КЦС ВС роз’яснив порядок розподілу судових витрат у разі відмови від позову після добровільного задоволення вимог відповідачем

Такі висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював через неправильне застосування судами положень ст. 142 ЦПК України.

У справах, що переглядалися судом касаційної інстанції, суди закрили провадження у справах у зв’язку з відмовою позивачів від позову (п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачами позовних вимог після пред’явлення позову. Вирішуючи питання розподілу судових витрат у частині судового збору, суди стягнули з відповідачів на користь позивачів 50 % сплаченого при поданні позову судового збору. Інші 50 % компенсовано за рахунок держави.

КЦС ВС скасував судові рішення в частині повернення позивачам з державного бюджету 50 % сплаченого ними судового збору, збільшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з кожного відповідача на користь позивача, і зробивши такі правові висновки.

У разі укладення мирової угоди до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, а якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації – 60 % судового збору, сплаченого при поданні позову (ч. 1 ст. 142 ЦПК України).

Водночас згідно із ч. 3 ст. 142 ЦПК України в разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Вказана норма права є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює правові наслідки відмови позивача від позову. Вона встановлює правила, які підлягають застосуванню в певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма (ч. 1 ст. 142 ЦПК України) встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

У поданих справах позивачі відмовилися від позовних вимог у зв’язку з добровільною сплатою заборгованості після пред’явлення позову, а тому з урахуванням вимог ч. 3 ст. 142 ЦПК України КЦС ВС зробив висновок, що наявні правові підстави для стягнення з відповідачів понесених позивачами судових витрат (судового збору) у повному обсязі.

КЦС ВС також роз’яснив, що розподіл судових витрат є імперативною нормою для суду. Суд зобов’язаний здійснити належний розподіл як за заявою учасника, так і з власної ініціативи, забезпечуючи захист майнових інтересів позивача та державного бюджету.

Постанова КЦС ВС від 5 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138754061.

Постанова КЦС ВС від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138261948.

Верховний Суд