Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.09.2025 року у справі №554/4028/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 554/4028/23

провадження № 61-15869св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Калараша А. А., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 а (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 (відповідач за зустрічним позовом),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним та зустрічним позовами, - виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2024 року і додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня 2024 року, ухвалені у складі судді Чуванової А. М., та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Шевченківської районної ради у м. Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування первісного позову ОСОБА_1 вказувала, що 10 вересня 2008 року сторони уклали шлюб, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ).

У вересні 2022 року шлюбні відносини сторонами припинилися, а 7 грудня

2022 року укладений сторонами шлюб розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави. Після розірвання шлюбу позивач залишилась проживати разом із відповідачем та сином у квартирі

АДРЕСА_1 .

Вказувала, що 19 грудня 2022 року ОСОБА_2 не впустив її до вказаної квартири, яка належала сторонам на праві спільної сумісної власності, тому

з 20 грудня 2022 року вона орендувала квартиру за іншою адресою, а дитина залишилася проживати з батьком.

На початку 2023 року ОСОБА_2 почав обмежувати її право на участь у вихованні дитини, що стало підставою для звернення до Служби в справах дітей для визначення місця проживання сина разом із матір`ю.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради

від 28 лютого 2023 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що до розірвання сторонами шлюбу виключно вона виховувала сина, а з батьком дитина проводила лише дозвілля. Крім того, тільки вона має достатній досвід і знання для забезпечення здоров`я дитини, оскільки всі відвідування лікарів відбувались з її участю.

ОСОБА_1 на час звернення з позовом є працівником Головного управління Національної поліції (далі - ГУ НП) в Полтавській області, має відмінну характеристику з місця роботи, режим якої дозволяє позивачу за первісним позовом приділяти належну увагу вихованню сина.

Позивач вважала, що з 19 грудня 2022 року відповідач не приділяє достатньої уваги харчуванню сина та не слідкує за станом його здоров`я. Проживання сина з батьком негативно впливає на успіхи дитини у навчанні, оскільки на вимогу батька ОСОБА_3 навчається дистанційно.

Крім того, позивач за первісним позовом вказувала, що ОСОБА_2 має незадовільний стан здоров`я та постійно (протягом декількох років) вживає наркотичні речовини. Вона була свідком вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України. Також відповідач за первісним позовом притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.

Враховуючи зазначені обставини, ОСОБА_1 вважала, що постійне проживання дитини з батьком не відповідатиме інтересам дитини.

За таких обставин просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - виконавчий комітет Шевченківської районної ради у м. Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначив, що малолітній ОСОБА_3 хоче проживати разом з батьком і таке бажання дитини є головним та пріоритетним.

ОСОБА_2 зазначив, що він забезпечений власним житлом, в якому проживає з дитиною, має стабільний дохід, дві вищі освіти, неодноразово нагороджувався відзнаками, почесними грамотами, подяками, нагрудним знаком на попередній роботі. Він багато часу проводить з дитиною, дослухається до його побажання, підтримує його рішення при виборі додаткових та розвиваючих занять.

Позивач за зустрічним позовом має власний бізнес, графік роботи визначає самостійно, тому має можливість підлаштовувати графік роботи під графік занять та гуртків сина.

У його квартирі створені всі умови для комфортного проживання, навчання та відпочинку сина. Позивачем за зустрічним позовом здійснюються витрати на лікування сина, оплачує освітні послуги та організовує спільне дозвілля.

13 лютого 2023 року ОСОБА_3 власноручно написав пояснення до служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, в яких зазначив, що бажає проживати з батьком.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради як органу опіки та піклування від 30 березня 2023 року № 72 «Про визначення порядку участі батьків y вихованні тa спілкуванні з малолітніми дітьми» визначено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 та у спілкуванні з ним.

ОСОБА_2 вважав, що проживання дитини разом з ним відповідатиме інтересам сина.

За таких обставин просив:

- визначити місце проживання ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2024 року відмовлено у задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 серпня 2023 року, до досягнення сином повноліття.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 073,60 грн у відшкодування судового збору.

Стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції врахував:

- матеріально-побутові умови проживання обох батьків;

- відносини, які склалися у кожного з батьків з дитиною;

- приділення батьком більшої уваги та свого часу дитині;

- прояв у сина більшої емоційної близькості та прихильності саме до батька.

Місцевий суд зазначив, що ОСОБА_3 більше року проживає з батьком. Незважаючи на визначений рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради від 30 березня 2023 року порядок участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, мати відвідує дитину за місцем навчання і майже не спілкується за місцем проживання. Суд встановив, що батько не забороняє сину бачитись з мамою, тоді як сам неповнолітній виявляє меншу прихильність до матері, ніж до батька.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що продовження проживання дитини разом з батьком відповідає інтересам дитини.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня

2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 800 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначив про підтвердження факта понесення позивачем за зустрічним позовом витрат на професійну правничу допомогу та доведення розумності і співмірності таких витрат з огляду на складність справи та виконаних адвокатом робіт, часу витраченого на їх виконання, обсягу наданих адвокатом послуг в місцевому суді.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прядка О. О. залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня

2024 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 28 червня 2024 року без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову та відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- за місцем проживання ОСОБА_3 батько створив умови для навчання та розвитку дитини;

- син має стійкі соціальні зв`язки з родиною та друзями;

- обидва з батьків відповідально ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, проте на момент розгляду справи мати проживає та працює у місті Києві, тому визначення місця проживання дитини разом з матір`ю може призвести до руйнування та втрати соціальних зв`язків сина, зміни звичного для дитини оточення;

- задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення процесуального права, просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 28 червня 2024 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.

Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20) про те, що суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб;

- від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23) про те, що при оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку;

- від 22 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 (провадження № 61-7187св22), від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23),

від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 (провадження № 61-10119св22),

від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 (провадження № 61-13463св23) щодо застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми.

На думку заявника, вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем за первісним позовом у суді першої інстанції суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду,

викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, вказує про недослідження судами зібраних у справі доказів, а саме характеристики зі школи, в якій ОСОБА_3 навчався до 2023 року, та показів свідків, допитаних за клопотанням ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд помилкового не прийняв новий доказ - акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 , затверджений службою у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації.

Також заявник узагальнено посилається на неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17 жовтня 2018 року

у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), та висновків

Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц

(провадження № 61-1229св18), від 3 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 6 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17 (провадження № 61-45478св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц (провадження № 61-10851св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22), проте не конкретизує, які саме висновки, викладені в цих постановах, не врахували суди першої та апеляційної інстанцій.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко Ю. С. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко Ю. С., просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн, понесені в суді касаційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня

2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19), від 12 травня

2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц

(провадження № 61-1229св18), від 3 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 6 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17 (провадження № 61-45478св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц (провадження № 61-10851св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22), від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23), від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20),, від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 (провадження № 61-7187св22), від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23), від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 (провадження № 61-10119св22), від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 (провадження № 61-13463св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 10 вересня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 7 грудня 2022 року

у справі № 554/10242/22, укладений шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано

З довідки Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація» Полтавської міської ради суди встановили, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 є квартира АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що вказана квартира належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж. Б. за № 2632.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради

від 28 лютого 2023 року № 26 місце проживання ОСОБА_3 визначено разом з батьком ОСОБА_2 .

Зі змісту наданих 13 лютого 2023 року ОСОБА_3 письмових пояснень завідувачу відділу служби у справах дітей Сироватці О. суди встановили, що дитина виявила бажання проживати з батьком.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради

від 30 березня 2023 року № 72 визначено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 та у спілкуванні з ним, а саме: за попередньою домовленістю з батьком та враховуючи бажання дитини, спілкування матері з сином щотижня один будній день (середа або четвер) після учбового процесу протягом 4 годин; перші та треті або другі та четверті вихідні місяця протягом дня в суботу та неділю з правом прогулянок по місту, відвідування місця проживання матері, дитячих розважальних закладів, враховуючи епідеміологічну ситуацію та не порушуючи режиму дня дитини, турбуючись про стан її здоров`я; оздоровлення дитини під час літніх канікул шляхом організації спільного відпочинку, в тому числі, за межами місця проживання протягом 30 календарних днів; вільне відвідування навчального закладу для спілкування з сином без порушення учбового процесу.

Суди встановили, що ОСОБА_3 отримує освітні послуги у сфері загальної середньої освіти згідно з договором про надання освітніх послуг від 8 лютого 2023 року у Приватному закладі «Загальна середня освіта «ІТ СТЕП СКУЛ Полтава». Зі змісту характеристики зазначеного освітнього закладу суди встановили, що ОСОБА_3 позитивно характеризується, батьки цікавляться навчанням дитини і підтримують зв`язок з навчальним закладом.

20 грудня 2022 року позивач за первісним позовом звернулась до Полтавського районного управління поліції ГУ НП у Полтавській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій зазначила, що ОСОБА_2 самовільно змінив замки у квартирі

АДРЕСА_1 та чинить перешкоди в доступі до цієї квартири. За вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 грудня 2022 року

за № 12022175420000827 внесено відомості про кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 356 Кримінального кодексу (далі - КК) України. Постановою старшого дізнавача вказаного управління поліції від 29 грудня

2022 року зазначене кримінального провадження закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

З витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-001003170 суди встановили, що на 9 червня 2023 року ОСОБА_2 незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14 березня 2024 року

у справі № 552/1908/23 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною другою статті 125 КК України, на підставі пункту 2

частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності).

Суди встановили, що:

- ОСОБА_2 працює в Приватних підприємствах «Карсад І» і «Автоварта» та щомісячно отримує дохід;

- ОСОБА_1 6 травня 2024 року згідно з наказом ГУНП в Полтавській області від 1 травня 2024 року № 208 переведена до апарату центрального органу управління поліції Національної поліції України.

Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 9 квітня 2024 року, затвердженим рішенням цього виконавчого комітету № 86, визначено місце проживання ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і доводи відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство

і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції

про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини),

зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня

1995 року № 50/155, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько,

які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша

статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року

у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року,

заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,

стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого

з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року

у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року

у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 2 листопада 2020 року

у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 2 грудня 2020 року

у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року

у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 1 березня 2023 року

у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша

статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком та відмову у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався інтересами самої дитини, враховуючи, у тому числі, сталі соціальні зв`язки дитини, прихильність до батька, тривале проживання з ним, відносини між батьком та дитиною, зокрема, сумлінне ставлення батька до виконання батьківських обов`язків, виховання дитини в атмосфері турботи і любові, те, що дитина вже має своє оточення, забезпечена всім необхідним та має належні умови проживання.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли висновку про те, що саме батько забезпечить кращі інтереси ОСОБА_3 з метою реалізації його прав на освіту, всебічний розвиток, здоров`я, виховання в оточенні любові і поваги.

Зазначене узгоджується зі встановленими судами обставинами та думкою ОСОБА_3 , висловленою у письмових поясненнях, наданих 13 лютого 2023 року завідувачу відділу служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної

у місті Полтаві ради Сироватці О.

При цьому касаційна скарга не місить заперечень ОСОБА_1 щодо встановлених судами обставин про думку ОСОБА_3 , викладену у зазначеній формі.

З огляду на ці обставини Верховний Суд вважає правильним врахування такої думки дитини та обґрунтованими висновки судів про визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з батьком. За наведених умов таке рішення відповідає якнайкращим інтересам дитини, які мають першочергове значення для вирішення спору, тому визначення місця проживання сина з батьком за обставин цієї справи є пропорційним меті забезпечення зазначених інтересів дитини.

Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20) та

від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 (провадження № 61-16408св23), зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи та здійсненою ними оцінкою доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду,

викладених у постановах від 22 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 (провадження № 61-7187св22), від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20 (провадження № 61-6229св23), від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21 (провадження № 61-10119св22), від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 (провадження № 61-13463св23), спростовуються змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в якому зазначено про неможливість та недоцільність застосування в даній справі моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною, враховуючи, в тому числі, те, що ОСОБА_1 проживає та працює у місті Києві, а син ОСОБА_3 протягом тривалого періоду проживає з батьком у звичному для себе оточенні у місті Полтаві.

Не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і посилання на неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду,

викладених у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та висновків Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 3 травня 2018 року

у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18), від 14 лютого 2019 року

у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 6 червня 2019 року

у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19), від 18 грудня 2019 року

у справі № 523/13088/17 (провадження № 61-45478св18), від 28 січня 2021 року

у справі № 753/6498/15-ц (провадження № 61-10851св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21), від 12 січня 2022 року

у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), від 13 липня 2022 року

у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21), від 28 вересня 2022 року

у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22), оскільки заявник, процитувавши дати постанов та номери справ, в яких вони ухвалені, не зазначила конкретний висновок, викладений у кожній з цих постанов, та в чому полягає неврахування судами першої і апеляційної інстанції відповідного висновку.

Доводи заявника щодо недослідження судами зібраних у справі доказів (характеристики зі школи, в якій ОСОБА_3 навчався до 2023 року, та показів свідків, допитаних за клопотанням ОСОБА_1 ) Верховний Суд відхиляє, так як такі твердження зводяться по суті до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору.

Твердження заявника про те, що апеляційний суд помилково не прийняв новий доказ - акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 , затверджений службою у справах дітей Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, є безпідставними, оскільки зазначене обстеження проведено 22 жовтня 2024 року (після ухвалення рішення судом першої інстанції), тому, встановивши, що даний доказ стосується обставин, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтованого його не прийняв. Такий висновок апеляційного суду узгоджується зі статтею 367 ЦПК України.

Посилання заявника про неврахування судами при визначенні розміру судових витрат, понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та від 12 травня 2020 року

у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), відхиляються касаційним судом, оскільки місцевий суд:

- надав належну доказам, поданим на підтвердження обставин понесення витрат на професійну правничу допомогу;

- врахував складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на їх виконання;

- виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру з урахуванням обставин цієї справи;

- зазначив про неспростування ОСОБА_1 доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції у вказаній частині, з яким погодився і апеляційний суд, узгоджується з висновками, викладеними у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, а відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України рішення суду першої інстанції, додаткове рішення цього ж суду та постанова апеляційного суду підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник про такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, додаткового рішення цього ж суду та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21).

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої

Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та постанові від 26 травня 2020 року

у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Суд також повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року

у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Розглядом справи по суті у суді першої інстанції є вирішення спору шляхом ухвалення судового рішення. Апеляційне та касаційне провадження відповідно до глав 1, 2 розділу V ЦПК України є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однієї із сторін. Подання особою апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного та касаційного перегляду справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено статтею 59 Конституції України.

Касаційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. З процесуальними діями суду пов`язано право учасників справи подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі.

Тобто надання відзиву на касаційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). Подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності такої касаційної скарги.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 8 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).

У лютому 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бабенко Ю. С., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, серед іншого, заявив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем за первісним позовом під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 18 000 грн.

Вказаний відзив з додатками до нього направлений ОСОБА_1 на адресу зареєстрованого місця проживання. Крім того, відзив з додатками доставлений до електронного кабінету позивача за первісним позовом в підсистемі «Електронний суд» 7 лютого 2025 року та електронного кабінету в цій підсистемі її представника - адвоката Прядка О. О. 19 лютого 2025 року.

Заперечення щодо розміру судових витрат, понесених ОСОБА_2 в суді касаційної інстанції, до Верховного Суду не надходили.

Клопотання обґрунтовано тим, що на виконання умов договору про надання юридичних послуг від 3 грудня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням (далі - АО) «МІТРАКС», позивачу надано професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, а саме підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу - 6 000 грн, обсяг витраченого часу - 6 год.

На підтвердження факту понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу представник ОСОБА_2 - адвокат Бабенко Ю. С. надав, копії:

- договору про надання юридичних послуг від 3 грудня 2024 року;

- ордеру на надання правничої допомоги серії АА № 1474201 від 3 лютого 2025 року;

- свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Бабенко Ю. С.;

- акта прийому-передачі наданих послуг від 3 лютого 2025 року;

- платіжної інструкції від 31 січня 2025 року № 0H1X-XT7P-XM7B-CTA5 про сплату ОСОБА_2 на користь АО «МІТРАКС» 18 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року

у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення

у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу документи, колегія суддів вважає, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом Бабенком Ю. С. роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності та кількості часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт.

Отже клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем за зустрічним позовом під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 18 000 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу отримала 7 лютого 2025 року, а її представник - адвокат Прядко О. О. - 19 лютого 2025 року, проте заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді касаційної інстанції, не надіслали, підстав для зменшення вказаних судових витрат немає.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності і необхідності вчинення певних процесуальних дій стороною.

Щодо поновлення виконання рішення

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2025 року виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2024 року в частині стягнення

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1 073,60 грн, додаткового рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня

2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

33 800 грн витрат на професійну правничу допомогу зупинено до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін, виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2024 року та додаткового рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня 2024 року у вказаних частинах підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 червня 2024 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 14 червня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1 073,60 грн та додаткового рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 червня

2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 33 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська А. А. Калараш С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк