ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/21404/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М. , суддів: Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

прокурор - Гусарова А. В.,

позивач-1 - Колток О. М.,

позивач-2 - Бабін Д. А.,

позивач-3 - Сулима І. В.,

відповідач - Пилипчук І. І.,

третя особа - Кириленко О. М.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради (далі - Рада)

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Сташків Р. Б.) від 30.01.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Козир Т. П., судді Чорногуз М. Г., Яковлєв М. Л.) від 12.09.2019 у справі

за позовом Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Уряд), Міністерства оборони України (далі - Міністерство) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - КЕУ)

до Ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Установи "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України (далі - Установа)

про визнання недійсним рішення,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 27.11.2017 Прокурор в інтересах держави в особі Уряду, Міністерства, КЕУ звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Ради про визнання недійсним її рішення від 10.12.2014 № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3, у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям" (далі - Рішення).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Рішення прийнято з порушенням норм земельного законодавства, оскільки Рада не має права розпоряджатися землями оборони; лист Міністра оборони України від 06.02.2008 № 220/416 (далі - Лист), яким надано згоду на припинення права користування частиною земельної ділянки військового містечка № 147 площею 1,95 га, що розташована на вул. Россошанській, 3 у м. Києві (далі - Земельна ділянка), не є заявою про добровільну відмову від права постійного користування Земельною ділянкою, а відповідне рішення щодо земель оборони повинне було прийматись Урядом.

2. Короткий зміст рішень, прийнятих у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019, позов задоволено; Рішення визнано недійсним.

2.2. Рішення судів мотивовані відсутністю доказів відмови від землекористування Земельною ділянкою уповноваженими органами у встановленому порядку; Земельна ділянка не вибувала з державної власності, не втрачала свій статус земель оборони та не набувала статусу земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, тому Рада не мала права на свій розсуд надавати дозвіл Установі на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення для будівництва житла військовослужбовцям; Рішення є актом розпорядження Земельною ділянкою, оскільки Рада діяла як власник (представник власника), надаючи згоду на вчинення дій з розроблення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки Установі, а реалізація цього проекту передбачає своїм наслідком перехід (відведення) Земельної ділянки Установі зі зміною цільового призначення з земель оборони на землі забудови; розпорядженням від 24.12.2007 № 1231-р Уряд зупинив прийняття, зокрема, міністерствами як суб`єктами управління об`єктами державної власності, рішень про відчуження об`єктів державної власності, передачу їх у комунальну власність та вчинення будь-яких інших дій, які можуть призвести до відчуження об`єктів державної власності; Уряд, Міністерство та КЕУ не звертались до суду з позовом про визнання недійним Рішення, тому вони не здійснюють належним чином захист інтересів держави, а прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Позивачів та розгляду його позовних вимог по суті.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. 12.08.2019 Рада звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

4. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

4.1. Прокурор не довів підстав для здійснення ним представництва інтересів держави в особі Позивачів у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки матеріали справи не містять будь-яких запитів та копій документів, отриманих від Позивачів на запити Прокурора, які б свідчили про наявність підстав для такого представництва в силу бездіяльності Позивачів та неналежного виконання ними своїх обов`язків.

4.2. Суди не надали уваги тому, що Рішення не припиняло право постійного користування Міністерства Земельною ділянкою; Рішення є актом ненормативного характеру органу місцевого самоврядування, що дозволяє вчинити певні дії, які самі по собі не породжують прав на землю; за змістом Положення про Установу від 15.10.2008 № 506 - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства; Листом Міністерство надало згоду на припинення права користування Земельною ділянкою, зміну її цільового призначення із подальшим відведенням Установі.

4.3. Суди безпідставно посилались на положення статей 141, 142 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки Рішенням право користування не припинялось і не надавалось, а Рада, ухвалюючи Рішення, керувалася, зокрема, пунктами 4 та 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон щодо розмежування земель).

4.4. Прокурор та Позивачі не довели права на користування Земельною ділянкою, оскільки не надали відповідного акта, а рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 17-с від 09.08.1948 (далі - Рішення № 17-с) не є правовстановлюючим документом на Земельну ділянку і право користування за ним припинилося до 15.03.1991, коли з`явився термін "землі оборони".

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. Прокурор, Міністерство та КЕУ подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову - без змін.

5.2. Відзиви обґрунтовані переважно такими доводами:

- оскільки Уряд, Міністерство, КЕУ протягом майже трьох років не звертались з позовом про визнання недійсним Рішення у цій справі наявні підстави для представництва інтересів держави Прокурором. Сам факт незвернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави шляхом подачі до суду відповідної позовної заяви;

- КЕУ є правонаступником другої КЕЧ Київського району МВС СРСР та землекористувачем за Рішенням № 17-с. Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом;

- оскільки законодавство, яке було чинне на час надання Земельної ділянки другій КЕЧ Київського району МВС СРСР, не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування, то зазначене право виникло на підставі Рішення № 17-с, а земельні кодекси УРСР від 1970 та 1990 серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав;

- Рада не мала повноважень на розпорядження Земельною ділянкою державної форми власності, яка вважалась розмежованою, а тому не могла надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення в постійне користування Установі, чим вилучила її з постійного користування КЕУ;

- твердження Відповідача, що Рішенням не припинялось право користування Земельною ділянкою, спростовуються пунктом 1 цього рішення, яким Земельна ділянка передана в постійне користування Установі для будівництва житла військовослужбовців;

- на момент прийняття Рішення № 17-с закон не визначав вимоги, що право землекористування посвідчується державним актом;

- Земельна ділянка не вибувала з категорії земель оборони та станом на час розгляду справи перебуває на обліку і у користуванні КЕУ;

- Рада не заперечувала, що Земельна ділянка надавалась у користування другій КЕЧ Київського району МВС СРСР та належить до земель оборони, що свідчить про визнання Відповідачем перебування Земельної ділянки у власності держави, уповноваженим органом якої є Міністерство в особі КЕУ;

- решта доводів подібні до мотивів, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1. Ухвалою Суду від 15.11.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради; призначено розгляд справи у судовому засіданні 10.12.2019; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 02.12.2019.

7. Встановлені судами обставини

7.1. 09.08.1948 Рішенням № 17-с поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок № № 87, 147, 159, 182, 183 та 193 в межах та на умовах проекту Управління у справах архітектури м. Києва. Додатком до вказаного рішення є план земельних ділянок (т. 1, а. с. 15-16).

7.2. Директивою голови штабу В.С. № ОМУ/5/308144 від 27.12.1948 та директивою КВО № ОРГ/1/0912 від 13.01.1949 друга Квартирно-експлуатаційна частина (КЕЧ) Київського району, якій відводилась Земельна ділянка, перейменована у Печерську квартирно-експлуатаційну частину Київського району.

7.3. Директивою голови штабу С. В. № ОШ/4/145 н/с від 19.02.1957, директивою КВО № ОМУ/1/6581 від 01.03.1957 Печерська квартирно-експлуатаційна частина Київського району перейменована в Київську квартирно-експлуатаційну частину району.

7.4. Директивою начальника Генерального Штабу Збройних Сил України від 2.04.1994 № 115/1/3440 та наказом начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва від 01.08.1994 № 2, 01.08.1994 сформовано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва, який є правонаступником Київської квартирно-експлуатаційної частини району та Дарницької квартирно-експлуатаційної частини району, що розформовані.

7.5. Директивою Міністра оборони України № 115/1/050 від 27.01.2001 та наказом начальника Квартирно-експлуатаційного управління (м. Київ) від 25.01.2001 № 20, 25.01.2001 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва переформовано у Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) та переведено на новий штат.

7.6. Директивою Міністра оборони України № 115/1/0120 від 27.03.2001 та наказом Київського квартирно-експлуатаційного управління від 10.04.2001 № 72 Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) перейменоване в Київське квартирно-експлуатаційне управління.

7.7. КЕУ є правонаступником Другої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району, якій Рішенням № 17-с поновлено відвід земельних ділянок, зокрема, Земельної ділянки. Земельна ділянка не вибувала з категорії земель оборони, її призначення не було змінено у встановленому законом порядку, вона перебуває на обліку і у користуванні КЕУ. Правонаступництво підтверджується архівною копію витягу з історичної довідки Київської квартирно-експлуатаційної частини району (т. 1, а. с. 90-93) та довідкою від 22.01.2018 № 6/0К (т. 1, а. с. 105-107).

7.8. Земельна ділянка перебуває у власності держави в складі земель оборони, уповноваженим органом управління є Міністерство в особі Київського КЕУ як землекористувача, що підтверджується Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Дарницького району м. Києва, експлікаціями земель Міністерства оборони України на час проведення інвентаризації в користування військового містечка № 147, викопіюванням з плану військового містечка, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.12.1995 № 406 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України в м. Києві" (т. 1, а. с. 94-101).

7.9. Наказом Міністра оборони України від 14.07.2004 № 271 наказано начальнику Національної академії оборони України та начальнику Головного КЕУ Збройних Сил України організувати вилучення з балансу КЕУ і безоплатно передати в якості наділення основними фондами, а начальнику Центрального спеціалізованого будівельного управління - прийняти на баланс частину будівель в/м № 147 у м. Києві згідно з переліком військового майна, що додається (т. 1, а. с. 108). У додатку до цього наказу міститься перелік майна, яке передається - п`ять будівель і споруд (їдальня, сховище-гараж, трансформаторна підстанція, два склади) (т. 1, а. с. 108 зворот). На виконання цього наказу Актом передачі будівель, споруд і території військового містечка від 09.09.2004 здійснено передачу будівель на баланс до Центрального спеціалізованого будівельного управління (т. 1, а. с. 102).

7.10. Наказом Міністра оборони України від 16.12.2004 № 619 Установа визначена замовником будівництва Міністерства в м. Києві по групам житлових будинків, у тому числі по вул. Росошанській, в/м № 147 (т. 2, а. с. 231-232).

7.11. 06.02.2008 Міністр оборони України направив голові Київської міської державної адміністрації (який одночасно є головою Ради) Лист, у якому зазначено, що Міністерство надає згоду на припинення права користування Земельною ділянкою, яка відведена Рішенням № 17-с, та зміну її цільового призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови із подальшим відведенням її в установленому порядку замовнику будівництва - Установі у відповідності до кадастрової справи № К-9873 (т. 1, а. с.17).

7.12. Листом від 22.02.2008 за вих. № 227/843 директор Департаменту будівництва Міністерства запропонував Міністру оборони України дозволити Установі залучення коштів для будівництва з різних джерел фінансування (т. 1, а. с. 137). Також між вказаним Департаментом та Установою укладено договір № 227/ДБ-020 від 14.03.2008 про співпрацю (а. с. 138-140).

7.13. 23.10.2008 Головним контрольно-ревізійним Управлінням України складено Акт № 08-21/61 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства за період з 01.01.2000 по 01.10.2008 (т. 2, а. с. 149-155), яким констатовано, що Лист на момент перевірки не реалізований.

7.14. Рішенням Ради надано дозвіл Установі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,94 га (земельна ділянка державної власності) в постійне користування для будівництва житла військовослужбовцям згідно з планом-схемою.

7.15. Рішення винесено на підставі клопотання Установи від 09.09.2014, код земельної ділянки 63:438:044к, адреса: м. Київ, Дарницький район, вул. Россошанська, 3, у постійне користування, цільове призначення - для будівництва житла військовослужбовцям (т. 1, а. с. 61).

7.16. У Рішенні відсутні посилання на Лист або погодження іншого органу, уповноваженого законом на відмову від землекористування землями оборони. Натомість, єдиною підставою зазначено клопотання Установи на розроблення проекту землеустрою на її ім`я. Додатком до спірного рішення є План-схема до дозволу на розроблення проекту землеустрою (т. 1, а. с. 62).

8. Позиція Верховного Суду

8.1. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.2. У частинах першій та четвертій статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

8.3. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

8.4. Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18.

8.5. Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

8.6. Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу (див. mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункт 10 постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, пункт 11 постанови Верховного суду від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15, пункт 16 постанови від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, пункт 15 постанови № 915/1283/17, пункт 8.12 постанови Верховного суду від 05.11.2019 у справі № 926/746/19).

8.7. Органи місцевого самоврядування відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин.

Пункт 34 частини першої статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

8.8. За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

8.9. Водночас, за змістом пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель у державній власності залишаються зокрема розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій; які належать до земель оборони.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені, зокрема, у пункті 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження у межах населених пунктів здійснюються сільськими, селищними, міськими радами.

8.10. Суди попередніх інстанцій встановили, що КЕУ є правонаступником Другої Квартирно-експлуатаційної частини Київського району, якій на підставі Рішення № 17-с було поновлено відвід Земельної ділянки; Земельна ділянка не вибувала з категорії земель оборони, її призначення не було змінено у встановленому законом порядку, вона перебуває на обліку і у користуванні КЕУ.

8.11. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що докази відмови від землекористування Земельною ділянкою уповноваженими органами у встановленому порядку відсутні; Земельна ділянка не вибувала з державної власності у встановленому законом порядку, не втрачала свій статус земель оборони та не набувала статусу земель комунальної власності територіальної громади міста Києва; Рада не мала права на свій розсуд надавати дозвіл Установі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки для будівництва житла військовослужбовцям.

8.12. Мотивуючи свої рішення, суди посилались на те, що Рішення є актом розпорядження Земельною ділянкою, а Рада, надаючи згоду на вчинення дій з розроблення проєкту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки Установі, діяла як власник (представник власника) та перевищила свої повноваження, чим порушила права держави на землі оборони.

8.13. Разом з цим, суди не надали оцінку твердженням Ради, викладеним у відзиві на позовну заяву (т. 1, а. с. 57-58) та апеляційній скарзі (т. 3 а. с. 28- 29), що Рада, ухвалюючи Рішення, не розпоряджалась земельною ділянкою як власник, а керувалась пунктами 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель, які надають їй повноваження з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, зокрема, у випадку, якщо земельна ділянка оборони не внесена до Державного реєстру земель. Суди не дослідили Рішення та не встановили, які повноваження реалізовувала Рада, приймаючи його.

8.14. Обмежившись посиланням на те, що Рада розпорядилась Земельною ділянкою як власник та не надала доказів на підтвердження дотримання порядку припинення права постійного користування Земельною ділянкою, її вилучення з державної власності та передачі до складу земель комунальної власності територіальної громади міста Києва і зміни цільового призначення, а Лист не є заявою про добровільну відмову землекористувача від права постійного користування землею в розумінні статті 142 ЗК України, суди натомість залишили поза увагою приписи пунктів 4 і 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель; оцінки спірним правовідносинам у контексті зазначених норм не надали; належним чином не з`ясували обсяг повноважень Ради з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою у спірних правовідносинах; не встановили, чи підпадає Земельна ділянка за своїми ознаками під регулювання наведених пунктів Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель, а також не дослідили та не зазначили, яке значення для цієї справи має Рішення Міністра оборони України від 11.10.2008 (т. 2, а. с. 233), яким Установу визначено замовником будівництва житла для військовослужбовців, зокрема, на земельній ділянці, яка знаходиться в місті Києві на вулиці Россошанській і яким чином воно впливає на права Позивачів, за захистом яких поданий позов у цій справі.

8.15. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

8.16. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у зв`язку з порушенням права постійного землекористування Позивачів Земельною ділянкою передчасні та не ґрунтуються на дослідженні усіх наданих учасниками справи доказів та надання їм оцінки у контексті норм, що регулююсь спірні правовідносини.

8.17. Враховуючи викладене, Суд не вдається до аналізу висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно законності та дотримання встановленого порядку припинення права постійного користування Земельною ділянкою, які вважає передчасними, оскільки вони здійснені без належної відповіді на питання, якими саме повноваженнями Рада скористалась при ухваленні Рішення (як власника або в силу пунктів 4 та 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо розмежування земель) та чи порушує цей акт права Позивачів, про необхідність захисту яких йдеться у позові.

8.18. За положеннями частин першої-другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.19. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

8.20. З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8.21. Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 у справі № 910/21404/17 скасувати. Справу направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв