Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.10.2024 року у справі №676/4211/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 676/4211/21

провадження № 61-2262св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Кам`янець-Подільська районна державна адміністрація,

третя особа - Хмельницьке обласне управління лісового та мисливського господарства,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.

у справі за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» до ОСОБА_1 , Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації, третя особа - Хмельницьке обласне управління лісового та мисливського господарства, про визнання недійсним розпорядження, визнання незаконною та скасування реєстрації земельної ділянки, зобов`язання її повернути,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури у липні 2021 року звернувся в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА), Державного підприємства «Кам`янець-Подільське лісове господарство» (далі - ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство») до суду з вищевказаним позовом, який змінив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- визнати недійсним розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації (далі - Кам`янець-Подільська РДА) № 723/2009-р від 02 жовтня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822489500:09:005:0042 площею 0,0912 га із одночасним припиненням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно усіх зареєстрованих щодо земельної ділянки кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 інших речових прав та їх обтяжень;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі Хмельницької ОДА з правом постійного користування ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство».

На обґрунтування позовних вимог керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури посилався на те, що розпорядженням Кам`янець-Подільської РДА № 723/2009-р від 02 жовтня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0912 га, розташованої на території Чабанівської сільської ради за межами населених пунктів та передано її у власність для ведення індивідуального садівництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку (серія ЯЙ № 198024) кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, площею 0,0912 га, для ведення індивідуального садівництва, який 25 грудня 2009 року зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0109755950196.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 площею 0,0912 га продовжує перебувати у власності ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» № 126 від 30 квітня 2021 року земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 співпадає з матеріалами базового лісовпорядкування (планшети 2001 та 2011 років) в результаті накладених цифрових баз Держгеокадастру та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», згода на вилучення спірної земельної ділянки не надавалася.

Територія вказаної земельної ділянки входила до складу Новоушицької лісомеліоративної станції, у 1993 році частина Новоушицької лісомеліоративної станції була передана в постійне користування ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» та включена до складу новоствореного заказника місцевого значення «Староушицький».

У 2014 році ПП «Хмельницькгеопроект» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на підставі якої виготовлено правовстановлюючі документи на землі лісогосподарського призначення, у тому числі на земельну ділянку кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 державної власності для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг для ведення лісового господарства (власник Хмельницька ОДА, правокористувач - ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство»).

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 189 від 19 квітня 2021 року спірна земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 відповідно до Публічної кадастрової карти та матеріалів лісовпорядкування 2001 та 2011 років накладається на квартал 45 Подільського лісництва та квартал 7 Староушицького лісництва ДП «Кам`янець-Подільський лісгосп».

Вказував, що Кам`янець-Подільською РДА порушено порядок зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, оскільки на момент передачі земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 площею 0,0912 га відносилася до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а ОСОБА_1 отримав дану земельну ділянку у приватну власність для ведення індивідуального садівництва, що зазначено в розпорядженні Кам`янець-Подільської РДА № 723/2009 від 02 жовтня 2009 року.

Таким чином, Кам`янець-Подільською РДА, всупереч установленому порядку, фактично прийнято рішення про вилучення земельної ділянки кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 із земель лісогосподарського призначення та передано її у власність як земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення індивідуального садівництва) без згоди постійного землекористувача - ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» та власника Хмельницької ОДА, чим порушено інтереси держави.

Таким чином, розпорядженням Кам`янець-Подільської РДА № 723/2009-р від 02 жовтня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » порушено інтереси держави, що згідно з статтями 16 21 ЦК України, статтею 152 ЗК України, частиною першою статті 43, статтею 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є підставою для визнання його незаконним та скасуванню в частині спірної земельної ділянки.

Оскільки земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула з власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства, через її набуття у приватну власність ОСОБА_2 , тому підлягає поверненню у власність держави.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 27 липня 2022 року позов керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» про зобов`язання повернути земельну ділянку залишив без розгляду.

Ухвалу місцевий суд мотивував тим, що ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» не відноситься до органів державної влади та не є суб`єктом владних повноважень, тому звернення прокурора до суду з такою вимогою є безпідставним. Прокурор не може представляти в суді інтереси держави в особі державних підприємств.

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 27 липня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки не може призвести та не призведе до захисту чи відновлення порушеного речового права держави (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки.

ОСОБА_1 звертаючись до органів влади із заявою про надання йому спірної земельної ділянки ще в 2007 році не знав, та не міг знати, що ця земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. Про це не було відомо і органам державної влади, оскільки спірна земельна ділянка не була зареєстрована, не мала кадастрового номеру.

Позивачем не доведено, а судом не здобуто доказів про порушення прав ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство».

Змінюючи предмет позову прокурор безпідставно просив суд зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку державі в особі Хмельницької ОДА з правом постійного користування ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство», оскільки вказана земельна ділянка ніколи не відносилась та не відноситься до земель лісогосподарського призначення, а суд не має повноважень передавати земельну ділянку іншому користувачу в постійне користування.

На час звернення до суду з цим позовом прокурором не доведено, що Хмельницькій ОДА чи ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» належала спірна земельна ділянка, а тому такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача повернути державі в особі Хмельницької ОДА з правом постійного користування ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» як негаторний позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнав недійсним розпорядження Кам`янець-Подільської РДА № 723/2009-р від 02 жовтня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ».

Скасував у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 площею 0,0912 га, припинивши право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0912 га, кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, у власність держави.

В решті позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення повноважним органом виконавчої влади не приймалось, у законного користувача не вилучалася, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася, що свідчить про відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади.

Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки, тому у цій справі задоволення порушеного права держави на земельну ділянку має бути захищено в обраний позивачем спосіб - на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки у власність держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 у лютому 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 621/725/15-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 617/779/15-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 617/726/15-ц.

Позивач не надав належних доказів, які б підтверджували приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Разом з тим, у матеріалах справи містяться відомості про те, що спірна земельна ділянка не накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство», у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоведеність заявлених позовних вимог.

В органах Держкомзему відсутня будь-яка інформація щодо віднесення даного земельного масиву до земель лісового фонду, а навпаки підтверджується належними та допустимими доказами віднесення його до категорій земель сільськогосподарського призначення.

Позивачем не надано доказів щодо встановлення місця розташування земельної ділянки ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» і її чіткої ідентифікації на місцевості, на яку претендує підприємство, не встановлено межі та координати такої земельної ділянки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури у квітні 2023 року подав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції встановив наявність об`єкта лісового фонду та правильно визначив правовий режим спірної земельної ділянки як належної до категорії земель лісогосподарського призначення. Висновки апеляційного суду узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Вилучення для нелісогосподарських потреб і передання у власність спірної земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» належало до повноважень саме Хмельницької ОДА, тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що Кам`янець-Подільська РДА законно розпорядилася спірною земельною ділянкою. Таке розпорядження не було законним з огляду на законодавчі обмеження, які були та є доступними, чіткими та передбачуваними.

З урахуванням інформації ВО «Укрдержліспроект», матеріалів лісовпорядкування та наведених законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 березня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

Справа № 676/4211/21 надійшла до Верховного Суду 29 березня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 липня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Згідно з розпорядженням Кам`янець-Подільської РДА від 02 жовтня 2009 року № 723/2009-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва площею 0,0912 га, що розташована на території Чабанівської сільської ради за межами населених пунктів.

25 грудня 2009 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, площею 0,0912 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення садівництва.

Того ж дня, ОСОБА_1 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 площею 0,0912 га.

За повідомленням ДП «Кам`янець-Подільський лісгосп» від 30 квітня 2021 року № 126 земельні ділянки, в тому числі земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, яка за даними Публічної кадастрової карти передана у приватну власність для ведення садівництва, співпадає з матеріалами базового лісовпорядкування (планшети 2001, 2011 років) в результаті накладення цифрових баз Держгеокадастру та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект». Дані території розташовані вздовж річки Ушиця, і відповідно матеріалів лісовпорядкування 1981 року входили до складу Новоушицької ЛМС, яка проводила заліснення схилів. У 1993 році частина території Новоушицької ЛМС були передані в постійне користування ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» та включено до складу новоствореного заказника місцевого значення «Староушицький».

За інформацією ДП «Кам`янець-Подільський лісгосп» від 15 червня 2021 року № 195, 08 червня 2021 року проведено обстеження земельних ділянок, в тому числі земельної ділянки кадастровий номер 6822489500:09:005:0042 та встановлено, що вказана земельна ділянка співпадає з матеріалами базового лісовпорядкування (планшети 2001, 2011 років) в результаті накладення цифрових баз Держгеокадастру та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект», вкриті трав`янистим покривом, без будь-яких забудов, приміщень та споруд.

Згідно з листом Департаменту природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації від 05 травня 2021 року № 04-1/237 земельні ділянки, в тому числі земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, знаходиться на території ландшафтного заказника місцевого значення «Староушицький» площею 2 715 га, створеного рішенням Хмельницької обласної ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року № 3, з метою збереження мальовничих крутосхилів, та унікального берегового ландшафту Дністра, в якому зростають дуб, граб, сосна та клен. Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 19 квітня 2021 року № 189 земельні ділянки, в тому числі земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, відповідно до даних Публічної кадастрової карти та матеріалів лісовпорядкування 2001 та 2011 років накладається на квартал 45 Подільського лісництва та квартал 7 Староушицького лісництва Державного підприємства «Кам`янець-Подільський лісгосп».

Згідно з планшетами лісовпорядкування № 21-1981 року, № 2-1990 року, № 8-2011 року та № 2-2000 року земельна ділянка в межах якої відведено спірну земельну ділянку, відноситься до земель державного лісового фонду.

Апеляційним судом також встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 6822489500:09:005:0042, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2011 року знаходиться в кварталі 45 виділу 1 Подільського лісництва, відноситься до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП «Кам`янець-Подільський лісгосп».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт «а» частини другої статті 55 ЗК України).

Порядок вилучення земельних ділянок визначений статтею 149 ЗК України, згідно з частиною першою якої, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті (частини друга, п`ята статті 149 ЗК України).

Крім того, статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Як визначено статтею 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що … [планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14)].

Звертаючись до суду з цим позовом, керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури просив визнати недійсним розпорядження, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку, вказавши, що відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 19 квітня 2021 року № 189 спірна земельна ділянка, відповідно до Публічної кадастрової карти та матеріалів лісовпорядкування 2001 та 2011 років накладається на квартал 45 Подільського лісництва та квартал 7 Староушицького лісництва ДП «Кам`янець-Подільський лісгосп».

Встановивши, що спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2011 року знаходиться в кварталі 45 виділу 1 Подільського лісництва відноситься до земель лісового фонду та природно-заповідного фонду і перебуває в постійному користуванні ДП «Кам`янець-Подільський лісгосп», рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення повноважним органом виконавчої влади не приймалося, у законного користувача не вилучалася і відповідна проектно-технічна документація не розроблялася, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновок апеляційного суду узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) та постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21 (провадження № 61-2362св23).

Також висновок апеляційного суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), згідно з яким зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 621/725/15-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 617/779/15-ц, від 03 листопада 2021 року у справі № 617/726/15-ц, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 621/725/15-ц виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують право користування ДП «Зміївське лісове господарство» спірною земельною ділянкою на час прийняття рішення Задонецькою сільською радою Зміївського району Харківської області (1999 рік) про передачу землі відповідачу.

Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про залишення позовних вимог без задоволення, у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 617/779/15-ц виклав висновок про те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами земель лісогосподарського призначення ДП «Вовчанське лісове господарство» на території колишньої бази відпочинку «Сосновий бір», яку вилучено з земель лісогосподарського призначення ДП «Вовчанське лісове господарство» на підставі рішення Ради Міністрів УРСР від 13 травня 1991 року № 467 із зміною цільового призначення, про що свідчить біла пляма на лісовпорядному планшеті. Таким чином, ДП «Вовчанське лісове господарство» не має жодного речового права щодо спірної земельної ділянки. В суді апеляційної інстанції представник відповідача надав копію планшету № 7, на якому зазначено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами лісогосподарського призначення ДП «Вовчанське лісове господарство».

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 617/726/15-ц виходив з того, що суд першої інстанції уточнений позов не розглянув, а розглянув позов, який позивач змінив. На стадії апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами. Уточняти позов на стадії апеляційного перегляду щодо кількості земельних ділянок (одна чи дві, з кадастровим номером 6321655800:01:005:0055 чи 6321655800:01:005:0043), про що вказують матеріали справи і що не було предметом розгляду в суді першої інстанції, позивач не має права.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, висновки, сформульовані у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантними.

Крім того, апеляційним судом при прийнятті постанови правильно враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), виклала висновок про те, що …[суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду].

Посилання у касаційній скарзі на неналежну оцінку доказів судом апеляційної інстанції суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Пророк