П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 5002-17/1718-2011

Провадження № 12-4гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідачкиКатеринчук Л. Й.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Будлянської О. М.,

представники сторін у судове засідання не з`явились,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Родовід банк»на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року (у складі колегії: головуючий суддя Поляков Б. М., судді Сотнікова С. В., Пантелієнко В. О.) та ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року (суддя Янюк О. С.) у справі за скаргою арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на рішення та дії державного виконавця у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Неаполь-Сервіс».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Вступ

1.1. У справі, що переглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання щодо можливості повернення без прийняття до виконання виконавчого документа у разі пред`явлення його ліквідатором юридичної особи в судовій процедурі банкрутства (стягувачем) до ліквідатора банку, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, згідно з якою за ухвалою суду в судовій процедурі банкрутства ліквідатора банку, який був кредитором неплатоспроможної особи, зобов`язано частково оплатити послуги ліквідатора цієї особи. Правова проблема пов`язана із застосуванням норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIIІ«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), яка зобов`язує державного (приватного) виконавця повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, якщо Національним банком України (далі - НБУ) прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, і необхідністю виконання ухвали суду як судового рішення, яким визначено розмір витрат судової процедури банкрутства, які покладено судом на одного з учасників такої процедури (неплатоспроможний банк в особі його ліквідатора).

2. Короткий зміст заявлених вимог і розгляд справи господарськими судами

2.1.Господарський суд Київської області розглядав справу № 5002-17/1718-2011 про банкрутство за заявою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міністерства доходів в Автономній Республіці Крим до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неаполь-Сервіс» (далі - ТОВ «Неаполь-Сервіс»). Ухвалою від 09 листопада 2020 року провадження у справі № 5002-17/1718-2011 закрите. Постановами Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2021 року та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року ухвалу Господарського суду Київської області від 09 листопада 2020 року залишено без змін.

2.2.Водночас ухвалою Господарського суду Київської області від 09 листопада 2020 року, залишеною без змін постановами судів апеляційної інстанції від 03 червня 2021 року та касаційної інстанції від 23 вересня 2021 року, затверджено звіт про нарахування грошової винагороди арбітражному керуючому Демчану О. І. (далі - арбітражний керуючий, стягувач) у сумі 68 478,79 грн та відшкодування витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство, в сумі 510,20 грн за виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Неаполь-Сервіс» та зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Родовід банк» (далі АТ «Родовід банк») Караченцева Артема Юрійовича (далі - ФГВФО, уповноважена особа ФГВФО відповідно) перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І. частину основної грошової винагороди в сумі 30 147,68 грн.

03 грудня 2020 року Господарський суд Київської області на виконання вказаного вище судового рішення у відповідній частині видав наказ.

2.3.12 листопада 2021 року державний виконавець Подільського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гладищенко Владислав Андрійович (далі - державний виконавець, відділ ДВС відповідно) повідомленням № 67458662/6 повернув виконавчий документ - наказ суду від 03 грудня 2020 року у справі № 5002-17/1718-2011 без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, зазначивши, що рішенням Правління НБУ від 19 грудня 2017 року № 811-рш відкликано ліцензію санаційного банку та ліквідовано АТ «Родовід банк».

2.4.30 листопада 2021 року арбітражний керуючий звернувся до Господарського суду Київської області зі скаргою від 26 листопада 2021 року вихідний № 02-51/83 на рішення та протиправні дії державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. під час виконання судового рішення у справі № 5002-17/1718-2011, у якій просив:

- визнати неправомірною дію державного виконавця про повернення виконавчого документа 12 листопада 2021 року без прийняття до виконання;

- визнати неправомірним винесене державним виконавцем повідомлення від 12 листопада 2021 року № 67458662/6 про повернення виконавчого документа - наказу суду від 03 грудня 2020 року у справі № 5002-17/1718-2011 стягувачу без прийняття до виконання;

- зобов`язати державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. усунути порушення (поновити порушене право заявника) та винести постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання наказу суду від 03 грудня 2020 року у справі № 5002-17/1718-2011;

- зобов`язати державного виконавця у строк, який не перевищує 10 днів з дня одержання ухвали, повідомити суд та заявника про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги.

2.5.Ухвалою від 20 грудня 2021 року Господарський суд Київської області скаргу арбітражного керуючого Демчана О. І. на рішення та протиправні дії державного виконавця задовольнив частково: визнав неправомірним винесене державним виконавцем повідомлення від 12 листопада 2021 року № 67458662/6 про повернення виконавчого документа - наказу Господарського суду Київської області від 03 грудня 2020 року у справі № 5002-17/1718-2011 стягувачу без прийняття до виконання; зобов`язав державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. усунути порушення (поновити порушене право заявника) та винести постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання наказу Господарського суду Київської області від 03 грудня 2020 року у справі № 5002-17/1718-2011; в іншій частині скарги відмовив.

2.6.Постановою від 14 червня 2022 року Північний апеляційний господарський суд ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року у справі № 5002-17/1718-2011 залишив без змін, апеляційну скаргу АТ «Родовід банк» ? без задоволення.

2.7.12 серпня 2022 року АТ «Родовід банк» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні скарги арбітражного керуючого Демчана О. І. на дії державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А.

2.8. Ухвалою від 21 вересня 2022 року Верховний Суд поновив АТ «Родовід банк» пропущений строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за цією касаційною скаргою.

2.9. 20 жовтня 2022 року Верховний Суд постановив ухвалу, якою зупинив касаційне провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за касаційною скаргою АТ «Родовід банк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7310/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

2.10. Ухвалою від 13 січня 2023 року Верховний Суд з огляду на усунення обставин, що викликали зупинення, поновив касаційне провадження у справі № 5002-17/1718-2011 за касаційною скаргою АТ «Родовід банк»; призначив розгляд касаційної скарги АТ «Родовід банк» у судовому засіданні на 26 січня 2023 року.

2.11. Ухвалою від 26 січня 2023 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 5002-17/1718-2011 за касаційною скаргою АТ «Родовід банк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року та ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.1. Місцезнаходженням ТОВ «Неаполь-Сервіс» є м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, яке згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є тимчасово окупованою територією з 20 лютого 2014 року, відтак судова процедура - ліквідація боржника та виконання ліквідатором покладених на нього повноважень здійснювалися з урахуванням положень цього Закону.

3.2.З метою виявлення активів банкрута ліквідатором надіслано запити до установ (підприємств, організацій), що здійснюють реєстрацію та облік майна (майнових прав) чи адміністрування відповідних баз даних, та отримано від них відповіді, за якими встановлено відсутність у боржника іншого майна, окрім майна, раніше зареєстрованого за боржником, яке було реалізовано на аукціоні 30 вересня 2013 року.

3.3.Так, у боржника перебувало на праві приватної власності нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,00764 га, розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Г. Морозова, 23, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна станом на 23 квітня 2018 року (дата прийняття рішення про державну реєстрацію 29 січня 2008 року). Майно перебувало в іпотеці АТ «Родовід банк».

3.4.Це нерухоме майно боржника було реалізовано на аукціоні, проведеному 30 вересня 2013 року Товарною біржею «Таврійська універсальна біржа», за результатами якого ТОВ «Неаполь-Сервіс» перерахував АТ «Родовід банк» грошові кошти в розмірі 161 970,07 грн, що підтверджується протоколом від 30 вересня 2013 року № 1 та банківською випискою. З 06 листопада 2013 року це нерухоме майно перебуває у власності ОСОБА_1 (дата державної реєстрації).

3.5.У подальшому результати аукціону визнано недійсними ухвалою суду від 27 квітня 2015 року. Свідоцтво про продаж майна з публічних торгів та договір купівлі-продажу майна за наслідком його продажу з аукціону недійсними не визнавалися. АТ «Родовід банк» за наслідком проведених торгів отримало 161 970,07 грн, яких до ліквідаційної маси боржника не повернуло, незважаючи на звернення ліквідатора боржника 16 січня 2020 року № 02-51/30.

3.6.У зв`язку з відсутністю судового рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, ліквідатор не мав можливості станом на час розгляду звіту вчинити дії, пов'язані з реєстрацією права власності ТОВ «Неаполь-Сервіс» на відповідне нерухоме майно. Ця інформація була доведена до відома кредитора АТ «Родовід банк», проте залишена банком без будь-якого реагування.

3.7.Суди встановили, що арбітражний керуючий виконував свої обов'язки, які передбачені частиною першою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) (аналогічне положення містилось у статті 25 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII)), у період з 24 травня 2018 року (дата призначення ліквідатора) по 26 листопада 2018 року (дата закриття провадження у справі) та з 24 грудня 2019 року (дата призначення справи до розгляду) по 06 березня 2020 року, що підтверджується наявними матеріалами справи.

3.8.Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 листопада 2011 року з урахуванням положень статті 31 Закону № 2343-XII та протоколу засідання комітету кредиторів від 01 вересня 2011 року був установлений розмір грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Неаполь-Сервіс» у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання ним своїх повноважень.

3.9.Фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого відповідно до частини п`ятої статті 30 КУзПБ кредитори не створювали.

3.10. Ухвалою Господарського суду Київської області від 09 листопада 2020 року, залишеною без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2021 року та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року, затверджено звіт про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражному керуючому Демчану О. І. (свідоцтво від 11 листопада 2015 року № 1732) у розмірі 68 478,79 грн та відшкодування витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство в розмірі 510,20 грн за виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Неаполь-Сервіс».

3.11. Таким чином, ухвала про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, відшкодування витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство, за виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Неаполь-Сервіс» арбітражному керуючому Демчану О. І. є законною, чинною і підлягає виконанню.

3.12. Цією ж ухвалою зобов`язано уповноважену особу ФГВФО Караченцева А. Ю. перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І. частину основної грошової винагороди в розмірі 30 147,68 грн.

3.13. 03 грудня 2020 року Господарський суд Київської області на виконання вказаного вище судового рішення у відповідній частині видав наказ про примусове виконання рішення.

3.14. Арбітражний керуючий Демчан О. І. звертався з вимогою до АТ «Родовід банк» про добровільне виконання судового рішення, на що отримав лист-відповідь за підписом уповноваженої особи ФГВФО Караченцева А. Ю., в якому останній зазначив, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань, окрім витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури. Відповідно до частини восьмої статті 49 Закону № 4452-VI вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними (том 17, а. с. 193, 194).

3.15. 02 листопада 2021 року арбітражний керуючий Демчан О. І. звернувся до відділу ДВС із заявою про примусове виконання рішення суду (том 17, а. с. 181, 182).

3.16. 25 листопада 2021 року він отримав відповідь, якою державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, обґрунтувавши свої дії тим, що відповідно до рішення Правління НБУ від 19 грудня 2017 року № 811-рш відкликано ліцензію санаційного банку та ліквідовано АТ «Родовід банк» (том 17, а. с. 184-186).

3.17. 30 листопада 2021 року, не погодившись із такими діями, арбітражний керуючий Демчан О. І. подав до Господарського суду Київської області скаргу на рішення та протиправні дії державного виконавця (том 17, а. с. 170-174).

3.18.Ухвалою від 20 грудня 2021 року Господарський суд Київської області скаргу арбітражного керуючого Демчана О. І. задовольнив частково: визнав неправомірним повідомлення державного виконавця відділу ДВС Гладищенка В. А. про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа - наказу господарського суду від 03 грудня 2020 року та зобов`язав його усунути порушення шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

3.19.Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Родовід банк» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року - без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1.Не погодившись із ухвалою Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року та постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року, АТ «Родовід банк» 15 серпня 2022 року подало касаційну скаргу у справі № 5002-17/1718-2011, якою просило рішення судів скасувати та відмовити в задоволенні скарги стягувача на дії державного виконавця в цілому.

4.2.Скаржник аргументував, що на підставі постанови Правління НБУ від 25 лютого 2016 року № 107 «Про віднесення АТ «Родовід банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 25 лютого 2016 року «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Родовід банк» та делегування повноваження тимчасового адміністратора банку». Відповідно до цього рішення розпочато процедуру виведення АТ «Родовід банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, призначено уповноважену особу ФГВФО та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Родовід банк».

4.3.Відповідно до рішення НБУ від 19 грудня 2017 року № 811-рш «Про відкликання ліцензії санаційного банку та ліквідацію АТ «Родовід банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20 грудня 2017 року № 5455 «Про початок процедури ліквідації АТ «Родовід банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Рішеннями від 21 листопада 2019 року № 2974, від 10 листопада 2020 року № 1936 продовжено строки та повноваження ліквідатора АТ «Родовід банк», а рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 19 квітня 2022 року № 250 відкликано повноваження ліквідатора - уповноваженої особи ФГВФО Караченцева А. Ю. З 22 квітня 2022 року визначені Законом № 4452-VI повноваження під час ліквідації АТ «Родовід банк»здійснюються ФГВФО безпосередньо.

4.4.Скаржник вважає, що суди на підставі статті 343 ГПК України та пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, встановивши факт прийняття НБУ рішення про введення ліквідаційної процедури банку, мали дійти висновку, що дії державного виконавця з повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено. Стверджує, що визначення винагороди арбітражного керуючого як витрат, пов`язаних з виведенням неплатоспроможного банку з ринку, прийнято судами з виходом за межі вимог статті 343 ГПК України та не повинно досліджуватись при розгляді скарги на дії виконавця за статтею 4 Закону № 1404-VIII. Вирішальним для прийняття рішення судом має бути саме статус банку-боржника. Суди помилково застосували пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII.

4.5. Позиція судів першої та апеляційної інстанцій зводиться до того, що застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII буде суперечити верховенству права, меті й завданням господарського судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Скаржник вважає, що приписи статті 4 Закону № 1404-VIII є спеціальними (профільними) у правовідносинах між державним виконавцем та стягувачем. Відповідно до цього положення державний виконавець позбавлений дискреції у прийнятті рішення та зобов`язаний повернути виконавчий документ без прийняття до виконання. Скаржник зазначив, що суди фактично дійшли висновку, що пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII суперечить Конституції України, взявши на себе повноваження Конституційного Суду України, що є неприпустимим.

5. Аргументи інших учасників справи

5.1. 20 березня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив від арбітражного керуючого Демчана О. І. на касаційну скаргу АТ «Родовід банк» на ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року.

5.2. У вказаному вище відзиві арбітражний керуючий зазначає, що він попередньо звертався з вимогою до АТ «Родовід банк» про добровільне виконання судового рішення, однак боржник заперечує будь-яку можливість виконання судового рішення, зазначаючи, що спірні вимоги до банку не можуть виникати як додаткове зобов`язання в ліквідаційній процедурі відповідно до пункту 3 частини третьої статті 46 Закону № 4452-VІ, та заперечуючи їх визнання як безпосередніх витрат у ліквідаційній процедурі самого банку.

5.3. Арбітражний керуючий Демчан О. І. звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду Київської області від 09 листопада 2020 року, залишеною без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03 червня 2021 року та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року, зобов`язано уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І. частину основної грошової винагороди в розмірі 30 147,68 грн як оплату за надані ним послуги ліквідатора у ліквідаційній процедурі ТОВ «Неаполь-Сервіс». АТ «Родовід банк» був учасником такої процедури як кредитор, його вимоги були частково задоволені в цій процедурі, тому суди дійшли правильних висновків про можливість покладення на АТ «Родовід банк» як на кредитора у справі витрат з оплати послуг ліквідаційної процедури, в якій АТ «Родовід банк» брав участь та здійснював повернення своїх активів. Поза межами процедури у справі № 5002-17/1718-2011 АТ «Родовід банк» не міг реалізувати свої права кредитора та іпотекодержателя, зважаючи на порушення справи про банкрутство.

5.4. Демчан О. І. звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VI у ході ліквідаційної процедури здійснюється фінансування витрат, безпосередньо пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури банку, а компенсація оплати праці ліквідатора може бути віднесена ліквідатором банку до витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури, з метою отримання активів банку. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 10/Б-5022/1359/2011 та в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року в цій справі.

5.5. Також у відзиві на касаційну скаргу АТ «Родовід банк» арбітражний керуючий Демчан О. І. зазначив, що станом на сьогодні через подання апеляційних та касаційних скарг на всі рішення судів першої та апеляційної інстанцій загальна сума судового збору, яку ФГВФО витратив на оскарження рішень у цій справі, практично рівнозначна сумі основної грошової винагороди ліквідатора, яку суд зобов`язав перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І.

6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

6.1. Прийнявши до розгляду касаційну скаргу АТ «Родовід банк» Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 січня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначаючи про необхідність відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах у справах № 761/14537/15-ц (постанова від 06 листопада 2019 року), № 552/1811/15-ц (постанова від 01 грудня 2021 року), згідно з якими касаційний суд зазначив, що наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця, необхідність вчинення ним дій з виконання рішення суду, незважаючи на те, що банк-боржник перебував у ліквідаційній процедурі.

6.2. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у випадку введення ліквідаційної процедури банку виконання судових рішень щодо такого банку має здійснюватися іншим органом - ФГВФО відповідно до процедури, визначеної статтями 1, 6 Закону № 1404-VІІІ, розділом VІІІ Закону № 4452-VІ у відповідній редакції та пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VІ, згідно з яким «законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону».

6.3. Колегія суддів звернула увагу, що іншої правової позиції дотримуються судді Касаційного цивільного суду.

Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця та з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо обов`язковості виконання судового рішення зазначив, що завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 552/1811/15-ц суд зазначив, що оскільки рішення Київського районного суду міста Полтави, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в апеляційному чи касаційному порядку, то відсутні підстави щодо винесення державним виконавцем повторної постанови про закінчення виконавчого провадження, як цього вимагає уповноважена особа ФГВФО. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII, якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документа, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

6.4. Близький за змістом висновок міститься також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц щодо закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII стосовно закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

7.1. Межі розгляду справи в суді касаційної інстанції

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими(частина перша статті 300 ГПК України).

7.2. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Щодо сплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат, пов`язаних з виконанням повноважень у справі

7.3. Верховний Суд бере до уваги припис, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частина сьома статті 43 Конституції України).

7.4. Арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до посадової особи підприємства-боржника. Арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (частини перша, друга статті 10, частини перша, друга статті 30 КУзПБ).

7.5. Приписами статті 30 КУзПБ визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого в справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 5011-15/2551-2012, від 16 липня 2020 року у справі № 918/454/18).

7.6. Суди при затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу боржника встановили, що авансування коштів для оплати послуг арбітражного керуючого не здійснювалося, коштів від господарської діяльності боржника чи реалізації його майна в період виконання арбітражним керуючим Демчаном О. І. повноважень ліквідатора ТОВ «Неаполь-Сервіс» не отримано. Фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створювався.

7.7. Діяльність ліквідатора банкрута спрямована на досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній процедурі (частина чотирнадцята статті 39 КУзПБ). Тому основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.

7.8. Кредитори боржника на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство можуть відмовитися від своїх вимог до боржника, заявлених у порядку статті 45 КУзПБ, припинивши свою участь у процедурі банкрутства як учасники провадження (сторони у справі).

7.9. Беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) може нести певні обов`язки, пов`язані з розглядом провадження у справі. За ухвалою суду на нього можуть покладатися певні судові витрати: оплата послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого.

7.10. Як убачається із приписів статей 12 30 КУзПБ, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень безоплатно.

7.11. Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав (близький за змістом висновок викладено у численних постановах Верховного Суду: від 15 липня 2020 року у справі № Б14/040-07/15-08, від 03 березня 2020 року у справі № 916/3600/15, від 26 лютого 2020 року у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14 серпня 2019 року у справі № 5/80-10, від 09 липня 2019 року у справі № 15/55/2011/5003, від 18 квітня 2019 року у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16 квітня 2019 року у справі № 914/2458/16, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/22696/15, від 30 січня 2019 року у справі № 910/32824/15, від 01 серпня 2018 року у справі № 912/1783/16, від 19 квітня 2018 року у справі № 265/2б-02/14/13-08, від 21 березня 2018 року у справі № 3/67-Б).

7.12. Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.

7.13. Як убачається з матеріалів цієї справи, затвердивши звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника ухвалою суду від 09 листопада 2020 року, місцевий суд також затвердив звіт про нарахування грошової винагороди арбітражному керуючому Демчану О. І. у розмірі 68 478,79 грн за виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Неаполь-Сервіс» та відшкодування витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство в розмірі 510,20 грн, дійшов висновку про пропорційність покладення на кредиторів боржника цих витрат у справі про банкрутство та зобов`язав ліквідатора банку - уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. вчинити дію - перерахувати арбітражному керуючому частину основної грошової винагороди в розмірі 30 147,68 грн. За скаргою АТ «Родовід банк»ухвала переглядалася в апеляційному та касаційному порядку і була залишена без змін постановами апеляційного (03 червня 2021 року) та касаційного (23 вересня 2021 року) судів. Отже, спір про зобов`язання ліквідатора банку - уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. вчинити дію з перерахування спірної суми було вирішено судами і повторний розгляд правомірності виплати ліквідатором банку спірної суми як такої, що є витратами кредитора банку в його ліквідаційній процедурі, понесеними з метою отримання його активів до ліквідаційної маси банку, уже вирішено судами. Повторний розгляд цього спору в судах буде порушенням принципу правової визначеності.

7.14. Також при розгляді цього спору суди взяли до уваги той факт, що АТ «Родовід банк» отримало від реалізації заставного майна в цій справі про банкрутство 161 970,07 грн (том 11, а. с. 104).

Щодо виконання остаточного судового рішення

7.15. Положеннями частини першої статті 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

7.16. Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

7.17. Згідно з практикою ЄСПЛ одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, пункт 77, та від 05 липня 2005 року у справі «Агротехсервіс проти України», заява № 62608/00, пункт 42).

7.18.Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

7.19. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (абзаци тринадцятий, чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону №1404-VIII (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

7.20. Конституційний Суд України зазначив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев`ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

7.21. Отже, правова проблема, яка постала в цій справі, полягає у тому, що суб`єкт правовідносин з виконання судового рішення в ліквідаційній процедурі банку (особа, уповноважена ФГВО на ліквідацію банку) відмовився виконати рішення суду про вчинення певних дій з перерахування коштів як таких, що є витратами банку, пов`язаними з веденням ліквідаційної процедури, а Законом № 1404-VIIІ не передбачено механізму виконання таких рішень державним виконавцем.

Щодо застосування приписів пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII

7.22. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.23. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовані Законом № 1404-VIII.

7.24. За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

7.25. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) за цим Законом підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами в передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

7.26. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа).

7.27. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

7.28. Отже, статтею 1 Закону № 1404-VIII законодавець урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

7.29. Одним з таких актів є Закон № 4452-VI, який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, НБУ, визначає повноваження та функції ФГВФО щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).

7.30. Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до відділу ДВС із заявою про виконання виконавчого документа) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.

7.31. Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону № 4452-VI (тут і далі - у редакції на час звернення стягувача до державного виконавця) відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17.

7.32. ФГВФО безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі ФГВФО з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі НБУ.

7.33. Отже, звернення у справу про банкрутство позичальника банку з метою стягнення з нього заборгованості перед банком є одним з необхідних заходів ФГВФО (уповноваженої особи) щодо повернення дебіторської заборгованості банку, оскільки поза межами процедури банкрутства позичальника повернення такої заборгованості є неможливим.

7.34. Частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VІ ФГВФО надано право залучати до своєї роботи інших осіб, оплата праці яких здійснюється за рахунок банку, що ліквідується, у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією ФГВФО. А відповідно до частини третьої статті 46 Закону № 4452-VІ допускається можливість виникнення в банку, який перебуває в ліквідаційній процедурі, додаткових зобов`язань, пов`язаних з витратами в ліквідаційній процедурі неплатоспроможного банку.

7.35. Рішеннями судів у цій справі ліквідатора банку зобов`язано оплатити частину послуг ліквідатора позичальника як таких, що є витратами, пов`язаними з належним проведенням ліквідаційної процедури самого банку, з огляду на обов`язок ліквідатора банку вживати заходів щодо повернення своїх активів, а поза межами участі банку у справі про банкрутство позичальника стягнення таких активів є неможливим з урахуванням часткового стягнення дебіторської заборгованості на користь неплатоспроможного банку. Таке рішення залишено в силі постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій. Отже, воно не може ставитися під сумнів під час розгляду скарги на дії державного виконавця стороною (боржником), щодо якої його прийнято.

7.36. Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ).

7.37. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги зазначену правову норму та вважає, що вона має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон № 4452-VІ визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.

7.38. Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.

7.39. Установивши, що ухвала Господарського суду Київської області від 09 листопада 2020 року, якою зобов`язано уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію АТ «Родовід банк» Караченцева А. Ю. перерахувати арбітражному керуючому Демчану О. І. частину основної грошової винагороди в розмірі 30 147,68 грн, була залишена без змін постановами судів апеляційної інстанції від 03 червня 2021 року та касаційної інстанції від 23 вересня 2021 року, однак уповноважений на вчинення відповідних дій представник ФГВФО відмовився її виконувати, місцевий та апеляційний суди дійшли висновку про необґрунтованість дій державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та зобов`язали державного виконавця відкрити виконавче провадження про примусове виконання наказу суду.

7.40. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що у випадку відмови ліквідатора банку виконати судові рішення про зобов`язання відшкодувати певні витрати як витрати ліквідаційної процедури банку такий механізм виконання судового рішення буде ефективним способом захисту інтересів стягувача та не суперечитиме загальним принципам правової певності та виконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення належних механізмів виконання судових рішень.

Щодо відступу від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах

7.41. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від правових висновків щодо необхідності забезпечення державою належних механізмів виконання судового рішення шляхом зобов`язання ліквідатора банку до вчинення певних дій чи стягнення коштів з боржника у випадку, якщо уповноважена особа банку (ліквідатор) за певних обставин відмовляється вчинити належні дії з виконання судового рішення у процедурі ліквідації банку, які викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 01 грудня 2021 року у справі № 552/1811/15-ц.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

8.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 та частиною першою статті 309 ГПК Українисуд касаційної інстанції має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.2. Перевіривши застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними обставин і в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, залишення її без задоволення, а постанови апеляційного суду та рішення місцевого суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення без змін судових рішень витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Родовід банк»залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 рокута ухвалу Господарського суду Київської області від 20 грудня 2021 року у справі № 5002-17/1718-2011 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідачка Л. Й. КатеринчукСудді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовС. Ю. Мартєв І. В. Григор'єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийТ. А. Чумаченко В. С. КнязєвС. П. Штелик