Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 446/483/19

провадження № 61-4147св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: Кам`янка-Бузька територіальна громада, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуАкціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представником Кобко Оленою Леонідівною, на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року у складі судді Бакай І. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») звернулось з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці, в межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області, Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів - Ківерці» від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області. Роботи щодо розроблення даної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались в 2015 році КТ НВФ «Нові технології».

В результаті польового обстеження виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян. Так, відповідно до зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів - Ківерці» від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області погодженого, в тому числі відділом Держземагентства у Кам`янка-Бузькому районі Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЛВ № 029914 від 04 серпня 2000 року передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га в межах м. Кам`янка-Бузька. Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,0287 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Вважає вказане рішення міської ради та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

Відповідно до «Плану меж смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області», розробленого проектною організацією «Дорпроект Південно- Західної залізниці» у 1956 році, який є належним доказом землекористування залізниці, ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 52 м від осі колії, тобто з урахуванням земельної ділянки, яка надана відповідачу у приватну власність. На земельній ділянці, розміри якої визначені планом смуги відведення, розташований об`єкт залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області, який є державною власністю і перебуває на балансі ДТГО «Львівська залізниця».

Позивач просив:

визнати недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської Ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 029914 від 04 серпня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

УхвалоюКам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 21 травня 2021 року замінено неналежного відповідача Кам`янка-Бузьку міську раду, належним відповідачем - Кам`янка-Бузькою територіальною громадою.

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» до Кам`янка-Бузької територіальної громади, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

право АТ «Українська залізниця» мати у своєму користуванні земельну ділянку в межах смуги відведення для забезпечення функціонування залізничного транспорту, передбачено Законом України «Про залізничний транспорт», Законом України «Про транспорт» Земельним кодексом Української РСР (далі - ЗК Української РСР) Земельним кодексом України (далі - ЗК України). Наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які засвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. Нормами, чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році, нормативно-правових актів передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Право позивача на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць гарантувалось до оформлення ним права власності або землекористування. Наявний в матеріалах справи план смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області є містобудівною документацією. З урахуванням такої документації можуть бути вирішені питання щодо вилучення (викупу) передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

За таких обставин, АТ «Українська залізниця» є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки, яка відноситься до земель державної власності. Вказане об`єктивно свідчить про незаконність оспорюваного рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222, а тому заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконкому та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку за своїм змістом підставна.

Твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що відсутні дані Державного земельного кадастру про реєстрацію будь-яких речових прав (зокрема, про право постійного користування) на земельну ділянку під залізничною колією вздовж земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0287 га за ДТГО «Львівська залізниця», АТ «Українська залізниця», Регіональною філією «Львівська залізниця», суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки відповідно до пункту 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, зокрема, за умови, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Натомість, АТ «Українська залізниця» з позовом про визнання недійсним рішення виконкому 2000 року та державного акта на право приватної власності на землю 2000 року звернулось 06 березня 2019 року, тобто, майже через 19 років. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Крім цього, про обізнаність позивача про державний акт на право приватної власності свідчить і те, що при видачі такого встановлені та узгоджені межі землекористування між суміжними землекористувачами. Таким чином позивачем пропущена позовна давність за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити. Інша позовна вимога є похідною від цієї вимоги, а тому також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року скасовано та ухвалена нова постанова, у задоволені позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у цій справі позивач просив визнати недійсними рішення міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку. Проте, такі вимоги не є необхідним та ефективним способом захисту порушених прав, що не приводить до їх поновлення. Належним способом захисту є вимоги про витребування спірного майна (віндикаційний позов), проте позивач з такими вимогами до суду не звертався. Оскільки обраний спосіб захисту порушеного права є неефективним, то це унеможливлює застосування наслідків спливу позовної давності як підстави для відмови у позові.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2023 року АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу за підписом представника Кобко О. Л. , в якій просить рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Українська залізниця» є належним користувачем, зазначеної у Плані відведення, земельної ділянки і цей документ є належним доказом на підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 на підставі оспорюваного рішення належить до складу земель залізничного транспорту. Проте, відмовивши у позові з підстав пропуску позовної давності та застосувавши положення ЦК УРСР, що діяв до січня 2004 року, суд не надав належної правової оцінки долученому позивачем до матеріалів справи акту виконання внутрішнього зобов`язання з інвентаризації земельних ділянок згідно внутрішнього зобов`язання, який було підписано сторонами 29 лютого 2016 року, після ознайомлення з яким позивачу стало відомо про факт та площу накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку смуги відведення залізниці. Позовну заяву подано 28 лютого 2019 року, тобто в межах позовної давності. На час прийняття оспорюваного рішення, були відсутні вимоги законодавства щодо оприлюднення актів індивідуальної дії. Ведення публічної кадастрової карти з вільним доступом передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», що введена в дію з 01 січня 2013 року. Відомості щодо місцезнаходження земельних ділянок, їх кадастрові номери вносяться до кадастрової карти до сьогодні. Отож, позивач не мав об`єктивної можливості отримати інформацію щодо порушення свого права раніше. Правовідносини пов`язані із витребуванням земель смуги відведення залізниці із володіння фізичних осіб, є аналогічними до правовідносин, що були предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц, в якій зроблено висновок про те, що позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду;

суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту, залишив поза увагою, що пункт 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом «г» частини 3 статті 152 ЗК України. Також, вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 917/1739/17, в якій, зокрема, вказано, що цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року касаційну АТ «Українська залізниця», в частині підписання представником Клосом О. В., на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року касаційну скаргу АТ «Українська залізниця», в частині підписання представником Кобко О. Л., залишено без руху, встановлено строку для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року поновлено АТ «Українська залізниця» строк на касаційне оскарження рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 травня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 446/483/19. Витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 446/483/19.

У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 446/483/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі № 446/483/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 906/1388/20, від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20, від 05 грудня 2019 року у справі № 914/73/18, від 14 січня 2020 року у справі № 910/21404/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19, від 23 вересня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі №911/2534/17 та у постановах Верховного Суду України від 29жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів від 20 червня 2000 року № 222 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га в межах м. Кам`янка-Бузька.

На підставі вказаного рішення Кам`янка-Бузькою міською радою Львівської області ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЛВ № 029914 від 04 серпня 2000 року.

На замовлення ДТГО «Львівська залізниця» розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 40км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області. Роботи щодо розроблення цієї технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались в 2015 році КТ НВФ «Нові технології». В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці Львів-Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області становить 21,1055 га. При польовому обстеженні виявлено, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 саме площею 0,0287 га, накладається на смугу відведення залізниці.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріпленізаконом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на його земельну ділянку. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_2 буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

У справі, що переглядається:

АТ «Українська залізниця» звернулось з позовом про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. В обґрунтування позову вказано, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташована суміжна земельна ділянка ОСОБА_1 площею 0,1000 га в межах м. Кам`янка-Бузька, яка належить їй на праві власності. Частина зазначеної земельної ділянки площею 0,0287 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Тому оспорювані рішення та державний акт порушують права позивача на користування наданою позивачу відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху;

суд апеляційної інстанції при відмові у задоволенні позову вказав, що вимоги позивача про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не є ефективним способом захисту порушених прав, не приведуть до їх поновлення. Належним способом захисту є вимоги про витребування спірного майна (віндикаційний позов), проте позивач з такими вимогами до суду не звертався;

колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зауважує, що в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Українська залізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 . Доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21, від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представником Кобко Оленою Леонідівною, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко