Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.05.2025 року у справі №515/978/24

Постанова

Іменем України

13 травня 2025 року

м. Київ

справа № 515/978/24

провадження № 61-3411св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

стягувач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

боржник - ОСОБА_1 ,

старший державний виконавець Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісецька Анастасія Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Шидеровою Наталею Сергіївною, на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року в складі судді: Миргород В. С., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

10 червня 2024 року заявник АТ «Державний ощадний банк України» (далі також - банк) звернулося зі скаргою на дії старшого державного виконавця Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), боржник - ОСОБА_1 , про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-376/10, виданого Татарбунарським районним судом Одеської області 18 травня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитом у розмірі 295 711,79 грн, винесена постанова старшого державного виконавця Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісецької А. В. від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3, у зв`язку зі смертю боржника, оскільки така є передчасною та не відповідає нормам чинного законодавства, у зв`язку з не перевіркою державним виконавцем допущення відповідних правовідносин правонаступництва.

Заявник просив поновити строк на подання скарги, у зв`язку з його пропуском з поважних причин, посилаючись на те, що про винесення 07 листопада 2019 року державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3, банку стало відомо 06 червня 2024 року з автоматизованої системи виконавчих проваджень. Станом на 07 червня 2024 року на адресу банку вказаної постанови не надходило.

АТ «Державний ощадний банк України» просило:

поновити строк на подання скарги, у зв`язку з його пропуском з поважних причин;

скасувати постанову старшого державного виконавця Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісецької А.В. від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року:

клопотання АТ «Державний ощадний банк України» про поновлення строку для подання скарги на постанову старшого державного виконавця Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07 листопада 2019 року, про закінчення виконавчого провадження № 43179813 залишено без задоволення;

скаргу АТ «Державний ощадний банк України», суб`єкт оскарження дій: старший державний виконавець Татарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісецька А. В., боржник: ОСОБА_1 (померла), на дії державного виконавця залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

як зазначає заявник у своїй скарзі та це підтверджується доданими до скарги матеріалами, 02 січня 2020 року на адресу банку надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження за іншим виконавчим провадженням № НОМЕР_2 від 07 листопада 2019 року з примусового виконання виконавчого листа №515/2362/14-ц, виданого Татарбунарським районним судом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 , в якій зазначено, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть №9760 від 22 вересня 2019 року;

22 січня 2020 року АТ «Ощадбанк» звернувся до Татарбунарської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття заяви як кредитора з вимогою до спадкоємців ОСОБА_1 , оскільки дотепер за боржником обліковується: заборгованість у розмірі 302 182,76 грн за виконавчим листом №515/2362/14-ц, виданим Татарбунарським районним судом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №544 від 27 червня 2008 року; заборгованість у розмірі 3021,82 грн за виконавчим листом №515/2362/14-ц, виданим Татарбунарським районним судом Одеської області; заборгованість у розмірі 295 831,47 грн за виконавчим листом №2-376/10, виданим 18 травня 2010 року Татарбунарським районним судом Одеської області;

31 серпня 2020 року на адресу банку надійшов лист від Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області про те, що заведена спадкова справа №16-2020 щодо майна ОСОБА_1 . Тобто, АТ «Ощадбанк» було відомо про смерть боржника та про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, з виконавчого провадження № НОМЕР_2, оскільки Банком вчинялися дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором спадкодавця. Натомість банк до суду звернувся лише 10 червня 2024 року;

відповідно статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. При цьому, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Відповідно до вимог статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом;

зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що заявник пропустив строк для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, без поважних причин, оскільки про смерть боржника ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, заявнику фактично було відомо 02 січня 2020 року при отриманні постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 , до суду із скаргою банк звернувся лише 10 червня 2024 року. АТ «Ощадбанк», як стягувач у виконавчому провадженні, мав право ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_3 та доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження. При цьому, наведені представником заявника обставини в обґрунтування поважності причин пропущеного строку не пов`язані з істотними труднощами, які б могли об`єктивно зашкодити йому своєчасно звернутися до суду у визначений законом строк, тому скарга на дії державного виконавця підлягає залишенню без розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року:

апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» в інтересах якого діє адвокат Шидерова Н. С. залишено без задоволення;

ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України). За змістом статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону. При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом;

дія, яку оскаржує представник скаржника, була вчинена державним виконавцем 07 листопада 2019 року. Скарга на зазначені дії скаржником подана 10 червня 2024 року, тобто з пропуском процесуального десятиденного строку на її подання. Зі змісту скарги вбачається, що 02 січня 2020 року на адресу скаржника (банку) надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження (за іншим виконавчим провадженням ВП № НОМЕР_2). Отже, банку достеменно було відомо про смерть боржника та про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, з виконавчого провадження № НОМЕР_2, оскільки банком вчинялися дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором спадкодавця, натомість скарга до суду була направлена лише 10 червня 2024 року;

у цьому випадку заявник як юридична особа, яка багато років здійснює банківську діяльність в Україні і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень), міг усвідомлювати порушення своїх прав як стягувача та передбачити відповідні процесуальні обмеження в подальшому. Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника;

зазначені скаржником обставини, не є поважними причинами пропуску процесуального строку звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця, в зв`язку з чим підстави для його поновлення відсутні. Заявником не зазначено достатніх підстав та не надано належних доказів, які заважали йому, як стягувачу, при належній турботливості і обачності звернутися до державної виконавчої служби потягом тривалого часу із заявою з приводу стану відомого йому виконавчого провадження, а також не наведено поважні обставини, що не залежали від його волевиявлення і внаслідок яких він пропустив строк звернення з скаргою на постанову державного виконавця. У зв`язку з наведеним, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, що наведені заявником обставини не є поважними причинами пропуску строку.

Аргументи учасників справи

14 березня 2025 року АТ «Державний ощадний банк України» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Шидеровою Н. С., на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року,у якій просило:

оскаржені судові рішення скасувати;

направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

підставою для касаційного оскарження є те, що при ухваленні оскаржених судових рішень не враховано правових висновків викладених в постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року та від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 07 липня 2022 року у справі № 918/539/16, щодо належної реалізації права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку та відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження;

під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ суду, слід дотримуватися відповідних положень Цивільного процесуального кодексу України, вміщених у розділі «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «ай частини першої статті 449 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2019 у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18);

дотримання строку звернення скаржника зі скаргою є однією з умов реалізації права на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. Тлумачення змісту термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 Цивільного процесуального кодексу України свідчить, що в ній закріплено презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захисток до суду, недостатньо. Ураховуючи наведене під час визначення початку відліку строку звернення до суду зі скаргою, надії (бездіяльність) оскаржуваного суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо);

з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення строку для подання скарги про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 листопада 2019 року, АТ «Ощадбанк» просив суд поновити пропущений строк на подання цієї скарги. В обґрунтування пропуску десятиденного строку на звернення до суду із вказаною скаргою, Банк зазначив, що про винесену державним виконавцем постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 листопада 2019 року дізнався лише 06 червня 2024 року з автоматизованої системи виконавчого провадження. Та зазначав, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не було надіслано стягувачу вказану постанову;

заперечуючи проти задоволення скарги банку державним виконавцем надано акт вилучення виконавчого провадження № НОМЕР_1 для знищення від 26 січня 2023 року згідно якого знищено виконавчі провадження, які завершені у 2019 році, через закінчення строків їх зберігання у тому числі і знищено матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1. Однак, банк зазначає, що вказаний акт не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки не підтверджує надсилання державним виконавцем стягувачу постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 листопада 2019 року;

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г звернула увагу, що Верховний Суд сформулював висновок щодо належної реалізації права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у встановленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку, розглянув та вирішив при цьому питання щодо поважності пропуску строку, визначеного пунктом «а» частини першої статті 341 ГПК України, за поданими у цих справах стороною виконавчого провадження клопотаннями про поновлення вказаного строку за правилами частини другої вказаної статті 341 ГПК України. При цьому в обох наведених постановах Верховний Суд дійшов висновку, що за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати автоматизовану систему виконавчого провадження та за відсутності доказів направлення приватним виконавцем постанови про вчинення дії у виконавчому провадженні (документа виконавчого провадження), є передчасними висновки судів попередніх інстанцій про неповажність наведених скаржником причин пропуску відповідного процесуального строку та про залишення скарги без розгляду;

при розгляді скарги в суді, державним виконавцем не надано доказів направлення вказаної постанови учасникам виконавчого провадження, а отже в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували надсилання державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 листопада 2019 року стягувачу. Водночас зі змісту статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що постанова про закінчення виконавчого провадження надсилається адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром. Однак, матеріали справи вказаних доказів не містять та державним виконавцем Табарбунарського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисецькою А.В. такі докази до суду першої інстанції не надані 3 чого вбачається, що стягувач не отримував постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 07 листопада 2019 року;

те, що заявник дізнався про смерть боржника в рамках іншого виконавчого провадження № НОМЕР_2, не спростовує того факту, що державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» і винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка є незаконною, та не направив її на адресу стягувача у відповідності до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Банк не отримував постанову про закінчення виконавчого провадження, а про винесення, вказаної постанови дізнався лише 06 червня 2024 року з автоматизованої системи виконавчого провадження. Доказів направлення вищевказаної постанови стягувачу органом державної виконавчої служби суду не надано. Враховуючи вищевикладене, АТ «Ощадбанк» вважає, що висновки суду першої інстанції та апеляційної інстанції, що неотримання скаржником постанови від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження не перешкоджало своєчасному зверненню за захистом своїх порушених прав з огляду на відкритий доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, є помилковим та необґрунтованим.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2025 року:

поновлено АТ «Державний ощадний банк України» строк на касаційне оскарження ухвали Саратського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року;

відкрито касаційне провадження у справі.

13 травня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 квітня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

На виконання ухвали суду від 01 серпня 2024 року, державним виконавцем надано акт вилучення виконавчого провадження НОМЕР_3 для знищення від 26 січня 2023 року та згідно з цим актом проведено знищення виконавчих проваджень завершених у 2019 році, через закінчення строків їх зберігання у тому числі і виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Як зазначає заявник у своїй скарзі та це підтверджується доданими до скарги матеріалами, 02 січня 2020 року на адресу банку надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження за іншим виконавчим провадженням № НОМЕР_2 від 07 листопада 2019 року з примусового виконання виконавчого листа № 515/2362/14-ц, виданого Татарбунарським районним судом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 , в якій зазначено, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 9760 від 22 вересня 2019 року.

22 січня 2020 року банк звернувся до Татарбунарської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття заяви як кредитора з вимогою до спадкоємців ОСОБА_1 , оскільки дотепер за боржником обліковується: заборгованість у розмірі 302 182,76 грн за виконавчим листом № 515/2362/14-ц, виданим Татарбунарським районним судом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 544 від 27 червня 2008 року; заборгованість у розмірі 3 021,82 грн за виконавчим листом №515/2362/14-ц, виданим Татарбунарським районним судом Одеської області; заборгованість у розмірі 295 831,47 грн за виконавчим листом №2-376/10, виданим 18 травня 2010 року Татарбунарським районним судом Одеської області.

31 серпня 2020 року на адресу банку надійшов лист від Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області про те, що заведена спадкова справа №16-2020 щодо майна ОСОБА_1 .

Банк зі скаргою до суду звернувся 10 червня 2024 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) вказано, що:

«під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу».

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г вказано, що:

«9.8. За змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, Суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г, від якої Суд не вбачає підстав для відступу.

Суд також ураховує, що у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom») Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що:

«перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 (провадження № 61-13093св21) вказано, що:

«ОСОБА_2, звертаючись зі скаргою, вказував, що він не пропустив строк на подання скарги, посилаючись на те, що про наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з нього коштів йому стало відомо 08 жовтня 2020 року під час затримання автомобіля, а тому відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» він подав скаргу на дії та рішення державного виконавця 23 жовтня 2020 року, протягом десяти робочих днів.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_4 по суті, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, оскільки ця норма закону застосовується до більш широкого кола відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-8754/11 (провадження № 61-9397св21) зазначено, що: «розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця по суті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не з`ясував, який конкретно предмет розгляду скарги та в залежності від цього коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок по застосуванню статті 449 ЦПК України та вказано, що:

«такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що:

«строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Касаційний суд вже підкреслював, що: законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2025 року в справі № 361/717/13-ц (провадження № 61-153св25)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що: як зазначає заявник у своїй скарзі та це підтверджується доданими до скарги матеріалами, 02 січня 2020 року на адресу банку надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження за іншим виконавчим провадженням № НОМЕР_2 від 07 листопада 2019 року з примусового виконання виконавчого листа №515/2362/14-ц, виданого Татарбунарським районним судом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 , в якій зазначено, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть №9760 від 22 вересня 2019 року; 22 січня 2020 року банк звернувся до Татарбунарської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття заяви як кредитора з вимогою до спадкоємців ОСОБА_1 , оскільки дотепер за боржником обліковується: заборгованість у розмірі 302 182,76 грн за виконавчим листом №515/2362/14-ц, виданим Татарбунарським районним судом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №544 від 27 червня 2008 року; заборгованість у розмірі 3021,82 грн за виконавчим листом №515/2362/14-ц, виданим Татарбунарським районним судом Одеської області; заборгованість у розмірі 295 831,47 грн за виконавчим листом №2-376/10, виданим 18 травня 2010 року Татарбунарським районним судом Одеської області; 31 серпня 2020 року на адресу банку надійшов лист від Саратської районної державної нотаріальної контори Одеської області про те, що заведена спадкова справа №16-2020 щодо майна ОСОБА_1 ; дія, яку оскаржує банк була вчинена державним виконавцем 07 листопада 2019 року; скарга на зазначені дії скаржником подана 10 червня 2024 року, тобто з пропуском процесуального десятиденного строку на її подання; банку достеменно було відомо про смерть боржника та про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, з виконавчого провадження № НОМЕР_2, оскільки банком вчинялися дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки кредитором спадкодавця, натомість скарга до суду була направлена лише 10 червня 2024 року; Банк як юридична особа, яка багато років здійснює банківську діяльність в Україні і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень), міг усвідомлювати порушення своїх прав як стягувача та передбачити відповідні процесуальні обмеження в подальшому; зазначені банком обставини, не є поважними причинами пропуску процесуального строку звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця, в зв`язку з чим підстави для його поновлення відсутні

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про залишення скарги без розгляду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Шидеровою Наталею Сергіївною, залишити без задоволення.

Ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков