Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.09.2024 року у справі №370/497/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 370/497/17

провадження № 61-10612св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: акціонерне товариство «ОТП Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Ганенком Романом Андрійовичем , на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в складі колегії суддів Кулікової С. В., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: АТ «ОТП Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, знесення об`єктів самочинного будівництва.

Позов мотивований тим, що йому відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-КВ №044518, виданого 29 липня 1997 року Колонщинською сільською радою Макарівського району Київської області та зареєстрованого за №1323 належить право власності на земельну ділянку площею 0,140 га, яка розташована в селі Березівка Макарівського району Київської області і призначена для будівництва, обслуговування житлового будинку.

У липні 2011 року він звернувся до Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області із заявою про внесення відомостей про належну йому земельну ділянку до Державного земельного кадастру для отримання витягу з Державного земельного кадастру.

Під час ході перевірки технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 . Управлінням Держкомзему було виявлено накладання земельної ділянки ОСОБА_1 із земельними ділянками суміжних землевласників - відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Окрім того, ОСОБА_2 здійснюється будівництво житлового будинку на земельній ділянці позивача ОСОБА_1 , чим створює йому перешкоди в користуванні і володінні своєю власністю.

Таким чином на земельну ділянку позивача наклалися земельні ділянки відповідачів, що порушує його право власності.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №315753, який видано 10 серпня 2007 року та зареєстровано за №010733000744, яким посвідчується право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,043 га, розташовану в селі Березівка Макарівського району Київської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер ділянки 3222782602:02:001:0205 та скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №510794, який видано 11 березня 2008 року та зареєстровано за №010833000294, яким посвідчується право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1200 га, розташовану в селі Березівка Макарівського району Київської області, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер ділянки 3222782602:02:001:0290 та скасувати державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки;

зобов`язати ОСОБА_2 знести об`єкти самочинного будівництва, збудовані нею на земельній ділянці площею 0,140 га, яка розташована в селі Березівка Макарівського району Київської області і призначена для будівництва, обслуговування житлового будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-КВ №044518, виданого 29 липня 1997 року Колонщинською сільською радою Макарівського району Київської області та зареєстрованого за № 1323.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 липня 2023 року у складі судді: Косенко А. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

згідно статей 125 126 ЗК України (станом на 2007 рік) ОСОБА_2 набула право власності на вказану земельну ділянку, тобто, вона є добросовісним набувачем;

рішення Колонщинської сільської ради від 05 квітня 1996 року IV сесії XXII скликання «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі» не було виконано позивачем. Враховуючи, що на виконання рішення Колонщинської сільської ради від 05 квітня 1996 року IV сесії XXII скликання не було виготовлено технічну документації, є підстави вважати, що на підставі цього рішення не виникли правовідносини;

відповідно до частин третьої четвертої статті 107 ЗК України у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Згідно з абзацом другим та третім стор. 12 з 27 висновку експертів, «2. Щодо фактичних меж земельної ділянки ОСОБА_1 : Представник позивача - ОСОБА_1 (особу не встановлено) фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_1 на місцевості (згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-КВ № 044518, виданого 29 липня 1997 року) не вказав, при проведенні топографо-геодезичних робіт з обміру фактичних меж земельних ділянок відповідачів присутній не був. Виходячи з викладеного, встановити, чи відповідає фактичне розташування (використання) земельної ділянки ОСОБА_1 . координатам поворотних точок меж цієї ж земельної ділянки відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації про цю земельну ділянку, яка міститься в Державному земельному кадастрі, не вбачається за можливе»;

земельній ділянці ОСОБА_1 відповідно до висновку експертів від 31 липня 2018 року № 232/18-41/853/18-42 не присвоєно кадастровий номер. Межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлені, земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери;

суд оцінює критично висновок експертів від 31 липня 2018 року № 232/18-41/853/18-42, оскільки встановлення фактичних меж земельної ділянки, якою користується позивач здійснювалося лише зі слів представника позивача, та дані фактичні межі не визнані відповідачами. Інших доказів щодо меж земельної ділянки позивача, суду не надано. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар (частина друга статті 79 ЗК України), проте позивач не надав суду установлені межі розташування виділеної земельної ділянки. Хоча виділенню земельної ділянки передувало складення технічної документації, яка суду також не надана і не заявлено клопотань про витребування такої документації;

позивач не довів, що він набув право користування земельною ділянкою відповідної площі, а також не довів суду установленні межі розташування земельної ділянки, виділеної сільською радою для будівництва та обслуговування житлового будинку, що у свою чергу свідчить про відсутність порушення прав позивача при купівлі відповідачами своїх земельних ділянок, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають;

відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності. Судом встановлено, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2012 року у справі № 1016/80/12 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року вказане рішення було скасовано у частині задоволення позову ОСОБА_1 та залишено його позов без розгляду. Згідно з ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року у справі №1016/80/12 про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався у березні 2011 року під час виготовлення технічної документації;

суд вважає, що позовну давність пропущено, оскільки позивач дізнався про порушення його прав у 2011 році під час виготовлення технічної документації. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Оскільки судом встановлено, що право позивача порушено не було, суд відмовляє у позові не за пропуском позовної давності, а за необґрунтованістю позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

під час перевірки технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки позивача Управлінням Деркомзему було виявлено накладання земельної ділянки позивача із земельними ділянками суміжних землевласників - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 31 липня 2018 року № 232/18-41/853/18-42, складеного судовими експертами Некриловою Г. С. , Ліньовим С. Л. , встановлено обставини щодо накладання земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку позивача, та знаходження житлового будинку, збудованого ОСОБА_2 , у межах земельної ділянки позивача. Таким чином судом встановлено факт перетину земельних ділянок та, як наслідок цього, порушення прав позивача;

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 у суді першої інстанції заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності. Вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. За своєю суттю вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу про порушення його прав стало відомо у липні 2011 року, право власності на земельні ділянки відповідачі набули у 2007 році, на підставі договорів купівлі-продажу, проте з даним позовом позивач звернувся до суду у лютому 2017 року, тобто зі спливом позовної давності. Вказане є підставою для відмови у задоволенні позову;

апеляційний суд відхиляє посилання представника позивача на те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного правопорушення, оскільки визнання недійсним державного акту про право власності на землю не є негаторним позовом.

Аргументи учасників справи

23 липня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Ганенком Р. А. , на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, у якій просив:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду. При цьому поважними причинами при пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо;

позивачу про порушення своїх прав дійсно стало відомо у 2011 році, коли під час розроблення документації із землеустрою щодо відновлення меж належної йому земельної ділянки, стало відомо про наявність взаємного перетину із земельними ділянками відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Для захисту порушених прав у 2012 році ОСОБА_1 звернувся до Макарівського районного суду Київської області з вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними та їх скасування (справа №1016/80/12). Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2012 року у справі №1016/80/12 позовні вимоги було задоволено. Зазначене рішення суду набрало законної сили. Проте ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року вказане судове рішення було скасовано в частині задоволення позову та залишено позов без розгляду. Ухвала апеляційного суду було проголошена вже за межами позовної давності. При цьому до зазначеної дати позивач не мав підстав для звернення до суду з іншим позовом з тотожним предметом спору, оскільки рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2012 року у справі №1016/80/12 його позовні вимоги були задоволені, а перегляд судового рішення відбувся через чотири роки після його проголошення. Після скасування апеляційним судом 06 грудня 2016 року рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2012 року, представник позивача в розумний строк і без зайвих зволікань звернувся із новим позовом. Тому у цьому випадку є підстави для поновлення позовної давності, оскільки до ухвалення рішення Апеляційним судом Київської області від 06 грудня 2016 року у справі №1016/80/12 позивач цілком обґрунтовано вважав, що його права відновленні рішенням Макарівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2012 року. Представник позивача заявляв вимогу про поновлення позовної давності у відповіді на відзив ОСОБА_2 , однак ця вимогам представника позивача залишена без задоволення;

апеляційний суд застосував статті 257 261 265 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 17 квітня 2024 року у справі №755/9893/22, від 03 квітня 2024 року у справі № 910/19865/21, від 10 серпня 2022 року у справі №303/6079/17, від 20 липня 2022 року у справі № 562/570/20;

апеляційний суд помилково застосував позовну до давність до вимоги щодо зобов`язання ОСОБА_2 знести об`єкти самочинного будівництва, оскільки така вимога спрямована на усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, тобто, є негаторною. До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Оскільки заявлена позивачем вимога щодо зобов`язання ОСОБА_2 знести об`єкти самочинного будівництва є негаторною, то позовна давність до таких вимог не застосовується;

апеляційний суд не взяв до уваги того факту, що спірний об`єкт самочинного будівництва збудовано відповідачкою у 2016 році, а позивач звернувся із цим позовом у лютому 2017 року.

У вересні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_11 подала відзивна касаційну скаргу, в якому просить:

залишити касаційну скаргу без задоволення;

постанову апеляційного суду і рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. У зазначених справах не тотожні предмети спору зі справою, яка переглядається, та відповідно й встановлені судами фактичні обставини, а тому правовідносини не є подібними;

у справі відсутнє рішення про скасування права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. ОСОБА_2 як власник земельної ділянки набула право власності на зведений нею житловий будинок. Посилання позивача на самочинність зведеного будинку і необхідність його знесення є необґрунтованими;

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки придбала його за свої гроші за договором купівлі-продажу, жодної інформації, що вказана земельна ділянка перетинається з іншою і порушує права інших осіб на момент укладання правочину була відсутня;

адвокат Ганенко Р. А., який представляє інтереси позивача на підставі договору укладеного між АБ «Романа Ганенка» та ОСОБА_12 від 08 вересня 2016 року. ОСОБА_12 є представником ОСОБА_1 на підставі довіреності від 13 квітня 2016 року. Згідно з цією довіреністю представник має право представляти інтереси ОСОБА_1 в усіх судових інстанціях особисто. Цією довіреністю не передбачено можливість передоручати зазначені функції іншим особам або укладати договори, зокрема, про надання послуг з правової допомоги з третіми особами. Тобто адвокат не мав права укладати договір про надання правової допомоги з представником ОСОБА_1 - ОСОБА_12 і відповідно подавати позов у цій справі. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року у справі № 1016/80/12 позов ОСОБА_1 про визнання державного акту про право власності на землю недійсним залишено без розгляду. У мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що представник ОСОБА_1 за вказаною довіреністю не мав повноважень на здійснення процесуального представництва ОСОБА_1 в суді. Більш того, представник позивача ОСОБА_13 , який приймав участь при розгляді справи в суді першої інстанції, також, безпідставно був допущений судом оскільки діяв на підставі угоди, укладеної із представником ОСОБА_1 за довіреністю, яка не передбачала права передоручення. Таким чином позов має бути залишеним без розгляду;

земельні ділянки, які перейшли у власність відповідачів, спершу, як одна ціла земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Колонищинської сільської ради Макарівського району Київської області № 6 від 19 листопада 1999 року законність якого позивачем не оспорюється. Належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. Позивачем не було залучено як відповідача орган місцевого самоврядування;

вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов;

позовна давність до вимог у цій справі підлягала застосуванню, поважні причин її пропуску позивач не навів.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19; від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19; від 17 квітня 224 року у справі № 755/9893/22; від 03 квітня 2024 року у справі № 910/19865/21; від 10 серпня 2022 року у справі № 303/6079/17; від 20 липня 2022 року у справі № 562/570/20; від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц; від 31 серпня 2022 року у справі № 520/8119/19; від 04 квітня 2024 року у справі № 753/20662/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-КВ № 044518, виданого 29 липня 1997 року Колонщинською сільською радою Макарівського району Київської області та зареєстрованого за № 1323 ОСОБА_1 належить право власності на земельну ділянку площею 0,140 га, яка розташована в селі Березівка Макарівського району Київської області і призначена для будівництва, обслуговування житлового будинку.

Вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 відповідно до висновку експертів від 31 липня 2018 року № 232/18-41/853/18-42, не присвоєно кадастровий номер, а встановити, чи відповідає фактичне розташування (використання) земельної ділянки ОСОБА_1 . координатам поворотних точок меж цієї ж земельної ділянки відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації про цю земельну ділянку, яка міститься в Державному земельному кадастрі, не вбачається за можливе.

На підставі рішення виконкому Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області № 6 від 19 листопада 1999 року ОСОБА_5 було надано у власність земельну ділянку загальною площею 0,293 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд - 0,250 га; для ведення особистого підсобного господарства - 0,043 га.

08 квітня 2004 році ОСОБА_5 подарував вказані земельні ділянки ОСОБА_14 на підставі договору дарування № 1460 посвідченого приватним нотаріусом Макарівського нотаріального округу Київської області Дарнопих Т. М.

Після смерті ОСОБА_14 вказані земельні ділянки успадкувала його дружина ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 січня 2006 року зареєстрованого в реєстрі за № 2с-272, виданим Сокуренко Н. Д. , державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори. На підставі чого ОСОБА_6 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,250 га серії ЯД № 703040, виданого 30 листопада 2006 року для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд та державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,043 га серії ЯД № 703041 виданого 30 листопада 2006 року для ведення особистого селянського господарства.

03 травня 2007 року ОСОБА_6 продала земельну ділянку загальною площею 0,250 га, що належала їй на підставі державного акту серії ЯД № 703040 виданого 30 листопада 2006 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 464 посвідченого Середюком П. Т. , приватним нотаріусом Макарівського нотаріального округу Київської області.

24 травня 2007 року ОСОБА_3 продала вказану земельну ділянку загальною площею 0,250 га ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу за № 3845, та на підставі чого було отримано державний акт серії ЯЕ № 608177, кадастровий номер земельної ділянки 3222782602:02:001:0209.

28 грудня 2007 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу частину земельної ділянки з кадастровим номером земельної ділянки 3222782602:02:001:0209, а саме 0,130 га - ОСОБА_17 , а іншу частину - 0,1200 га ОСОБА_2 . На підставі чого ОСОБА_2 отримала державний акт серії ЯА № 510794 виданий 11 березня 2008 року.

Суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали у власність спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року № 5124 та від 06 червня 2007 року № 936.

На підставі договорів купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року № 5124, ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 510792 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,1200 га, та зареєструвала у встановленому законом порядку.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18) вказано, що «захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16 (провадження № 61-12358св21) зазначено:

«правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. (Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18).

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб. Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права. Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договору оренди цієї земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 363/3641/17 (провадження № 61-36341св18)».

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 370/457/20 (провадження № 61-611св23) зазначено, що: «при частковому накладенні земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування».

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року у справі № 731/264/23 (провадження № 61-18504св23) зазначено, що: «порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами, визначений статтями 116 118 122 ЗК України, передбачає вчинення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування відповідних дій та прийняття рішень, а саме: формування земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера, надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, тощо. Вказані дії та рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування можуть порушувати права інших власників земельних ділянок, а тому визнання незаконними цих рішень і дій, відповідно, може бути способом захисту цивільного права або інтересу. […] визнання незаконними (протиправними) рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, є належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів. Аналогічно з наведених підстав належним і ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів є скасування державної реєстрації земельної ділянки, якщо таку реєстрацію проведено із порушенням прав іншого власника земельної ділянки. […] Апеляційний суд не врахував, що при частковому накладанні земельних ділянок власник однієї з них може, зокрема, оспорювати відповідне рішення органу місцевого самоврядування й державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника. У цьому випадку вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння не є належним способом захисту права, адже позивач не є власником тієї частини земельної ділянки відповідача, що не накладається на його землю».

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (див. пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 463/1724/17 (провадження № 61-7520св22)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що наявне накладення земельної ділянки ОСОБА_1 із земельними ділянками суміжних землевласників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Також ОСОБА_2 здійснює будівництво житлового будинку на земельній ділянці позивача ОСОБА_1 , чим створює йому перешкоди в користуванні і володінні своєю власністю. Тому позивач просив визнати недійсними державні акти відповідачів на право власності на земельні ділянки та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок. Також позивач просив зобов`язати ОСОБА_2 знести об`єкти самочинного будівництва;

при вирішенні заявлених позовних вимог суди не звернули уваги на те, що реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права. Вимоги про знесення об`єктів самочинного будівництва можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи;

при вирішенні заявлених позовних вимог суди не звернули уваги на те, що при частковому накладенні земельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку іншого власника;

позивач вважав, що порушення його права полягає у накладенні його земельної ділянки із земельними ділянками суміжних землевласників (відповідачів);

поза увагою судів залишилось те, що вимоги позивача визнати недійсними державні акти відповідачів на право власності на земельні ділянки є неналежним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивача. Вимога про скасування державної реєстрації земельних ділянок є похідною. Суди обґрунтовано відмовили у задоволенні цих позовних вимог, проте помилилися у мотивах відмови. Тому оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельних ділянок належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови;

суди не врахували, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно;

в апеляційній скарзі позивач ставив питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позовних вимог (т.3, а. с. 34, 35);

відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення об`єктів самочинного будівництва суд апеляційної інстанції послався на пропуск позивачем позовної давності;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що позивач просив зобов`язати ОСОБА_2 знести об`єкти самочинного будівництва, тобто, пред`явив негаторний позов, який може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення;

суд апеляційної інстанції помилково застосував наслідки спливу позовної давності до вимоги про знесення об`єктів самочинного будівництва, не розглянувши вказану вимогу по суті.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення об`єктів самочинного будівництва. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельних ділянок змінити, виклавши її мотивувальні частини в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення об`єктів самочинного будівництва скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , яка підписана представником Ганенком Романом Андрійовичем , задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельних ділянок змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про знесення об`єктів самочинного будівництва скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови рішення Макарівського районного суду Київської області від 06 липня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко