Застосовність віндикації до частини сформованої земельної ділянки: логіко-філософський аналіз

Межі віндикації за видом речі та об’єктом захисту

Аналіз ст.ст.387-389 ЦК вказує, що законодавець не визначає обмеження у застосовності віндикації у залежності від виду майна (рухоме чи нерухоме), встановлюючи виключення лише щодо грошових коштів та цінних паперів на пред’явника.

Спільним знаменником належних об’єктів віндикації у розглядуваному контексті є їх приналежність до предметів матеріального світу (ч.2 ст.177, ст.179 ЦК), об’єктивність існування якого не залежить від законодавчих конструкцій та зумовлених ними обліково-реєстраційних чинників. Об’єктивно-речова природа спірного майна, яке може бути індивідуалізоване, історично визначала застосовність віндикації як належного способу захисту у римському праві[1].

Прикметно, що пряма вказівка законодавця у ст.ст.387-388 390 ЦК на «власника», яка через приписи ст.ст.316, 317 і 319 цього Кодексу кореспондується із такою іманентною ознакою цього суб’єкта як «право власності», а також усталений підхід судової практики визначення метою віндикаційного позову введення власника у володіння майном[2], зумовлюють висновок про те, що належним об’єктом судового захисту у разі віндикації може виступати тільки наявне речове право на майно[3], а не легітимний інтерес щодо такого майна у розумінні визначення цієї категорії за рішенням КСУ від 01.12.2004 №18-рп/2004.

Читайте статтю: Негаторний чи віндикаційний позов: який спосіб захисту обрати у земельному спорі?

Подвійний вимір землі як феномену

Як об’єкт матеріального світу земля у розглядуваному контексті як складова поверхні у своєму існуванні не залежить (не створюється, не змінюється, не зникає) від волі людей чи держави та їх юридично значущих дій та нормативного регулювання.

Саме в такому вимірі онтологія землі визнається законодавцем у ст.13 Конституції України і ст.79 ЗК та визначається фізико-просторовими категорія (поверхня + координати меж), які дозволяють достатньою мірою ідентифікувати відповідний об’єкт матеріального світу.

Своєю чергою, юридичний вимір (оборотоздатність у розумінні ст.178 ЦК) земля отримує внаслідок вольової, але виключно абстрактно-математично-облікової операції присвоєння індивідуального кадастрового номеру та державної реєстрації права власності (ч.ч.4, 9, 10 ст.79-1 ЗК) – об’єкт права з точки зору ЗК (ст.ст.125, 126) та майно (земельна ділянка – ч.1 ст.181 і ч.3 ст.373 ЦК).

На цей дуалізм існування землі як об’єкту права неодноразово звертала увагу ВП ВС, зокрема у п.п.104, 105 постанови від 03.09.2025 у справі №911/906/23.

Читайте статтю: Суддя ВС Юрій Власов пояснив різницю між віндикаційним та негаторним позовами

Співвідношення і пріоритетність фізико-просторового та юридичного вимірів

Формально-поверхневе застосування висновків викладеного вище вказує на те, що оскільки право власності на земельну ділянку виникає лише після її формування та державної реєстрації, і може бути знищено (право) через подібні реєстраційні дії (ч.13 ст.79-1 ЗК), віндикація є застосовною виключно до наявного права власності. Тому формування на користь відповідача нової земельної ділянки з іншим унікальним кадастровим номером (яка поглинає повністю чи частково землі, що належали позивачу) або первинна несформованість земельної ділянки позивача з відповідним кадастровим номером (як це має місце із прикордонними смугами чи лісами тощо) мала б принципово унеможливлювати віндикацію у таких земельних правовідносинах.

Тоді для віндикації земельних ділянок єдиною сферою б залишилися випадки, коли «заволодіння» вчинялося відносно вже введеної в цивільний обіг земельної ділянки із збереженням відповідачем первісного кадастрового номеру (ч.6 ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр»), а у всіх інших випадках позивач міг би розраховувати виключно на компенсаційні позови.

Фактичним підґрунтям такого підходу є надання пріоритету юридичному виміру існування землі в правовому полі над фізико-просторовим аспектом, а запровадження і поширення такого підходу не тільки зумовило б стимулювання незаконних операцій з землею задля заволодіння цим кінцевим/обмеженим за кількістю ресурсом, але й створило парадокси-суперечності між прямими законодавчими приписами відносно державної приналежності певних категорій земель, які своєчасно не набули кадастрового номеру з реєстрацією за Державою (наприклад, землі оборони), і кадастровими відомостями про власність таких земельних ділянок як інших категорій, сформованих на користь інших суб’єктів права.

Між тим, у цілковитій відповідності до принципів розумності і добросовісності такого суперформалізму у межах застосовності віндикації не відбувається, адже у справі:

• № 367/2022/15-ц ВП ВС зауважила, «що з огляду на приписи статей387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об’єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб» – п.56 постанови від 29.05.2019;
• № 446/478/19 ВП ВС дійшла висновку про можливість віндикації частини сформованої земельної ділянки відповідача з метою захисту речових прав позивача, які останній хотів реалізувати шляхом формування своєї іншої суміжної ділянки, вказавши про можливість ідентифікації такої спірної частини перетину/накладання «шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив’язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»)» – п.п.88, 112, 122 постанови від 22.01.2025;
• № 902/122/24 ВП ВС дійшла висновку про можливість віндикації частини сформованих земельних ділянок в частині перетинання з несформованою у якості окремої ділянки прикордонної смуги, зазначивши про можливість визначення останньої за об’єктивними просторовими ознаками (відстанню від лінії державного кордону) та ідентифікації перетину «шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив’язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»)» – п.п.59, 60, 75, 76, 84, 85, 129-133 постанови від 02.07.2025.

Ці та подібні справи охоплює імпліцитно застосований або інколи більш експліцитно визначений принцип пріоритету фізико-просторового виміру землі над юридичним (реєстраційним) в обґрунтуванні належності віндикації.

Яке обґрунтування, окрім здорового глузду, може бути покладено в основу цього підходу «ігнорування» зумовленого сформованістю земельної ділянки відповідача її статусу оборотоздатного об’єкту права власності на користь відсутнього у розумінні ч.ч.9,10 ст.79-1 ЗК об’єкту права позивача (частини земної поверхні, ідентифікованої координатами)?

Вважаю, що можна визначати щонайменше три «кити» правомірності цього підходу:

• на відміну від ч.1 ст. 181 ЦК, яка нерухомим майном вважає тільки земельну ділянку, та ч.ч.2, 3 ст.152, ст.153 ЗК[4], що визначають можливість захисту права лише відносно земельної ділянки – тобто акцентують важливість дотримання умов ч.ч.9,10 ст.79-1 ЗК Конституція України у ст.ст.13, 14 використовує термін «земля» як об’єкт права власності у територіальному контексті, що більшої мірою узгоджується із визначенням ст.79 ЗК;
• аналіз положень ст.ст.8, 10, 11, 15, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», які визначають геодезичну та картографічну основу кадастру, обов’язкову відповідність відомостей про земельні ділянки їх існуючим характеристикам у натурі, об’єктивно унікальні для кожної ділянки координати поворотних точок та їх прив’язку до пунктів державної геодезичної мережі, а також саме визначення сутті формування ділянки у ч.1 ст.79-1 ЗК дають підстави для висновку, що надання кадастрового номеру, як необхідної умови для подальшої реєстрації права власно на земельну ділянку (створення юридичного виміру у розумінні ч.ч.9,10 ст.79-1 ЗК), є хронологічно-послідовним наслідком первісного фізико-просторового виокремлення частини поверхні;
• унікальна властивість землі (на відміну від інших нерухомих об’єктів, які охоплюються орбітою законодавчого регулювання) як принципова незнищуваність і незмінність у фізико-просторовому вимірі цілком природньо зумовлює виправданість використання цієї константи як точки відліку системи координат, що найбільш повною мірою відповідає критеріям визначеності, передбачуваності і об’єктивної верифікації. На відміну від фізико-просторового аспекту, юридичний вимір є принципово тимчасовим, адже може бути знищений/змінений – ч.13 ст.79-1 ЗК.

Оскільки історично та фактично віндикація є способом, що впливає, насамперед, на об’єкти матеріального світу (res corporales), а деякі з цих об’єктів через свої властивості (наприклад, нерухомість) також мають і юридично-реєстраційний вимір, який за змістом п.1 ч.1 ст.2, п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є набуттям захищуваного права, а офіційним визнанням відповідного факту його наявності, достатньою підставою для якої є чинне судове рішення, остільки логічним наслідком такого судового рішення щодо земельної ділянки у розумінні ст.79 ЗК має стати земельна ділянка у розумінні ч.ч.9,10 ст.79-1 цього Кодексу.

Слід зазначити, що інтереси правової визначеності у спірних правовідносинах зумовлюють сприйняття рішення про віндикації відповідної частини земельної ділянки на користь позивача у якості правоустановчого документу відповідно до ч.5 ст.11 ЦК відносно земельної ділянки у розумінні ч.ч.9,10 ст.79-1 ЗК, яка має з’явитися внаслідок такого рішення.

Читайте статтю: Віндикація VS негаторний позов, або чи може держава відібрати майно без строків давності

Виконуваність рішення про віндикацію частини сформованої земельної ділянки

Приписи ст.ст.387 388 ЦК як основного акту цивільного законодавства є спеціальними щодо визначення належного способу судового захисту права власності на об’єкт матеріального світу у речових відносинах. Відносно означених приписів норми Законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про землеустрій» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сферою регламентації яких є процедурні заходи зі створення юридичного виміру земельній ділянці як фізико-просторового об’єкту, за своїм предметом регулювання не можуть становити конкуренцію щодо визначення і застосування способу захисту судом.

Похідний характер таких реєстраційних процедур має розгортатися (відбуватися) на етапі виконання судового рішення, а тому як наслідок за законами логіки об’єктивно не може впливати на причину, міркування задіяних у виконанні таких процедур суб’єктів не можуть бути критерієм оцінки обґрунтованості та законності судового рішення, в тому числі, з точки зору їх виконуваності. Заперечення виконуваності судових рішень про віндикацію втілює у собі обстоювання згадуваного вище підходу про пріоритетність юридичної проекції над матеріальним об’єктом, або наслідку над причиною.

На підтвердження тези про безпідставність ототожнювання складнощів виконання судового рішення та незаконності застосування віндикації у розглядуваному випадку можна навести цілком релевантну аналогію між судовим рішенням та договором (який також і є належним підставою для реєстраційних наслідків щодо майна), у якій незаконності рішення суду аналогом-відповідником виступає недійсність договору. Так, класична концепція недійсності договору через первісну неможливість його виконання за формулою римського права іmpossibilium nulla obligatio est (зобов’язання щодо неможливого нікчемне)[5] визнавала необхідною наявність первинної абсолютної неможливість фізичного виконання зобов’язання. Однак, оскільки земля як фізичний об’єкт є незнищуваною, а просторова ідентифікації будь-якої її частини як технічно-облікова операція є можливою у будь-який момент із застосуванням відповідних спеціальних засобів, тоді як за умов нормального розвитку подій (тобто без порушення прав позивача) у межах фактично сформованої на користь відповідача земельної ділянки мало б існувати дві чи більше окремих самостійних ділянок, не вбачається юридичної неможливості виконання як категорії, що може впливати на законність судового втручання задля приведення ситуації у нормальний/справедливий стан.

Фактично, проблема введення позивача у володіння певної частиною земельної ділянки, сформованої на користь відповідача, враховуючи пропорційність втручання у права власності останнього, зводиться до того запровадження на стадії виконання судового рішення механізму надання кадастрових номерів частинам первісної ділянки, які «відходять» позивачу та «залишається» у відповідача відповідно.

Читайте статтю: Захищаємо право власності. Кондикційний позов поряд із віндикаційним та негаторними позовами.

Вважаю, що за умов існуючого нормативного регулювання оптимальним алгоритмом виконання може бути такий:

1. Резолютивна частина рішення ідентифікує спірну земельну ділянку (як частину фактично сформованої на користь відповідача) у фізико-просторовому вимірі шляхом вказівки на опис меж, площі, міри ліній по периметру, координати поворотних точок меж, дані про прив’язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, які мають бути визначені за допомогою спеціальних знань[6] – проведеної до чи в перебігу розгляду справи земельно-технічної експертизи[7].
2. У відповідності до п.1 ч.6 ст.238, ч.1 ст.239 ГПК безпосередньо у резолютивній частині рішення або подальшою ухвалою згідно ч.3 ст.331 ГПК визначається спосіб виконання рішення, який має передбачати поділ наявної сформованої на користь відповідача земельної ділянки, з метою утворення двох (кількох) окремих ділянок як самостійних об’єктів права, серед яких одна (чи кілька) ідентифікується вказівкою на встановлені фізико-просторові характеристики, а інша – як решта первісної земельної ділянки:

• згідно ч.10 ст.24, ч.1 ст.27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поділ є підставою для скасування кадастровим реєстратором державної реєстрації наявної земельної ділянки, сформованої на користь відповідача, скасування її кадастрового номеру та закриття відповідної Поземельної книги;
• у відповідності до п.4 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного земельного кадастру обов’язково використовуються під час проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, а скасування державної реєстрації земельної ділянки згідно із п.4 ч.1, ч.2 ст.14 цього Закону є підставою для закриття відповідного розділу у Державному реєстрі прав та скасування реєстраційного номеру такої земельної ділянки;
• за змістом ч.2 ст.79-1 ЗК поділ є підставою для формування нових земельних ділянок.

3. Рішення (ухвала) суду має визначати порядок поділу земельної ділянки, зважаючи на таке:

• відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК поділ сформованої земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу;
• п.в) ч.1 ст.22 Закону України «Про землеустрій» визначає судове рішення (а у розумінні визначення ст.232 ГПК – і ухвалу в порядку ст.331 цього Кодексу) належною підставою для проведення землеустрою;
• визначенне ч.1 ст.26 Закону України «Про землеустрій» широке коло замовників документації з землеустрою дозволяє забезпечити як добровільний (опосередкований відповідачем), так і примусовий (стягувачем чи виконавцем) порядок укладання угод на створення технічної документації, якими за змістом ч.4 цієї норми мають оформлюватися взаємини між замовником і розробником цієї документації та у відповідності до п.б) ч.1 ст.27 цього Закону встановлювати технічні вимоги щодо визначених фізико-просторових параметрів земельних ділянок, які мають бути утворені внаслідок поділу;
• витрати виконавця на залучення розробника технічної документації охоплюються п.3 Наказу Мінюсту України від 09.2016 № 2830/5 про види витрат виконавчого провадження, які можуть бути авансовані стягувачем та розподілені постановою виконавця згідно із ст.42 Закону України «Про виконавче провадження»;
• у перебігу виконання робіт з землеустрою залучений розробник має можливість використовувати відомості технічної документації щодо земельної ділянки, яка підлягає поділу, наявні у Державному фонді документації (ст.ст.32, 33 Закону України «Про землеустрій»);
• затверджена власниками нових ділянок технічна документація з землеустрою реєструється у Державному земельному кадастрі, що має наслідком надання таким ділянкам нових окремих кадастрових номерів.

4. Реєстрація права щодо новоутвореної земельної ділянки після надання їй кадастрового номеру у Державному реєстрі прав на підставі судового рішення завершує процедуру виконання такого рішення і вводить позивача у володіння цієї ділянкою. А реєстрація права на іншу нову ділянку (залишок первісної) за відповідачем фактично втілює принцип пропорційності та усуває правову невизначеність щодо її приналежності.

Оскільки сформована на користь відповідача земельна ділянка, яка підлягає поділу, може мати інше цільове призначення, ніж частина цієї ділянки, яка підлягає віндикації, доцільно у судовому рішенні (мотивувальній та резолютивній частинах), наприклад, як елемент способу виконання вказувати на підставі п.а) ч.1 ст.22 ЗКУ про недійсність рішення відповідного органу щодо встановлення «помилкового» цільового призначення відносно такої частини та констатувати належну категорію цієї частини як елемент її ідентифікації.

Автор статті: Денис Попков, суддя Східного апеляційного господарського суду

Джерело: ЮП

7. [1] Дігести Юстініана: D 6.1.6 (6-та книга, 1-ий титул, 6 фрагмент 6): «…vindicari non posse certum corpus, nisi id deprehendatur…» ( …не можна віндикувати певне тіло (річ), якщо воно не може бути виявлене (знайдене в натурі)…
8. [2] Див., наприклад, постанову ВП ВС від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
9. [3] Законодавство розповсюджує можливість застосування віндикаційного способу не тільки щодо права власності, але й інших речових прав на майно (ст.396 ЦК)
10. [4] Цікаво відмітити, як юридична техніка формулювань у ст.ст.373 374 ЦК поступово від конституційно-просторового терміну «земля» через ототожнення вказівкою в дужках у якості синоніму «земельна ділянка» переходить саме до виключно юридичного виміру у розумінні ст.79-1 ЗК цього об’єкту права. Аналогічну «трансформацію» та зміщення акценту від фізичної «землі» до юридичної проекції останньої – «земельної ділянки» можна спостерігати і за змістом ЗК.
11. [5] Дігести Юстініана: D. 50.17.185 (50-та книга, 17-й титул, фрагмент 185).
12. [6] У п.п.122, 123 постанови від у справі №446/478/19 від 22.01.2025 ВП ВС вказала на прийнятність фізично-просторової ідентифікації відповідної частини земельної ділянки за допомогою висновку експерта.
13. [7] Див., п.6.1. глави 6 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.