Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 166/1222/20

провадження № 61-9003св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Волинській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колєсніка Богдана Володимировича на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2021 року у складі судді Фазан О. З. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, посилаючись на те, що 06 травня 2020 року близько 12 години 15 хвилин в смт Ратне Волинської області працівниками Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області було застосовано щодо нього адміністративне затримання із вжиттям поліцейських заходів примусу (фізичного впливу, сили із використанням прийомів рукопашного бою та завданням ударів) через нібито скоєння ним адміністративних правопорушень, передбачених статтями 126, 130, 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), про що складено відповідні процесуальні документи. Вважає, що працівники поліції безпідставно застосували до нього заходи впливу та нанесли тілесні ушкодження. В ході затримання йому не роз'яснили права, не забезпечили присутність адвоката, не ознайомили з доказами тощо. Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 03 червня 2020 року у справі № 166/463/20 було скасовано постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн, провадження у справі закрито за відсутністю складу вказаного правопорушення. Крім того, постановою Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 166/498/20 було скасовано постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 30 червня 2020 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування транспортним засобом на строк в один рік, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях події і складу вказаного правопорушення.

Також постановою Волинського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 166/497/20 було скасовано постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 03 серпня 2020 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 170 грн, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях події і складу вказаного правопорушення. Закриття справ про адміністративні правопорушення через відсутність їх складу свідчить про те, що він незаконно був притягнутий до адміністративної відповідальності. Неправомірні дії працівників поліції щодо його затримання та складання протоколів про адміністративні правопорушення є підставою для відшкодування моральної шкоди. Протягом усього часу розгляду судами вищезгаданих справ він боявся громадського осуду, відчував сором перед близькими та знайомими, пережив значні хвилювання, його звичний ритм життя був порушений. В момент отримання тілесних ушкоджень він переніс значний фізичний біль, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, а також страху за своє здоров'я та життя. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на свою користь 50
000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідно до положень Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) право на відшкодування моральної шкоди має лише особа, щодо якої застосовано адміністративне стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і справу відносно якої закрито. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону № 266/94-ВР в інших випадках заподіяння шкоди органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, зокрема внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності із застосуванням такого адміністративного стягнення як штраф, діють правила частини 6 статті 1176 ЦК України, а саме така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). При цьому необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність таких умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, які повинен довести позивач. Однак під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено факту завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправністю дій і шкодою, оскільки при складанні матеріалів про адміністративні правопорушення працівники поліції діяли в межах наданих їм КУпАП та Законом України "Про Національну поліцію" повноважень. Крім того, протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення лише фіксує порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 640/17380/16-ц.

Водночас рішеннями судів, на які посилався позивач, не встановлено неправомірність дій працівників поліції щодо складання протоколів про адміністративне правопорушення чи інших дій. Також відсутнє рішення про встановлення факту неправомірності дій працівників поліції щодо складання таких протоколів, адміністративного затримання позивача чи інших дій щодо нього в рамках ініційованого провадження про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 126, 130, 185 КУпАП. Суд також враховує, що справи про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 були закритті з процесуальних підстав, а отже, діями працівників поліції не було завдано позивачу моральної шкоди. При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності працівників поліції не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Позивач мав можливість і скористався встановленими законом процедурами доведення в судах своєї позиції при розгляді справ про адміністративні правопорушення, за результатами вирішення яких були закритті провадження. Отже, жодні заходи примусу зі сторони держави до ОСОБА_1 не застосовувалися, він не поніс витрати на погашення штрафу. Сам по собі факт закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення не тягне за собою обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.

Постановою Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колєсніка Б. В. залишено без задоволення, а рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Колєснік Б. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17. Закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності незаконно. При цьому відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ратнівського районного суду Волинської області.

17 червня 2021 року справа № 166/1222/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 06 травня 2020 року поліцейським сектору реагування патрульної поліції (далі - СРПП) № 1 Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Задереєм А. П. щодо ОСОБА_1 було складено протокол серії ГР № 005762 про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, згідно з яким 06 травня 2020 року о 12 годині 10 хвилин по вулиці Шевченка, 26 в смт Ратне Волинської області позивач вчинив злісну непокору законному розпорядженню поліцейського, а саме категорично відмовився пройти в службовий автомобіль для проведення освідування на факт вживання алкоголю та складання постанови про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 126 КУпАП, при цьому намагався втекти.

Цього ж дня поліцейським СРПП № 1 Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Задереєм А. П. складено протокол серії АЗ № 174615 про адміністративне затримання ОСОБА_1 у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Також 06 травня 2020 року поліцейським СРПП № 1 Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Колотюком В. Г. стосовно ОСОБА_1 було складено протокол серії ОБ № 11812 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, згідно з яким 06 травня 2020 року о 12 годині 05 хвилин по вулиці Шевченка, 26 в смт Ратне Волинської області позивач керував автомобілем "FAW СА 1041", реєстраційний номер НОМЕР_1, з ознаками алкогольного сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху.

Цього ж дня поліцейським СРПП № 1 Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Задереєм А. П. стосовно ОСОБА_1 була складена постанова серії БАА № 690792 про накладення адміністративного стягнення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 425 грн з огляду на те, що позивач зупинився на вищезгаданому автомобілі менше 3 метрів від протилежного краю проїзної частини, при цьому не пред'явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом, чим порушив пункти 15.9-д, 2.1 Правил дорожнього руху.

07 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ратнівської центральної районної лікарні із скаргами про наявність тілесних ушкоджень. З копії записів медичної картки позивача не вбачається прізвища сімейного лікаря, в якого він був на прийомі. Разом з тим, 07 травня 2020 року лікар ОСОБА_2 направив до прокуратури та поліції повідомлення про те, що у ОСОБА_1 виявлено забій грудної клітки, завушної ділянки та правої гомілки. Повідомлені позивачем обставини травмування: побиття працівниками поліції ОСОБА_3 і ОСОБА_4.

08 травня 2020 року ОСОБА_1 направив до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України скаргу на протиправні дії працівників поліції, в якій просив провести службову перевірку, за результатами якої поліцейських ОСОБА_3 та ОСОБА_4 притягнути до дисциплінарної відповідальності.

Окрім цього, 08 травня 2020 року ОСОБА_1 подав до Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області заяву про вчинення працівниками поліції кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу) Кримінального кодексу України.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 03 червня 2020 року у справі № 166/463/20, яке набрало законної сили 16 червня 2020 року, було скасовано постанову поліцейського СРПП № 1 Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області Задерея А. П. від 06 травня 2020 року серії БАА № 690792 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн, провадження у справі закрито за відсутністю складу правопорушення.

Постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 30 червня 2020 року у справі № 166/498/20 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накладеного на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк в один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 420,40
грн.

Проте постановою Волинського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року було скасовано вищевказану постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 30 червня 2020 року, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.

Крім того, постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 03 серпня 2020 року у справі № 166/497/20 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, та накладеного на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170
грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 420,40 грн.

Однак постановою Волинського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року було скасовано вищезгадану постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 03 серпня 2020 року, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.

Судами також встановлено, що провадження за усіма порушеними стосовно ОСОБА_1 справами були закриті з процесуальних підстав.

Згідно з висновком службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни окремими працівниками Ратнівського відділу поліції ГУНП у Волинській області від 15 січня 2021 року ГУНП у Волинській області не встановлено фактів перевищення поліцейськими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заходів, необхідних для затримання правопорушника. Вид та інтенсивність застосованих заходів примусу відповідали ситуації, характеру правопорушення та індивідуальним особливостям особи, яка його вчинила. Проте в діях вказаних працівників поліції вбачається порушення оформлення матеріалів про адміністративне затримання та матеріалів за статтею 130 КУпАП.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 , пункту 9 та абзацу 12 частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що підставою для відшкодування моральної шкоди є, зокрема незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності та закриття справ про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3,9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених Законом України "Про Національну поліцію", виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВРу наведених у Законом України "Про Національну поліцію" випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених частин 1 , 2 статті 13 ЦПК України.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 мав можливість і скористався встановленими законом процедурами доведення в судах своєї позиції при розгляді справ про адміністративні правопорушення, за результатами вирішення яких були закритті провадження. Отже, жодні заходи примусу зі сторони держави до позивача не застосовувалися, він не поніс витрати на погашення штрафу. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність працівників поліції заподіяли позивачу моральну шкоду.

Однак наведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), на яку послався представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

В постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), на яку також послався представник заявника в касаційній скарзі, зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21).

Однак, у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

При цьому, врахувавши правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 640/17380/16-ц (провадження № 61-26555св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), суди залишили поза увагою те, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н. р. Б-7346/2-19)).

Таким чином, в даному випадку підлягав застосуванню не висновок, що міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 640/17380/16-ц (провадження № 61-26555св18) та від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), а релевантний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).

Крім того, посилаючись в оскаржуваних судових рішеннях на постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), в яких спір стосувався відшкодування моральної шкоди через невнесення працівником слідчого відділу поліції (прокуратури) відомостей про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань, від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20), в якій спір стосувався відшкодування моральної шкоди через неефективне та безрезультатне проведення працівниками слідчих органів досудового розслідування у кримінальному провадженні, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19) та від 25 січня 2021 року у справі № 686/31698/19 (провадження № 61-9053св20), в яких спір стосувався відшкодування моральної шкоди через винесення працівником слідчого відділу поліції постанови про закриття кримінального провадження, яка в подальшому була скасована, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що висновки щодо застосування норм права, які містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в цій справі, в якій підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем зазначено, зокрема незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності та закриття справ про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю події і складу цих правопорушень.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Верховний Суд зауважує, що висновок судів про те, що провадження за усіма порушеними стосовно ОСОБА_1 справами про адміністративні правопорушення були закриті з процесуальних підстав, а отже, діями поліції позивачу не завдана моральна шкода, є безпідставним, оскільки притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Разом з тим ненадання суду працівниками поліції допустимих доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчать про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини заподіювача шкоди.

Таким чином, усправі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції через неналежне дослідження зібраних доказів не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не з'ясував чинники, які враховуються під час вирішення питання відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Колєсніка Б. В. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Разом з касаційною скаргою представник ОСОБА_1 - адвокат Колєснік Б. В. подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 403 ЦПК України, посилаючись на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 5 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У клопотанні представником заявника не зазначено обставин, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Наразі сформована єдина правозастосовча практика щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Відповідні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), які мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду.

Сам по собі факт посилання судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях на постанови суду касаційної інстанції, висновки в яких стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, в розумінні приписів частини 5 статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему. Тому підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи згідно зі статтею 403 ЦПК України відсутні. Враховуючи викладене, в задоволенні вищевказаного клопотання необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотанняпредставника ОСОБА_1 - адвоката Колєсніка Богдана Володимировича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колєсніка Богдана Володимировича задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 06 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук