Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.04.2024 року у справі №707/2873/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 707/2873/20

провадження № 61-10570св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - виконувач обов`язки керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ,

відповідачі: Черкаська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

треті особи: Державна екологічна інспекція Центрального округу, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Фіщук Сергій Олексійович,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Суходольського О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Карпенко О. В., Новікова О. М.

у справі за позовом виконувача обов`язки керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ, до Черкаської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи: Державна екологічна інспекція Центрального округу, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Фіщук Сергій Олексійович, про визнання незаконними та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року виконувач обов`язки керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Черкаська ОДА), Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської районної державної адміністрації (далі - Черкаська РДА) № 109 від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 22 червня 2015 року, видане ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, з одночасним припиненням речового права на неї;

- усунути перешкоди державі в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованою в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва шляхом її повернення ОСОБА_2 ;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки від 24 березня 2015 року з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

На обґрунтування позовних вимог виконувач обов`язки керівника Черкаської місцевої прокуратури посилався на те, що розпорядженням Черкаської РДА № 109 від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, а пунктом 3 спірного розпорядження земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

На підтвердження реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, на підставі рішення державного реєстратора Черкаського районного управління юстиції Бавикіна В. І. № 22190671 від 18 червня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності за № 10092309 від 18 червня 2015 року та видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 22 червня 2015 року.

Земельна ділянка загальною площею 0,8000 га, за рахунок якої у подальшому і сформовано спірну земельну ділянку, відведену у приватну власність ОСОБА_1 , належить до виду угідь - «піски» на підставі затвердженої розпорядженням Черкаської РДА № 362 від 12 грудня 2014 року технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації вказаного масиву.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастр у Черкаській області) № 10-23-0.4-4752/2-20 від 23 червня 2020 року спірна земельна ділянка, яка сформована за рахунок загального масиву площею 0,8000 га до проведення його інвентаризації обліковувалась як землі загального користування, в розрізі угідь - штучні водосховища.

Розпорядженням Черкаської РДА № 30 від 11 лютого 2015 року надано дозвіл двом громадянам, у тому числі і ОСОБА_1 , на розробку проектів землеустрою щодо оформлення права власності на земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту, за рахунок у подальшому проінвентаризованого масиву загальною площею 0,8000 га.

Виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням процедури, встановленої ЗК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про землеустрій», а відтак цільове призначення спірної земельної ділянки залишилось, як землі водного фонду, зайняті штучними водосховищами. Чинним законодавством України установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

25 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу № 4601, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С. О., до ОСОБА_3 перейшло речове право на земельну ділянку, з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.

Надалі на підставі договору купівлі-продажу № 1405 від 01 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С. О., до ОСОБА_2 перейшло речове право на земельну ділянку, з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.

Оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026 розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту вибула з власності держави в особі уповноваженого органу Черкаської ОДА не з її волі, остання має бути повернута незаконним володільцем ОСОБА_2 на користь держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 24 лютого 2021 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував розпорядження Черкаської РДА № 109 від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення.

Визнав незаконним та скасував свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 22 червня 2015 року, видане ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

Скасував державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, з одночасним припиненням речового права на неї.

Усунув перешкоди державі в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованою в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва шляхом її повернення ОСОБА_2

Визнав незаконною та скасував державну реєстрацію земельної ділянки від 24 березня 2015 року за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що спірна земельна ділянка до її незаконної передачі у приватну власність первинному набувачу перебувала у власності держави та відносилась до земель водного фонду щодо яких встановлений особливий режим охорони та використання; перебування спірної ділянки у приватній власності громадянина для індивідуального дачного будівництва не лише порушує право власності на неї держави, а й унеможливлює контроль за збереженням земель водного фонду, їх раціональним використанням та забезпечення іншим громадянам конституційного права на доступ до таких земель.

Оскільки спірна земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026 розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту вибула з власності держави в особі уповноваженого органу Черкаської ОДА не з її волі, остання має бути повернута незаконним володільцем ОСОБА_2 на користь держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ.

В межах заявленого предмета спору, як Черкаська РДА так і первинний набувач спірної земельної ділянки - ОСОБА_1 могли і усвідомлювали, що вказана ділянка надається з порушенням чинного земельного та водного законодавства, а тому її кінцевий набувач ОСОБА_2 не може розраховувати на законне набуття такого наділу у власність.

Черкаський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шахова О. М. залишив без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, так як знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди, що відповідає вимогам статті 4 ВК України та підтверджується наявними у справі доказами, а саме листами Управління державного агентства водних ресурсів України, а також планом-схемою розміщення спірної земельної ділянки, наданої ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», даними ГУ Держгеокадастру в Черкаській області про те, що вказана земельна ділянка обліковувалася, як землі загального користування (в розрізі угідь - штучні водосховища); документація із землеустрою щодо відведення у приватну власність спірної земельної ділянки на проведення державної експертизи - не надходила.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Шахова О. М. у липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прав, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, за змістом яких підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Враховуючи наведене, а також те, що зміна власника земельної ділянки водного фонду є можливою лише у випадку, визначеному у частині другій статті 59 ЗК України і який не застосовний у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважала, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є потрібним. Така вимога не є ефективним (правовим) способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, щодо застосування позовної давності.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок експерта від 09 липня 2022 року № 1268/1291-1292/22-23 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, заяву від 27 липня 2022 року вих. № 27/07/22 про застосування позовної давності, відповідь на адвокатський запит від 08 червня 2021 року щодо надання інформації, інформаційну довідку від 11 жовтня 2021 року № 279005217 щодо Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Черкаського районного суду Черкаської області.

Справа № 707/2873/20 надійшла до Верховного Суду 17 серпня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Розпорядженням Черкаської РДА від 11 лютого 2015 року № 30 надано дозвіл двом громадянам, у тому числі і ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо оформлення права власності на земельні ділянки для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту, за рахунок у подальшому проінвентаризованого масиву загальною площею 0,8000 га.

Розпорядженням Черкаської РДА від 27 квітня 2015 року № 109 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі ОСОБА_1 , земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

Згідно з пунктом 3 зазначеного розпорядження - земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

За ОСОБА_1 державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського районного управління юстиції Бавикіною В. І. 18 червня 2015 року за № 10092309 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку та 22 червня 2015 року видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 .

Земельна ділянка загальною площею 0,8000 га, за рахунок якої у подальшому і сформовано спірну земельну ділянку, відведену у приватну власність ОСОБА_1 , належить до виду угідь - «піски» на підставі затвердженої розпорядженням Черкаської РДА від 12 грудня 2014 року № 362 технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації вказаного масиву.

Відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України від 16 червня 2020 року № 3379/3/4/11-20 проектна документація щодо відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не погоджувалась.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 19 червня 2020 року № 10-23-0.9-4671/2-20 документація із землеустрою щодо відведення у приватну власність спірної земельної ділянки на проведення державної експертизи - не надходила.

Спірна земельна ділянка, яка сформована за рахунок загального масиву площею 0,8000 га, до проведення його інвентаризації обліковувалась як землі загального користування, в розрізі угідь - штучні водосховища, що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 23 червня 2020 року № 10-23-0.4-4752/2-20.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що спірна земельна ділянка, яка сформована за рахунок загального масиву площею 0,8000 га, до проведення його інвентаризації обліковувалась як землі загального користування, в розрізі угідь - штучні водосховища.

Відповідно до висновку Управління Держгеокадастру у Черкаському районі, який міститься в матеріалах проекта землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки, у разі необхідного проведення експертизи землевпорядної документації, вказаний проект підлягає подачі до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області.

Крім того, для захисту від затоплення водами Кременчуцького водосховища навколо розташованих населених пунктів і сільськогосподарських угідь побудовано Будище-Свидівський захисний масив.

Згідно з листом Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 21 липня 2020 року № 420/13 технічно-експлуатаційна зона дамби має ширину 116,0 м від гребня дамби в сторону Кременчуцького водосховища, де заборонена будь-яка господарська діяльність.

Відповідно до листа Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 12 червня 2020 року № 348/13 спірна земельна ділянка розташована на верхньому укосі Будище-Свидівської захисної дамби, яка є об`єктом державної власності.

Листом ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22 липня 2020 року № 10-28-0.5-1272/2-20 підтверджено факт перебування спірної земельної ділянки в межах технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівської захисної дамби.

Вказане також підтверджується відповідною планом-схемою розміщення спірної земельної ділянки та визначення по відношенню до неї 116 метрової технічно-експлуатаційної зони дамби, розробленою ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 236037856 від 08 грудня 2020 року, на підставі договору купівлі-продажу № 4601 від 25 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С. О., до ОСОБА_3 перейшло речове право на земельну ділянку, за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу № 1405 від 01 березня 2019 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С. О., до ОСОБА_2 перейшло речове право на земельну ділянку, за кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, за межами населеного пункту.

Перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2 здійснено на підставі рішення державного реєстратора Реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріуса Фіщук С. О. № 45762847 від 01 березня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської РДА № 109 від 27 квітня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:01:001:0026, площею 0,0800 га, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району; визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 22 червня 2015 року, виданого ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку; скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї; усунення перешкод державі в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою; визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки від 24 березня 2015 року.

При зверненні до суду із цим позовом прокурор вказував, що земельна ділянка загальною площею 0,8000 га, за рахунок якої у подальшому і сформовано спірну земельну ділянку, відведену у приватну власність ОСОБА_1 , належала до виду угідь - «піски»; до проведення інвентаризації масиву земельна ділянка обліковувалась як землі загального користування, в розрізі угідь - штучні водосховища, тому виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням процедури, встановленої ЗК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про землеустрій», а відтак цільове призначення спірної земельної ділянки залишилось, як землі водного фонду, зайняті штучними водосховищами.

Статтями 13 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18 19 ЗК України).

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до положень частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).

Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Врахувавши висновок Управління Держгеокадастру у Черкаському районі, лист Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 21 липня 2020 року № 420/13, лист Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ від 12 червня 2020 року № 348/13, лист ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22 липня 2020 року № 10-28-0.5-1272/2-20, план-схему розміщення спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка до її незаконної передачі у приватну власність первинному набувачу перебувала у власності держави та відносилась до земель водного фонду, оскільки знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди щодо яких встановлений особливий режим охорони та використання.

Також суди першої та апеляційної інстанції правильно врахували, що землі рекреаційного призначення можуть одночасно належати до інших категорій земель, для яких встановлені обмеження на передачу у комунальну або приватну власність, зокрема земель водного фонду.

Тобто, віднесення спірної земельної ділянки згідно з пунктом 3 оспорюваного розпорядження Черкаської РДА від 27 квітня 2015 року № 109 до категорії земель рекреаційного призначення не спростовує факт того, що ці землі можуть бути одночасно землями водного фонду, передача яких у приватну власність заборонена.

Як судом першої інстанції, так і апеляційним судом було встановлено всі фактичні обставини справи на підставі оцінки всіх наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, щодо застосування позовної давності, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, висновки, сформульовані у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що оскільки зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України є таким порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням права володіння, то негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19).

Враховуючи викладене, невирішення апеляційним судом питання щодо позовної давності не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки до спірних правовідносин не застосовується позовна давність.

Посилання у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема висновок експерта від 09 липня 2022 року № 1268/1291-1292/22-23 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, також не заслуговують на увагу.

Звертаючись до суду з цим позовом, виконувач обов`язків керівника Черкаської місцевої прокуратури посилався на те, що ОСОБА_1 передано земельну ділянку у приватну власність за рахунок земель водного фонду - штучні водосховища; перебування спірної земельної ділянки в межах 116-ти метрової технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівоцької захисної дамби.

Водночас у вказаній позовній заяві прокурор не зазначав як фактичну підставу позову обставини перебування спірної земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , в межах нормативно визначеного розміру прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища на річці Дніпро.

Предметом дослідження висновку експерта за результатами проведення комплексної земельно-технічної, оціночно-земельної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 1118/217-269/17-23, складеної 30 березня 2017 року Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання постанови слідчого СВ Черкаського відділу поліції ГУ Національної поліції в Черкаській області, були наступні питання: Чи відповідає розроблений проект землеустрою щодо відведення, зокрема спірної земельної ділянки, чинному земельному законодавству? Чи знаходиться, зокрема спірна земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги? Якщо так, то яка їх частина попадає і межі прибережної захисної смуги?

Тобто експертом Черкаського відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України під час проведення земельно-технічної експертизи у цій справі не досліджувалось питання віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду - штучні водосховища, що було однією з фактичних підстав позову прокурора, та не спростовано цього факту, однак досліджувалось питання перебування спірної земельної ділянки в межах нормативно визначеного розміру прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища на річці Дніпро, яке не стосувалось фактичних підстав позову.

Отже, висновок експерта від 30 березня 2017 року № 1118/217-269/17-23, виготовлений за результатами проведення вказаної земельно-технічної експертизи, не може бути основним (беззаперечним) доказом у справі, який спростовує доводи прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові 10 травня 2023 року у справі № 707/1919/20 (провадження № 61-7600св22).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, також не заслуговують на увагу, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеній правовій позиції та прийняті з урахування усталеної практики, яка склалася під час вирішення Верховним Судом аналогічних спорів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко Є. В. Петров В. В. Пророк