Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №453/1231/20
Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №453/1231/20
Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №453/1231/20
Постанова КЦС ВП від 19.07.2023 року у справі №453/1231/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 453/1231/20

провадження № 61-16697св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Філія «Запорізьке обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»», Сколівське відділення 10013/0179 Філії «Львівське обласне управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сколівська державна нотаріальна контора Львівської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року у складі судді Ясінського Ю. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (18 липня 2019 року назва змінилася на Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», далі - АТ «Ощадбанк»), Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», Сколівського відділення 10013/0179 Філії «Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк»», Сколівського відділу Головного управління Пенсійного фонду України, Сколівської районної філії Львівського обласного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сколівська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності на вклади у банку в порядку спадкування за заповітом, зобов`язання вчинити дії, визнати дії незаконними, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . 05 серпня 2009 року ОСОБА_2 склав на її користь заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Мельник С. Б.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все майно, де б воно не було із чого б воно не складалося.

Позивачка прийняла спадщину згідно з рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 23 березня 2012 року у справі № 1320/16/2012.

У жовтні 2016 року, від Сколівського районного центру зайнятості, де вона перебуває на обліку в статусі безробітної з третьою групою інвалідності, їй стало відомо про грошові вклади на двох рахунках її покійного батька у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», що відноситься до спадкового рухомого майна, на яке вона як спадкоємець за заповітом має право.

На підтвердження вказаного позивачка отримала у Сколівському районному центрі зайнятості лист з роздруківкою від 09 листопада 2016 року № 725, яка містить позначку «94» за критерієм ПФУ_Ознака ВПО.

Вказану роздруківку виконано згідно з інформацією Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі.

Однак працівники Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області не повідомили її про наявність грошових вкладів, відкритих на ім`я її покійного батька у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк». На неодноразові запити їй було надано недостовірну, неповну інформацію, яка не відповідала запитуваній інформації про грошові вклади її батька, скеровували звернутися за інформацією до Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» № 10007 .

У Сколівському районному центрі зайнятості під час проведення верифікації інформації про осіб, котрі отримували пенсію та перебували в центрі зайнятості на обліку, працівник центру зайнятості виявив інформацію про грошові вклади покійного батька позивачки. Ця інформація була перевірена через ідентифікаційний код ОСОБА_1 як спадкоємиці за заповітом. За цим кодом зафіксовано наявність грошових вкладів.

Батька позивачки ОСОБА_2 було вивезено у дванадцятирічному віці на примусові роботи до Німеччини, де він працював у період 1941-1945 років у господаря в промисловому секторі, на військовому заводі, рив окопи. Потім було вивезено на роботи на Донбас. ОСОБА_2 мав статус внутрішньо переміщеної особи. За життя йому були недоплачені компенсаційні виплати, здійснені Федеративною Республікою Німеччина (далі - ФРН).

З відповідними запитами позивачка неодноразово зверталася до Філії «Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк»» № 10007, Філії «Львівське обласне управління АТ «Ошадбанк»» та Сколівського відділення 10013/0179 АТ «Ощадбанк», проте отримувала постійні відписки і відмови з недостовірною інформацією.

Отже, відповідачі у справі порушили норми матеріального права, її конституційні права та законні інтереси, позбавили права на отримання здійснених ФРН компенсаційних виплат її батьку як особі, яку було вивезено на примусові роботи до ФРН, як спадкового майна та завдали моральної шкоди її здоров`ю як особі з інвалідністю, заподіяною стресовою ситуацією, яка є наслідком дій відповідачів.

З урахуванням уточнених позовних вимог від 01 лютого 2021 року (вх. № 524) просила:

зобов`язати АТ «Ощадбанк» в особі його філій, а саме Філії «Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк»», Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», Сколівського відділення 10013/0179 Філії «Львівськеобласне управління АТ «Ощадбанк»», надати їй як спадкоємиці за заповітом після смерті її батька ОСОБА_2 довідку клієнту банку про рахунки спадкодавця згідно з інформацією з роздруківки за ознаками ПФУ ВПО-94 Запорізького обласного управління та листом від 09 листопада 2016 року № 725, повернути вклад, розкрити банківську таємницю про компенсаційні виплати її батьку з ФРН, повернути копію заповіту їй як спадкоємиці, визнати дії відповідача незаконними, відшкодувати моральну шкоду;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області надати інформацію щодо ознаки ВПО-94 згідно з інформацією з роздруківки за ознаками ПФУ ВПО-94 Запорізького обласного управління та листом від 09 листопада 2016 року № 725, визнати дії відповідача незаконними, відшкодувати моральну шкоду;

визнати право власності на вклади на рахунках спадкодавця з відповідними процентами та компенсаціями, залишками коштів на депозитних рахунках у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», інші компенсаційні виплати у порядку спадкування за заповітом;

зобов`язати Сколівську районну філію Львівського обласного центру зайнятості надати повну інформацію про ознаки ВПО-94 згідно з інформацією роздруківки за ознаками ПФУ ВПО-94 Запорізького обласного управління та листом від 09 листопада 2016 року № 725.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Сколівський районний суд Львівської області ухвалою від 12 квітня 2021 року закрив провадження в частині вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зобов`язання надати інформацію щодо ознаки ВПО-94 згідно з інформацією з роздруківки за ознаками ПФУ ВПО-94 Запорізького обласного управління та листом від 09 листопада 2016 року № 725, про визнання дії незаконною, відшкодування моральної шкоди; зобов`язання Сколівської районної філії Львівського обласного центру зайнятості надати повну інформацію про ознаки ВПО-94 згідно з інформацією з роздруківки за ознаками ПФУ ВПО-94 Запорізького обласного управління та листом від 09 листопада 2016 року № 725 у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснив позивачці, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Львівський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2021 року ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 12 квітня 2021 року залишив без змін.

Сколівський районний суд Львівської області рішенням від 30 листопада 2022 року, що залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкування права на вклади у банку в порядку спадкування за заповітом відмовив.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції керувався тим, що предметом спору у цій справі є відносини, що виникають із спадкових прав та регулюються нормами цивільного законодавства, передбаченими книгою шостою ЦК України. Відповідачами у таких спорах є інші спадкоємці, а за відсутності таких за законом і за заповітом - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції, що позивачка звернулася до неналежного відповідача.

Апеляційний суд, погодившись із висновками місцевого суду про неналежність відповідачів, зазначив, що позивачка не надала доказів, які саме кошти, в якій сумі та в якому відділенні АТ «Ощадбанк» знаходяться та належали на праві власності її батькові. Позивачка не надала суду ощадних книжок із відповідними записами, листів-повідомлень із ФРН про перерахунок коштів на ім`я ОСОБА_2 як компенсації за період перебування його на примусових роботах у ФРН, відсутні відкриті рахунки, на яких могли б зберігатися кошти.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання позивачки на інформаційний лист Пенсійного фонду України про отримання пенсії в період перебування на обліку у державній службі зайнятості із зазначенням ВПО-94 (вимушено переселена особа) не є доказом знаходження коштів у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», що не дає підстав для визначення банку відповідачем у справі. Листами Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»» повідомлено позивачку, що відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_2 в установах АТ «Ощадбанк» немає (т. 1, а. с. 112-116).

Отже, ОСОБА_1 не надала належних, допустимих, достовірних доказів щодо рахунків, суми коштів та установи їх знаходження. Позивачка лише припускає, що кошти знаходяться в одній із філій АТ «Ощадбанк», однак згідно з інформацією з відповідей банку на її звернення, а також на запити державного нотаріуса Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області зазначене не підтверджено.

Банк не має відкритих рахунків спадкодавця ОСОБА_2 , відсутнє розпорядження ОСОБА_2 щодо належних йому коштів на випадок смерті, відсутній перелік осіб із зазначенням прізвища ОСОБА_1 , які мають право розпоряджатися належними спадкодавцю коштами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм процесуального права.

За змістом доводів касаційної скарги заявниці підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і суд касаційної інстанції визнав підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив заявлені судді відводи.

Суди мали розглянути спір по суті вимог, пред`явлених до всіх відповідачів, які зазначені у позовній заяві.

Суди не розглянули позов, пред`явлений до банку в особі Філії «Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк»».

Суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивачки від 16 листопада та 13 липня 2022 року і відмовив у витребуванні доказів.

Апеляційний суд незаконно відхилив клопотання заявниці від 20 вересня 2023 року про внесення змін та доповнень до апеляційної скарги та від 23 жовтня 2023 року.

Просила розглядати справу з викликом сторін.

У клопотанні від 08 квітня 2024 року заявниця заперечує проти доводів, наведених у відзиві АТ «Ощадбанк» на касаційну скаргу, зазначаючи про те, що банк посилається на недостовірну інформацію, приховує інформацію про надання допомоги сім`ям осіб, які перебували на примусових роботах у ФРН, безпідставно не надаючи до неї доступ їй як спадкоємиці.

Доводи інших учасників справи

Відзив АТ «Ощадбанк» на касаційну скаргу надійшов до Верховного Суду 22 березня 2024 року.

У відзиві банк зазначає, що позивачка не навела доказів наявності рахунків та коштів на них, які б належали ОСОБА_2 як такі, що виплачені ФРН особам, які перебували на примусових роботах.

Банк не є належним відповідачем у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У листопаді 2023 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , повторно виданого 28 березня 1997 року, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі батько вказано ОСОБА_2 , у графі мати - ОСОБА_5 .

05 серпня 2009 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області Мельник С. Б., реєстровий номер 80 (дублікат заповіту видано 02 липня 2017 року секретарем Виконавчого комітету Верхньосиньовидненської селищної ради, реєстровий номер 3), яким все своє майно заповів дочці ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємицею за заповітом після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Верхнє Синьовидне Сколівського району (на час розгляду - Стрийський район) Львівської області.

Спадщину на нерухоме майно ОСОБА_1 прийняла на підставі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 березня 2012 року.

Згідно з листом Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області ОСОБА_2 примусово перебував на роботах у ФРН, у зв`язку з чим йому було встановлено статус учасника бойових дій. Проте інформацією щодо наявності коштів, компенсаційних виплат, здійснених ФРН, Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області не володіє, тому для отримання даних щодо виплати зазначених грошових коштів рекомендує звернутися до Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»» № 10007 (т. 2, а. с. 29).

13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області із заявою про видання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті її батька ОСОБА_2 на рухоме майно, а саме грошові вклади з відповідними процентами та компенсаціями, залишки коштів на депозитах, які знаходяться у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»».

13 лютого 2017 року нотаріус направив запити (вих. № № 100/01-16, 101/01-16) до АТ «Ощадбанк» міста Києва та Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»» про надання інформації про наявність залишків коштів на депозитних рахунках.

07 березня 2017 року державний нотаріус Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області Батлюк В. І. прийняв постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії про видання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме і рухоме майно (т. 2, а. с. 85).

У зазначеній постанові на вимогу ОСОБА_1 видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошові вклади з відповідними відсотками нотаріус зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 49 Закону України «Про нотаріат» він не може видати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

На момент звернення ОСОБА_1 до нотаріуса були відсутні оригінали правовстановлюючих документів на майно.

23 березня 2017 року надійшла відповідь з АТ «Ощадбанк» міста Києва від 16 березня 2017 року (вих. № 46-07/91-214БТ) про наявність коштів на спеціальному компенсаційному рахунку НОМЕР_3 (сума залишку коштів становить 3 344,05 грн).

28 березня 2017 року надійшла відповідь з Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»» від 14 березня 2017 року (вих. № 107.17/4-406/722) про відсутність рахунків, відкритих на ім`я померлого ОСОБА_2 .

15 червня 2018 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Сколівської державної нотаріальної контори Львівськоїобласті із заявою про видання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на рухоме майно, а саме грошові вклади з відповідними процентами та компенсаціями, залишки коштів на депозитах, які знаходяться у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»».

18 червня 2018 року було прийнято постанову (вих. № 504/02-31/229) про відмову у вчиненні нотаріальної діі: про видання свідоцтва про право на спадщину на рухоме майно у зв`язку з відсутністю рахунків, відкритих на ім`я померлого

ОСОБА_2 ОСОБА_1 постанову державного нотаріуса Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області до суду не оскаржила, однак звернулася з позовними вимогами до АТ «Ощадбанк», Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», Сколівського відділення 10013/0179 Філії «Львівське обласне управління Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк»» про визнання права власності на грошові вклади у банку в порядку спадкування за заповітом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував відмову у позові тим, що банк та його філії не є належними відповідачами за позовом ОСОБА_1 як спадкоємиці про визнання права на вклади на банківських рахунках, які вона вважає спадковим майном після смерті її батька, оскільки належним відповідачем у таких спорах є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року усправі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц, № 372/51/16-ц).

У будь-якому випадку, навіть коли позивач неправильно визначився зі складом відповідачів, суд, керуючись положеннями статей 11 12 ЦПК України, має роз`яснити позивачу відповідно до пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України його процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяти позивачу як учаснику судового процесу в реалізації ним прав, передбачених цим Кодексом.

Виконуючи ці процесуальні завдання, суди керуються принципом верховенства права.

Водночас, лише виконавши вимоги статей 11 12 ЦПК України та установивши, що позов заявлений до відповідача, який є неналежним, та відсутні визначені процесуальним законом підстави для його заміни належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31 гс22)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 зауважувала, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

У постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 183/5694/22 (провадження № 61-11124св24), яку ухвалено після подання касаційної скарги, суди вирішували питання за позовом спадкоємця про визнання права власності на недоотримані спадкодавцем страхові виплати, що знаходяться на рахунках відповідача. Верховний Суд, погодившись із висновками місцевого суду про задоволення позову, дійшов висновку obiter dictum (між іншим, не по суті спору, а як додаткова аргументація) про належність відповідача, на рахунках якого знаходяться недоотримані спадкодавцем страхові виплати.

У постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 761/28970/16-ц (провадження № 61-25123св18), від 14 грудня 2021 року у справі № 461/7887/18-ц (провадження № 61-3349св21) у спорах за позовами фізичних осіб - спадкоємців до банків про визнання права власності на вклади у порядку спадкування Верховний Суд, оцінивши доводи касаційних скарг щодо неналежного складу відповідачів, також виснував, що банківські установи є належними відповідачами у цих спорах.

ОСОБА_1 зверталася з позовом саме до банку, оскільки отримала інформацію АТ «Ощадбанк» про наявність коштів на рахунку батька. Із отриманої інформації з інших компетентних органів убачалось, що у батька наявні інші рахунки, на яких знаходяться кошти, у вигляді компенсаційних виплат, здійснених ФРН, зокрема у Філії «Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк»», яке вона зазначила відповідачем у справі. Без звернення з позовом до суду банк відмовлявся надати зазначену інформацію, посилаючись на банківську таємницю.

Отже, висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що АТ «Ощадбанк» як банківська установа у спірних правовідносинах не може бути належним відповідачем, є помилковими, а тому суди мають розглянути позов, пред`явлений до належного відповідача, по суті, керуючись відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства, та вирішити спір з урахуванням основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З огляду на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 183/5694/22 (провадження №61-11124св24), тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, установивши, що висновки судів про відмову в позові з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача є помилковими, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас Верховний Суд зазначає, що позов пред`явлено саме до АТ «Ощадбанк» в особі його філій, а не до філій як окремих учасників цивільних правовідносин.

Відповідно до частини сьомої статті 28 ЦПК України позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Тому доводи касаційної скарги в частині того, що суди не розглянули позов, пред`явлений до Філії «Львівське обласне управління AT «Ощадбанк»», є безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги про обґрунтованість заявлених заявницею відводів судді місцевого суду, то Верховний Суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Підставою відводів судді Ясінського Ю. Є. (у задоволенні яких відмовлено / визнано необґрунтованими у встановленому процесуальним законом порядку ухвалами від 01 червня, 05 липня, 13 липня 2021 року, 03 і 10 березня, 06 і 12 вересня 2022 року) заявниця зазначала, що суддя діє упереджено, необ`єктивно, оскільки, зокрема, зазначив неправильний РНОКПП позивачки, не взяв до уваги, що у тексті позовної заяви відповідача вказано «в особі трьох філій», зокрема Філії «Львівське обласне управління AT «Ощадбанк»», не задовольнив клопотання про витребування доказів, незаконно закрив підготовче провадження, діяв умисно на користь відповідачів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу.

ЄСПЛ зазначив, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що під час вирішення того, чи є в цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», заява № 33949/02, пункти 49-52).

Визнаючи ухвалами Сколівського районного суду Львівської області від 01 червня, 05 липня, 13 липня 2021 року, 03 і 10 березня, 06 і 12 вересня 2022 року заявлені судді Ясінському Ю. Є. відводи необґрунтованими та відмовляючи у їх задоволенні, місцевий суд керувався тим, що не доведено наявності обставин, які б вказували на необ`єктивність або упередженість головуючого судді. Доводи заяв суд оцінював як надумані і безпідставні та виснував про відсутність підстав для відводу судді.

Верховний Суд погоджується з висновками, викладеними місцевим судом, що доводи заяв ОСОБА_1 про відвід судді не містять посилання на обставини, які б дали підстави для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Ясінського Ю. Є. згідно зі статтею 36 ЦПК України, з огляду на їх оціночний характер та відсутність доказів фактичної упередженості.

Оскільки суди необґрунтовано відмовили у позові з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача, а іншим встановленим обставинам не надали правової оцінки, то решту доводів касаційної скарги, зокрема щодо невитребування доказів, Верховний Суд не оцінює.

Щодо клопотання заявниці про розгляд справи з викликом сторін

ЄСПЛ зазначив, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Жук проти України» (Zhuk V. Ukraine), заява № 45783/05).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі Верховний Суд вирішує з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen V. Germany), заява № 8273/78, пункт 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Аxen V. Germany), заява № 8273/78, пункт 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Касаційний суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог або заперечень, остання підлягає розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю позивача та/або його представника у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає.

Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін судом касаційної інстанції немає, а тому у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін необхідно відмовити.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням доводів касаційної скарги у частині визначення відповідачів та з огляду на необхідність урахування відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України висновків Верховного Суду, викладених у судовому рішенні ухваленому після подання касаційної скарги, оскаржувані рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік