Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.11.2024 року у справі №758/9907/21
Постанова КЦС ВП від 08.09.2025 року у справі №758/9907/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 758/9901/21

провадження № 61-6990св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва в складі судді Петрова Д. В. від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. від 30 квітня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, у якому просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вони з відповідачем познайомились у 2014 році. У 2016 році в них почали розвиватися стосунки, а з березня 2018 року почали проживати разом, проте у зареєстрованому шлюбі ніколи не перебували.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дитина - син ОСОБА_5 . У свою чергу, у 2019 році відповідач визнав батьківство відносно старшої доньки позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2020 році спільне проживання стало зовсім нестерпним, відповідач ігнорував наявність її та дітей, продовжував жити своїм життям, нехтуючи батьківськими обов`язками.

Відтак, не бажаючи більше терпіти приниження зі сторони чоловіка та задля безпеки дітей від поведінки батька, вона прийняла рішення переїхати разом з дітьми до своїх батьків в с. Нова Богданівка Броварського району Київської області, де створено всі умови для належного проживання, розвитку та виховання малолітніх дітей, а відповідач продовжив мешкати в орендованій квартирі.

Зазначає, що їх сину - ОСОБА_6 , у дворічному віці встановлено діагноз - «затримка мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок».

Позивачка вважає, що між нею, як матір`ю, та дітьми існує тісний зв`язок.

Також у вихованні дітей та догляді за ними приймають активну участь і батьки позивачки - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . У батьків позивачки наявне власне житло - будинок, який знаходиться в с. Нова Багданівка Броварського району Київської області і складається з п`яти кімнат. Будинок розташований в закритому котеджному містечку з охороною та всією необхідною інфраструктурою, в тому числі навчальними закладами освіти, гральними та спортивними майданчиками, тощо.

Позивачка зазначає, що забезпеченням потреб дітей також займається вона.

Указує, що вона має постійне місце проживання та місце роботи, нею створено всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дітей, з урахуванням особливих потреб сина.

На підставі наведених обставин, позивачка вважає, що в неї є всі правові підстави для звернення із даним позовом до суду та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У листопаді 2021 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про визначення місця проживання дітей з батьком, відповідно до якого просить суд визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із батьком.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 зазначив, що зі ОСОБА_1 він познайомився у 2015 році. Із серпня 2016 року почали підтримувати близькі стосунки. У листопаді 2017 року він дізнався, що ОСОБА_1 вагітна і одразу запропонував створити їй сім`ю. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 . Увесь час спільного проживання сім`єю він повністю забезпечував родину на досить високому рівні.

Указує, у 2019 році відповідач за зустрічним позовом запропонував йому визнати батьківство її доньки - ОСОБА_3 , оскільки остання біологічного батька не знала і вважало його батьком, він погодився на це.

Наголошує, окрім матеріального забезпечення сім`ї він постійно займався вихованням дітей, їх інтелектуальним розвитком та здоров`ям.

У подальшому, 05 серпня 2020 року неврологом Медичного центру «Дитина» було здійснено огляд їхнього сина та поставлено діагноз - «затримка темпу розвитку» та надано направлення на проведення додаткових аналізів.

Указує, із серпня 2020 року по вересень 2021 року син тимчасово проживав із матір`ю. З відповідачкою вони розійшлись. Проте вони збирали необхідну інформацію (матеріали, аналізи, відеозаписи поведінки, щоденники харчування) щодо дитини для завершення діагностики захворювання згідно рекомендацій та вимог фахівців Харківського міжобласного спеціалізованого медико-генетичного центру. Звертає увагу, декілька разів відповідачка за зустрічним позовом повідомляла його про серйозні скандали з батьками та прохала забрати дітей у них за будь-яку ціну.

Зауважує, в період з 31 травня по 12 вересня 2021 року відповідачка за зустрічним позовом, зважаючи на захворювання дитини, необхідні аналізи на дослідження так і не здала, медичне обстеження дитини в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охмадит» не завершила.

Відтак, в даних вчинках відповідачки позивач вбачає ухилення нею від виконання батьківських обов`язків, що негативно впливає на розумовий та фізичний розвиток сина.

Тому, зважаючи на постійне свавільне ігнорування ОСОБА_1 питання здоров`я їх дитини, її перешкоджанням у виявленні причини затримки розвитку дитини, існування реальної загрози здоров`ю дитини, систематичному нехтуванню останньою своїми батьківськими обов`язками у відношенні сина, він вимушений був в інтересах дитини прийняти рішення, що на час її обстеження та медичного лікування (або принаймні до отримання судового рішення по справі про визначення місця проживання дитини), дитина повинна залишатися з ним, адже це найбільш відповідає її інтересам.

На думку позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 фактично використовує дітей для маніпулювання ним.

Зазначає, що за час проживання окремо від дітей, він робив все для виконання своїх батьківських обов`язків, продовжував матеріально забезпечувати дітей, систематично відвідував дітей, організовував їхнє дозвілля, возив їх до лікаря, постійно привозив продукти харчування, необхідні ліки. Проте, вказує, фактично його батьківські права були обмежені, адже спілкування з сином могло бути лише в присутності матері, вона забороняла брати з собою чина до нього додому, чи то до його бабусі, прабабусі за батьківською лінією.

На думку позивача, поведінка відповідачки стосовно їх сина носить безвідповідальний характер.

Вважає, що відповідачка за зустрічним позовом не здатна забезпечити стабільний позитивний психологічний мікроклімат в сім`ї через складні стосунки з власними батьками та свою нестабільну та/або маніпулятивну поведінку.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що саме в інтересах дітей є визначення їх місця проживання разом з ним.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено.

Зустрічним позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір, місцевий суд, враховуючи вік дітей, стать дітей і те, що між донькою та матір`ю існує тісний зв`язок, розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини, враховуючи стан здоров`я сина, в лікуванні якого мати перешкоджала батькові дитини, виходячи із пріоритету інтересів дитини, суд прийшов до висновку, що місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 слід визнати разом з матір`ю ОСОБА_1 , а місце проживання малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 слід визначити разом із батьком ОСОБА_2 , що відповідатиме інтересам дітей, сприятиме належним умовам їх проживання, гармонійному розвитку та вихованню в атмосфері любові, добробуту та поваги до них, належному матеріальному забезпеченню.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року скасовано. Первісний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю - ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд, погоджуючись із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданим 08 листопада 2021 року, вказав на доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Водночас суд першої інстанції, відхиляючи висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та визначаючи місце проживання дитини разом із батьком, на думку апеляційного суду, не досліджував та не враховував умови, в яких проживає батько, та умови, які він може забезпечити для проживання сина, адже місце перебування батька приховується.

Крім того, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вказував, що мати перешкоджала батьку у лікуванні сина, але місцевий суд при цьому не послався на достовірні та достатні докази на підтвердження такого факту, оскільки за матеріалами справи лікуванням дитини займалися як мати, так і батько.

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_11 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив про те, що апеляційний суд був зобов`язаний заслухати пояснення батька з метою підтвердження або спростування доводів апеляційної скарги, враховуючи пояснення щодо неможливості надати висновок про умови його проживання, оскільки, як стало відомо в судовому засіданні, батько з неповнолітнім сином проживає за кордоном. Отже, обстеження умов проживання батька, зважаючи на якнайкращі інтереси дитини, у цій справі є необхідним, а з`ясувати умови проживання батька і дитини було можливо шляхом встановлення таких обставин із застосуванням відеоконференцзв`язку. Не надавши доступу до суду батьку, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоцільність проживання сина з батьком.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвали законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

30 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_12 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову, та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20, від 13 березня 2024 року у справі № 607/7767/22, від 22 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 06 листопада 2024 року у справі № 756/8947/21, від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

14 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 758/9907/21 з Подільського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони мешкали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 21 червня 2019 року Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стан Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 962, батьком якого записаний - ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 01 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 5, батьком якого записаний - ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Згідно з консультативного висновку дитячого невролога Медичного центру «Добробут-поліклініка» від 07 травня 2021 року у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено - «затримка мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок».

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей» визначено доцільним місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що згідно з Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області доцільно визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 76).

У пункті 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. Проте, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору.

Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, провадження № 61-19210св20; від 31 жовтня 2024 року у справі № 686/23557/23, провадження № 61-6396св24; від 06 листопада 2024 року у справі № 756/8947/21, провадження № 61-6421св24).

Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син ОСОБА_4 , батьком якого записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 ..

Згідно з консультативним висновком дитячого невролога Медичного центру «Добробут-поліклініка» від 07 травня 2021 року, у ОСОБА_4 виявлено затримку мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок.

З 12 вересня 2021 року ОСОБА_4 проживає разом із батьком ОСОБА_2 .

За відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 10 лютого 2023 року перетнули Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове».

З відповіді Управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області від 02 травня 2023 року № с39/109/20/02 відомо, що ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 перебуває та проживає у м. Братиславі (Словацька Республіка).

Нормами статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей», доцільним є місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, викладено висновок про те, що «положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №663/724/19 (провадження № 61-15273св21), викладено висновок про те, що, аналіз норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частині шостій статті 19 СК України зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, визначаючи місце проживання ОСОБА_4 разом із батьком, обґрунтовано виходив із віку дитини, стану його здоров`я, якому батько приділяє належну увагу, та, враховувавши інтереси дитини, дійшов висновку про доцільність подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, гармонійному розвитку та вихованню у атмосфері любові, добробуту та поваги до них та належному матеріальному забезпеченню.

Також суди попередніх інстанцій урахували безперервне проживання сина з батьком з 12 вересня 2021 року, який забезпечує дитині розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. Суд першої інстанції погодився з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, займається лікуванням сина.

Із матеріалів справи слідує, що дійсно стан здоров`я малолітнього сина сторін ОСОБА_4 потребує медичного обстеження, спостереження та лікування.

Матеріалами справи підтверджено, що у сторонами у справі були надані висновки результатів дослідження психоемоційного стану дітей, а саме: висновок від 21 травня 2021 року № 2/05, складений Центром практичної психології «Розрада»; висновок від 10 листопада 2021 року № 08112021/1, складений Центром практичної психології «Розрада»; рецензія від 12 лютого 2022 року № 1/22-р, складений Бюро психологічних досліджень; висновок від 12 липня 2022 року, складений практичним психологом, кандидатом психологічних наук, психологом вищої категорії ОСОБА_13 ; висновок судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2022 року, складений Державною установою «Інститут психіатрії, висновок від 04 квітня 2023 року, складений практичним психологом, кандидатом психологічних наук, психологом вищої категорії ОСОБА_13 ; висновок від 13 квітня 2023 року, складений кандидатом психологічних наук, доцентом, професором МКА ОСОБА_14 ; висновок судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України»№ 634 від 05 червня 2023 року, складений Державною установою «Інститут психіатрії

Зазначені висновки були перевірені судами попередніх інстанцій у сукупності з іншими наявними у справі доказами.

Під час нового розгляду апеляційним судом встановлено, що згідно із листа першого заступника начальника Департаменту превентивної діяльності НПУ Анатолія Серединського №76809.4/С-43378.3/24/43.1 від 12 грудня 2024 року вбачається, що органами національної поліції України внесено до державного реєстру судових розслідувань за фактом самовільних дій ОСОБА_15 по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_16 .

Також із листа заступника начальник Подільського УП НПУ в м. Києві Олександра Солов`я від 22 січня 2025 року вбачається, що працівниками вказаного відділу поліції було опрацьовано подано заяву ОСОБА_1 з приводу не виконання ОСОБА_2 рішення виконкому Великодимерської сільської ради Броварського району Київської області «Про участь у вихованні дитини та визначення днів і годин побачень окремо проживаючому батьку», а також щодо не виконання постанови Київського апеляційного суду від 01 квітня и2024 року про визначення місця проживання дитини із матір`ю ОСОБА_1 ..

В ході опрацювання вказаної заяви працівниками поліції було встановлено, що ОСОБА_2 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на автомобілі марки SUZUKI, д.н.з НОМЕР_3 перетнули Державний кордон України в напрямку Румунії в пункті пропуску «Дякове».

Із листа МЗС України №71/19-091-154274 від 12 листопада 2024 року вбачається, що інформація щодо перебування на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня.

Разом із тим, наданими відповідачем за первісним позовом у справі ОСОБА_2 письмовими доказами при новому апеляційному розгляді вбачається, що починаючи із 15 квітня 2025 року він та його малолітній син перебувають та проживають в Румунії та мають посвідки на проживання із 18 квітня 2025 року.

Також ОСОБА_2 надано копію договору оренди житлового будинку площею 230 кв. м., який орендує для власного проживання та проживання сина ОСОБА_6 , що свідчить про наявність відповідних умов для проживання та виховання дитини.

Крім того, відповідачем у справі подано також податкові декларації платника Єдиного податку - фізичної особи- підприємця за 2024, перший квартал 2025 року, які свідчать про фінансову спроможність відповідача на утримання та забезпечення сина.

Подані відповідачем у справі ОСОБА_17 письмові докази свідчать про те, що він як батько опікується сином та створює для нього відповідні умови для належного проживання та виховання.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано врахував інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан, прихильність дитини до батька, що підтверджується дослідженнями психоемоційного стану дитини, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів ОСОБА_4 ..

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій врахували той факт, що малолітній ОСОБА_4 , на протязі тривалого часу із вересня 2021 року постійно проживає з батьком, знаходиться в соціальному та психологічному середовищі, яке для нього є безпечним, сталим та сприятливим. Батько приділяє достатньо уваги психофізичному розвитку дитини, намагається усунути проблеми, які є у дитини, тому колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 із батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Мама дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403 404 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 липня 2025 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження закінчено, тому, тому дія вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун