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia) рішення у справах «Роч проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява № 32555/96, пункт 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява № 36500/05, пункт 132).

7.5. Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, пункт 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), пункт 65, Series A № 294-B).

7.6. ЄСПЛ зауважував, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених статті 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке в демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява № 42527/98, пункт 45). У пункті 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, № 93, пункт 59).

7.7. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

7.8. Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

7.9. Конституційний Суд України у Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 витлумачив, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

7.10. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).

7.11. Відсутність спору, у свою чергу, унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а; провадження № 11-1081апп18).

7.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Суд правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом (див. mutadis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 05 лютого 2019 року у справі № 9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі № 9901/798/18).

7.13. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

7.14. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої).

7.15. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

7.16. ОСОБА_1 , звертаючись до Верховного Суду з позовом, визначив його предметом такі вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка виразилась у неналежному забезпеченні здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження за скаргою, поданою ОСОБА_1 , від 27 вересня 2023 року щодо дисциплінарного проступку судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ВРП забезпечити здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження за скаргою, поданою ОСОБА_1 , від 27 вересня 2023 року щодо дисциплінарного проступку судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_2 у порядку, визначеному Регламентом.

7.17. Отже, звертаючись з такими вимогами, позивач стверджував, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП.

7.18. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

7.19. Повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VІІІ.

7.20. На підставі частини десятої статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

7.21. Частиною першою статті 107 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.

7.22. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).

7.23. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження включає:

1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

7.24. Нормами пункту 4 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

7.25. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача за наслідками попередньої перевірки дисциплінарної скарги надалі розглядає - якщо не буде підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - Дисциплінарна палата ВРП, яка утворюється у складі ВРП для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIІІ), яка відтак ухвалює рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи.

7.26. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання Радою відповідної дисциплінарної скаргиабо день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (абзац третій частини другої статті 42 Закону № 1798-VIII).

7.27. У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VІІІ визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

7.28. Здійснюючи системний аналіз зазначених норм, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

7.29. За прямою вказівкою Закону № 1798-VIII ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.

7.30. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

7.31. За змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не можна ототожнювати із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.

7.32. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені ВРП чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею, щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

7.33. Отже, тлумачення в сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, і не впливають на них.

7.34. Такої саме логіки дотримувався законодавець у приписах глави 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Закону № 1798-VIII, не передбачивши для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, права на оскарження в дисциплінарному провадженні будь-яких рішень ВРП (її дисциплінарних органів, посадових осіб) під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги та наділивши дисциплінарний орган ВРП виключними дискреційними повноваженнями щодо надання скаржнику дозволу на оскарження рішення, прийнятого за результатами розгляду дисциплінарної справи.

7.35. У цей спосіб у Законі № 1798-VIII фактично констатовано неможливість впливу обставин дисциплінарного провадження на права, обов`язки чи інтереси особи, яка звернулася з дисциплінарною скаргою щодо судді.

7.36. Верховний Суд України неодноразово зауважував, що право на захист - самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього (див. постанови від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16). Цей правовий висновок утвердився і в практиці Касаційного адміністративного судуу складі Верховного Суду (зокрема, постанови від 27 листопада 2018 року у справі №826/8425/15, від 14 січня 2022 року у справі № 826/20453/16, від 13 лютого 2024 року у справі № 320/5934/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 640/25171/21).

7.37. Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

7.38. За наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що сама по собі фактична тривалість здійснення ВРП дисциплінарного провадження щодо судді не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з відповідною дисциплінарною скаргою, і не може вплинути на них.

7.39. ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність ВРП, що полягала в нерозгляді його скарги на суддю у визначений Законом № 1798-VIII строк.

7.40. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивача ОСОБА_1 як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

7.41. Також Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне наголосити, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов`язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов`язків і дотримання етичних стандартів поведінки.

7.42. У вимірі нормативного регулювання правовідносин, які виникають у зв`язку з поданням дисциплінарної скарги, зазначимо, що розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП, що утворюються із числа членів ВРП. Рішення дисциплінарних палат ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до ВРП, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону № 1798-VIІІ для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 Закону № 1798-VIІІ). Останньою «ланкою» у процедурі оскарження рішення (ВРП у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата Верховного Суду, яка відповідно до частини сьомої статті 266 КАС розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

7.43. У продовження цих міркувань Велика Палата Верховного Суду звертається до власного правового висновку, сформульованого у постанові від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, про те, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

7.44. Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи не притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов`язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті роль скаржника в поданні дисциплінарної скарги до ВРП обмежується в інформуванні компетентного державного органу про неналежну поведінку судді, а орган ВРП самостійно вирішує питання про достатність підстав для відкриття дисциплінарної справи.

7.45. З огляду на закріплені у Законі № 1798-VIІІ завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах рішення, дії чи бездіяльність цього органу не може порушувати особистих прав та / або інтересів заявника, а тому таке рішення, дії чи бездіяльність ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.

7.46. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду акцентує, що умови і порядок оскарження актів ВРП та її дисциплінарних палат у питаннях, які вирішуються під час дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема в аспекті відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи, чітко регламентовані у Законі № 1798-VIІІ, який не передбачає судового контролю адміністративного суду на етапі попередньої перевірки дисциплінарної скарги і ухвалення рішення щодо відкриття дисциплінарної справи. Знов-таки, рішення Дисциплінарної палати ВРП щодо відкриття дисциплінарної справи теж не підлягає (з боку скаржника) оскарженню до компетентного органу (ВРП), тож якщо не підлягає оскарженню рішення дисциплінарного органу ВРП за результатами перевірки дисциплінарної скарги (відмова у відкритті, повернення або відкриття дисциплінарної справи), то немає і причин поширювати адміністративний судовий контроль на процедуру його прийняття.

7.47. До того ж, слід ще раз наголосити, що позивач не є суб`єктом дисциплінарного провадження у розумінні зазначених вище норм законодавства. ВРП не вчиняла будь-яких дій (бездіяльності), які б створювали для позивача права та обов`язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом. Тобто, між позивачем і ВРП відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах.

7.48. Велика Палата Верховного Суду вкотре акцентує, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № П/9901/135/18, від 31 січня 2019 року в справі № 9901/56/19, від 27 червня 2019 року в справі № 9901/920/18).

7.49. Оскільки заявник за загальним правилом не наділений правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження, заявлені ним позовні вимоги не підлягають судовому розгляду, тож провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС у зв`язку, з тим що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

8.1. Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

8.2. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 КАС).

8.3. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

8.4. За правилами статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

8.5. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

8.6. За результатами апеляційного провадження Велика Палата Верховного Суду виснувала, що провадження у справі підлягає закриттю через те, що заявлені в позові ОСОБА_1 вимоги не підлягають судовому розгляду, відтак цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

8.7. Частиною першою статті 239 КАС передбачено, що, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

8.8. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в цій справі такої потреби немає, оскільки спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, а тому немає підстав зазначати, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

8.9. Відповідно до частини першої статті 321, статті 322 КАС Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне прийняти постановуза результатами апеляційного провадження у цій справі з огляду на необхідність вирішення кількох взаємопов`язаних питань - формулювання висновків за результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у цій справі. Подібний підхід mutadis mutandis застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 813/3602/16, від 18 березня 2020 року у справах № 466/6221/16-а та № 813/2616/18, від 25 березня 2020 року у справі № 826/11186/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 522/19395/16-а, від 15 квітня 2020 року у справах № 727/8819/16-а та № 2а-1328/10/2670, від 01 липня 2020 року у справі № 826/332/15, від 31 серпня 2023 року у справі № 640/26320/20.

Висновки щодо розподілу судових витрат

9.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241-243 266 308 311 315 319 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 990/144/25 скасувати.

3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. Губська Судді: О. О. Банасько К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний І. В. Дашутін Н. С. Стефанів Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич М. В. Мазур Н. В. Шевцова С. Ю. Мартєв

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформив суддя О. О. Банасько.