Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.12.2021 року у справі №910/3761/21
Постанова КГС ВП від 22.09.2022 року у справі №910/3761/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/3761/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представників:

ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" - Приходько Т.П.,

ТОВ "Ріо Фін" - адвоката Єлисеєва Є.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021

у справі № 910/3761/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"

до Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс",

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпальм",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Іннеси Володимирівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозової Світлани Володимирівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни,

про визнання правочинів недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року ТОВ "Інвестгарант" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс", ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк", ТОВ "Ріо Фін", ТОВ "Вестпальм", ТОВ "Фінансова компанія "Реверс Інвест", у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просило суд визнати недійсними:

- Іпотечний договір, посвідчений 27.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В., зареєстрований в реєстрі за №1980, (з урахуванням Договорів про внесення змін до іпотечного договору №3021 від 22.09.2008 (дублікат), № 3054 від 25.09.2008, № 3620 від 28.11.2008, №1498 від 16.06.2011, № 2661 від 29.07.2012, № 1943 від 23.08.2012) в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1;

- Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20.02.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О., зареєстрований в реєстрі № 873, в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1;

- Договір купівлі-продажу квартири 29.09.2020, зареєстрований в реєстрі за № 495, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., щодо квартири АДРЕСА_1;

- Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 30.04.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., зареєстрований в реєстрі № 2098, в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1;

- Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від 19.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі № 3060, в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі № 910/3761/21 (суддя Літвінова М.Є.) позов ТОВ "Інвестгарант" задоволено повністю. Визнано недійсним Іпотечний договір, посвідчений 27.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1980 (з урахуванням Договорів про внесення змін до іпотечного договору № 3021 від 22.09.2008 (дублікат), № 3054 від 25.09.2008, № 3620 від 28.11.2008, № 1498 від 16.06.2011, № 2661 від 29.07.2012, № 1943 від 23.08.2012) в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від 19.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., який зареєстрований в реєстрі № 3060 в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20.02.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. та реєстрований в реєстрі № 873 в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 30.04.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., який зареєстрований в реєстрі № 2098 в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири 29.09.2020, зареєстрований в реєстрі за № 495, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. щодо квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 у справі № 910/3761/21 (колегія суддів: Отрюх Б.В. - головуючий, Поляков Б.М. Грек Б.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/3761/21 - залишено без змін.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями ПАТ АБ "Укргазбанк" і ТОВ "Ріо Фін" звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами.

ПАТ АБ "Укргазбанк" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі № 910/3761/21; передати справу № 910/3761/21 за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Підставами касаційного оскарження ПАТ АБ "Укргазбанк" зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме:

- неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), від 15.01.2020 у справі № 607/2654/15-ц, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/Ю, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19 щодо застосування п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ч. 2 ст. 7 КУзПБ у подібних правовідносинах,

- неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц при розгляді заяви ПАТ АБ "Укргазбанк" про застосування позовної давності.

ПАТ АБ "Укргазбанк" доводить, що спір у справі № 910/3761/21 має розглядатись виключно у межах справи № 910/2116/21 про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

При цьому, на думку заявника касаційної скарги, прийняті поза межами справи № 910/2116/21 про банкрутство судові рішення у справі № 910/3761/21 не відповідають нормам ст. ст. 236 237 ГПК України, оскільки провадження у справі про банкрутство було відкрито за три місяці до ухвалення рішення у даній справі і позовні вимоги у справі, яка розглядається, стосуються майна ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Також ПАТ АБ "Укргазбанк" зазначає, що рішення у даній справі може значно вплинути на ліквідаційну масу ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" у разі задоволення вимог ТОВ "Інвестгарант" про визнання недійсним Іпотечного договору від 27.06.2008 в частині передачі майнових прав на квартири та як результат звернення з заявами про задоволення майнових вимог інших відповідачів у даній справі до ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" в межах справи про банкрутство.

Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо позовної давності всупереч ст. 74 ГПК України прийняли до уваги не підтверджене жодним доказом посилання позивача про те, що йому стало відомо про порушення свого права 17.12.2020 з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ПАТ АБ "Укргазбанк" вважає, що висновок судів про те, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права раніше ніж 17.12.2020 є помилковим, оскільки зроблений без з`ясування обставин та дослідження доказів на які посилався Банк в заяві про застосування строку позовної давності.

Також заявник касаційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм ч. 8 ст. 80, ч. 2 ст. 207 ГПК України при прийнятті доказу - платіжного доручення № 113 від 27.12.2005 на суму 3 232 373,88 грн на стадії розгляду справи по суті, без належних на те підстав.

З урахуванням зазначеного, ПАТ АБ "Укргазбанк" у касаційній скарзі наголошує, що передача ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" майнових прав, зокрема на квартиру АДРЕСА_1, в іпотеку за умовами Іпотечного договору відповідала як вимогам ЦК України так і вимогам ст. 5 Закону України "Про іпотеку".

Водночас, ТОВ "Ріо Фін" у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі № 910/3761/21 та ухвалите нове рішення про відмову у задоволенні позову або скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022, рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі № 910/3761/21 та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами касаційного оскарження ТОВ "Ріо Фін" зазначає пункти 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (ст. 238 ГПК України, ст. 1057- 1 ЦК України) у подібних правовідносинах;

- розгляд справи неповноважним складом суду (п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України), не дослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 1, 4 ч. З ст. 310 ГПК України).

Так, ТОВ "Ріо Фін" у касаційній скарзі стверджує про неправильне застосування судами ст. 20 ГПК України, ст. 7 КУзПБ та неврахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/6729/20, від 30.06.2021 у справі № 927/889/18, від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16 (912/3192/17), від 18.06.2019 у справі № 918/756/13, від 24.07.2019 у справі № 908/6183/15, від 27.08.2019 у справі № 913/982/14, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17, що, на думку скаржника, призвело до розгляду справи неповноважним складом суду.

Скаржник вважає, що оскільки у даній справі було заявлено вимогу про визнання недійсним іпотечного договору, що підпадає під кваліфікуючу ознаку наявності спору про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, то відповідно до вимог ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд першої інстанції зобов`язаний був передати матеріали даної справи до суду, в провадженні якого перебуває справа № 910/2116//21 про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Також ТОВ "Ріо Фін" у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами ст. ст. 15 16 ЦК України, ст. ст. 2 5 20 ГК України, без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 13.03.2019 у справі № 331/6927/16-ц (п. 69), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. від 03.11.2021 у справі № 910/12822/20, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Верховного суду України від 18.01.2017 у справі № 640/10207/15- ц (6-2723цс16),

Скаржник вважає, що враховуючи, що наразі ТОВ "Вестпальм" є власником квартири, а поданий позов не є речово-правовим способом захисту (позов про визнання права власності або витребування майна тощо), то його задоволення не призведе до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу позивача - до відновлення права власності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

ТОВ "Ріо Фін" у касаційній скарзі посилається також на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 203 215 216 ЦК України та не врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29.05.2019 у справі №501/1703/16-ц, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 30.06.2021 у справі № 925/889/20, та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 17.06.2021 у справі №761/12692/17, від 28.07.2021 у справі № 661/2313/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "Ріо Фін" та ПАТ АБ "Укргазбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі № 910/3761/21; призначено розгляд справи № 910/3761/21 за касаційними скаргами ТОВ "Ріо Фін" та ПАТ АБ "Укргазбанк" у відкритому судовому засіданні на 31.08.2022 на 10 год. 45 хв.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 розгляд справи № 910/3761/21 за касаційними скаргами ТОВ "Ріо Фін" та ПАТ АБ "Укргазбанк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 відкладено на 21.09.2022 о 10 год. 15 хв.

У судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.09.2020 було оголошено перерву до 22.09.2022 о 14 год. 30 хв.

Відзиви на касаційні скарги від учасників справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходили.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк", ТОВ "Ріо Фін", ТОВ "Інвестгарант", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2003 між Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією, Комунальним підприємством "Печерськ-інвест" (сторона-1) та ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (сторона-2) укладено Договір участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин) на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва № 315, предметом якого є співробітництво сторін по будівництву житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин) на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва.

У п. 2.2. цього Договору визначено, що в рамках Договору сторона-1 є замовником, функції якого сторона-1 покладає на Комунальне підприємство "Печерськ-інвест", сторона-2 є генеральним інвестором та генеральним підрядником.

У подальшому, 19.11.2003 між ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (виконавець) та ТОВ "Регіон-Інвест" (інвестор) укладено Договір про інвестування будівництва житла № 7, предметом якого є інвестиційна діяльність, яка проводиться сторонами відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Згідно з 1.2. Договору № 7 в редакції додаткової угоди від 10.10.2012 №4 об`єктом інвестування за цим договором є квартири згідно з переліком загальною площею 1331,50 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 2 Б.

Пунктом 1.6. Договору в редакції додаткової угоди від 16.10.2006 № 2 визначено, за рахунок внесених інвестицій за даним договором інвестор отримує у власність квартири, які є об`єктом інвестування за даним договором. Оформлення права власності на об`єкт інвестування та реєстрація права власності здійснюється в порядку, визначеному в розділі 2 даного договору. Право власності на об`єкт інвестування може бути оформлено як на інвестора, так і на фізичних та юридичних осіб, вказаних інвестором.

У відповідності до п. 2.3. Договору в редакції додаткової угоди від 16.10.2006 № 2 з моменту підписання даного договору виконавець передає, а інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування і інвестор має право розпоряджатися майновими правами на об`єкт інвестування на свій розсуд.

Після введення об`єкту в експлуатацію виконавець проводить за свій рахунок технічну інвентаризацію об`єкта та оформлює право власності на об`єкти інвестування на інвестора та/або на фізичних, юридичних осіб, вказаних інвестором, з наданням свідоцтв про право власності. Інвестор у свою чергу зобов`язується протягом 5-ти робочих днів з моменту введення об`єкту в експлуатацію надати виконавцю пакет документів, необхідний для оформлення права власності (п. 2.5. Договору в редакції додаткової угоди від 16.10.2006 №2).

За змістом п. 2.6. Договору в редакції додаткової угоди від 16.10.2006 № 2 на підставі отриманих від виконавця свідоцтв про право власності на об`єкт інвестування, інвестор самостійно проводить державну реєстрацію права власності.

Пунктом 3.4.2 Договору в редакції додаткової угоди від 16.10.2006 № 2 визначено, що ТОВ "Регіон-Інвест" (інвестор) має право здійснювати передачу своїх майнових прав і зобов`язань за договором третім особам відповідно до чинного законодавства України.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на виконання умов Договору від 19.11.2003 № 7 відповідно до акту від 19.11.2007 ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" передано ТОВ "Регіон-Інвест" майнові права на квартири згідно з переліком загальною площею 1306,20 кв.м., а згідно з актом від 15.04.2013 - квартири згідно з переліком загальною площею 1331,50 кв.м.

Водночас, з матеріалів прави вбачається, що 26.12.2005 між ТОВ "Регіон-Інвест" (Товариство) та ТОВ "Інвестгарант" (Інвестор) укладено Інвестиційний договір № 5, предметом якого є участь Інвестора у фінансуванні будівництва квартир у житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом (місцями для паркування машин) на земельній ділянці, що розташована на розі вулиць Димитрова та А.Барбюса у Печерському р-ні м. Києва (об`єкт інвестування) за рахунок власних та залучених коштів шляхом внесення їх на поточний рахунок Товариства.

Відповідно до п. 1.4 Інвестиційного договору № 5 від 26.12.2005, внесення інвестицій на будівництво об`єкту інвестування Інвестором надає йому право на отримання у власність площ квартир на умовах, визначених п.1.2 та п.1.3 цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Інвестиційного договору № 5 від 26.12.2005 в редакції додаткової угоди № 2 від 20.11.2007 Інвестор здійснює фінансування капітальних вкладень (інвестує) у житло, загальною площею 639,90 кв. м, що буде збудовано в майбутньому за фіксованою на момент інвестування вартості вимірної одиниці площі (1 кв. м).

У відповідності до п. 1.3. Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди від 10.10.2012 № 3 характеристика об`єкта інвестування (квартир): № НОМЕР_1 (1 секція) - 16-17 поверх; 5 кімнат; загальна площа - 186,80 кв. м; № НОМЕР_2 (1 секція) - 21 поверх; 1 кімната; загальна площа - 101,30 кв. м; № НОМЕР_3 (3 секція) - 3 поверх; 4 кімнати; загальна площа - 182,60 кв. м; № НОМЕР_4 (3 секція) - 5 поверх; 4 кімнати; загальна площа - 182,60 кв. м.

Пунктом 2 Інвестиційного договору в редакції додаткової угоди від 10.10.2012 № 3 передбачена загальна вартість об`єкта інвестування, яка складає 3 232 373,88 грн з ПДВ.

Разом з цим, 27.04.2006 між Комунальним підприємством "Печерськ-інвест" (замовник за договором, сторона-1), ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (генеральний інвестор за договором, сторона-2) та Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної ради України (генеральний підрядник за договором, сторона-3) укладено Договір підряду № 20р на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин) на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва, предметом якого є співробітництво сторін по будівництву об`єкта.

Як убачається із матеріалів справи, 14.06.2007 між ПАТ АКБ "Київ" (кредитодавець) та ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (позичальник) укладено Договір про надання кредиту у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії №45/07 (далі - Кредитний договір).

Згідно з п. 3.1. Кредитного договору в редакції додаткової угоди № 25 від 29.07.2011 виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується іпотекою майнових прав на квартири у кількості 15 шт у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва (надалі - об`єкт інвестування), а саме квартири: № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_1, НОМЕР_13, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_15, НОМЕР_14, НОМЕР_4, загальною площею 2 377,80 кв.м заставною вартістю 49 263 812, 44 грн.

З метою забезпечення належного виконання позичальником вимог банку за Кредитним договором, усіх змін та доповнень до нього, у тому числі додаткових угод до Кредитного договору, за яким іпотекодержатель надав іпотекодавцю кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії, 27.06.2008 між ПАТ АКБ "Київ" (іпотекодержатель) та ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1980.

Відповідно до п. 1.3. Іпотечного договору предметом іпотеки є майнові права на квартири, зокрема, № НОМЕР_4, загальною площею 182,4 кв.м, жилою пл. 106,3 кв.м, п`ятий поверх, секція 3, у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва.

Згідно з п. 1.4. Іпотечного договору майнові права, які передаються в іпотеку за цим договором, належать ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (іпотекодавцю) на підставі Договору № 315 участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва від 12.09.2003, укладеного між Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією та Комунальним підприємством "Печерськ-інвест", додатку № 2 від 29.11.2007 до договору № 315 від 12.09.2003, Договору підряду № 20р на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва, укладеного 27.04.2006 між Комунальним підприємством "Печерськ-інвест", ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс", Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної ради України.

На підставі постанови правління Національного банку України від 24.02.2015 №128 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.02.2015 №39, яким з 25.02.2015 в ПАТ АКБ "Київ" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №61 "Деякі питання участі держави у виведенні з ринку ПАТ АКБ "Київ", 19.06.2015 було здійснено передачу активів та зобов`язань ПАТ АКБ "Київ" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк".

У зв`язку із чим, 19.06.2015 між АКБ "Київ" (неплатоспроможний банк) та ПАТ АБ "Укргазбанк" (приймаючий банк) укладено Договір про передачу приймаючому банку активів і зобов`язань неплатоспроможного банку (далі - Договір про передачу активів).

Згідно з п. 1.2 вказаного Договору про передачу активів приймаючий банк отримав право вимоги від боржників неплатоспроможного банку за договорами про здійснення активних операцій, права вимоги за яким переходять відповідно до цього Договору приймаючому банку, належного та повного виконання всіх зобов`язань за основними договорами, включаючи сплату заборгованості за основними договорами, процентів, можливих комісій, штрафних санкцій (п. 1.2.1 Договору), право звернення стягнення на предмет застави, право звернення до поручителя за договором поруки (п. 1.2.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору про передачу активів, з дня його укладання та акта приймання-передачі активів і зобов`язань приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо боржників, разом із правами за договорами забезпечення таких вимог.

На виконання умов зазначеного Договору про передачу активів між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі активів та зобов`язань від 19.06.2015.

Крім цього, на виконання вказаних положень Договору про передачу активів, 19.06.2015 між АКБ "Київ" (неплатоспроможний банк) та ПАТ АБ "Укргазбанк" (приймаючий банк) укладено Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим № 5060, відповідно до якого неплатоспроможний банк відступив, а приймаючий банк набув право вимоги за договорами іпотеки та застави, зокрема, і за Іпотечним договором (додаток 4 "Реєстр договорів іпотеки юридичних осіб").

У подальшому, 20.02.2019 між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Реверс Інвест" укладено Договір факторингу (відступлення права грошової вимоги) від, а також Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов якого ПАТ АБ "Укргазбанк" (первісний іпотекодержатель) відступає у повному обсязі, а ТОВ "Фінансова компанія "Реверс Інвест" (новий іпотекодержатель) приймає всі права та обов`язки іпотекодержателя, що існують станом на дату укладення цього договору, за Іпотечним договором від 27.06.2008, укладеним між ПАТ АКБ "Київ" та ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

У свою чергу, ТОВ "Фінансова компанія "Реверс Інвест" 30.04.2019 було укладено з ТОВ "Ріо Фін" Договір факторингу (відступлення права грошової вимог) № 30/04, а також Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, у відповідності до умов якого, ТОВ "Фінансова компанія "Реверс Інвест" (первісний іпотекодержатель) відступає у повному обсязі, а ТОВ "Ріо Фін" (новий іпотекодержатель) приймає всі права та обов`язки іпотекодержателя, що існують станом на дату укладення цього договору, за Іпотечним договором від 27.06.2008, укладеним між ПАТ АКБ "Київ" та ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2020 між ТОВ "Ріо Фін" (продавець), який є іпотекодержателем, та ТОВ "Вестпальм" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу квартири, а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 182,6 кв.м, житловою площею 106,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1790334780000.

У п. 2 Договору купівлі-продажу зазначено, що право власності на предмет іпотеки належить ТОВ "Інвестгарант" (іпотекодавець) на праві приватної власності на підставі: витягу ТОВ "Центрінвестбуд-2000" з переліку інвесторів № 5 від 15.04.2015; акту прийому-передачі від 15.04.2013; довідки ТОВ "Регіон-Інвест" про виконання умов інвестиційного договору від 15.04.2013 № 5; додаткової угоди до інвестиційного договору від 10.10.2012 №3; додаткової угоди до інвестиційного договору від 20.11.2007 №2; додаткової угоди до інвестиційного договору від 17.10.2006 № 1; інвестиційного договору від 26.12.2005 № 5.

Відповідно до п. 3 Договору купівлі-продажу право власності на зазначену квартиру зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.03.2019, номер запису про право власності: 30777791, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1790334780000.

За змістом п. 4 Договору купівлі-продажу визначено, що право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі належить ТОВ "Ріо Фін" як іпотекодержателю на підставі: Іпотечного договору, посвідченого 27.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 1980; дублікату договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 22.09.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3021; договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 25.09.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3054; договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 28.11.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3620; договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 16.06.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1496; договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 29.07.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2661; Договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 23.08.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1943; рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2015; Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченого 20.02.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 873.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимоги ТОВ "Інвестгарант" про визнання недійсними правочинів, а саме: Іпотечного договору від 27.06.2008 (з урахуванням Договорів про внесення змін № 3021 від 22.09.2008 (дублікат), № 3054 від 25.09.2008, № 3620 від 28.11.2008, № 1498 від 16.06.2011, № 2661 від 29.07.2012, № 1943 від 23.08.2012) в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від 19.06.2015, Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20.02.2019, Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 30.04.2019 в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 та Договору купівлі-продажу квартири від 29.09.2020.

Зазначені вимоги позивач обґрунтовує тим, він є власником квартири № АДРЕСА_1 та набув право власності на квартиру за Інвестиційним договором № 5 від 26.12.2005.

ТОВ "Інвестгарант" зазначає, що відповідно до акту прийому-передачі від 15.04.2013, ТОВ "Регіон-Інвест" передало йому 4 (чотири) квартири загальною площею 563,30 кв.м згідно з Інвестиційним договором № 5 від 26.12.2005, у тому числі квартиру АДРЕСА_1.

Як вказує позивач, факт виконання ТОВ "Інвестгарант" умов Інвестиційного договору № 5 від 26.12.2005 у повному обсязі підтверджується довідкою ТОВ "Регіон-Інвест" № 5 від 15.04.2013. Перерахування коштів у сумі 3 232 373,88 грн відповідає повній вартості квартир № № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, АДРЕСА_1.

ТОВ "Інвестгарант" також зазначає, що державну реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості - квартиру № АДРЕСА_1 (номер запису про право власності: 30777791) проведено 15.03.2019, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.03.2019 № 160261492.

Підставою виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1, згідно з витягом, є такі документи: довідка про виконання умов Інвестиційного договору, серія та номер: 5, виданий 15.04.2013, видавник: ТОВ "Регіон-інвест"; витяг з переліку інвесторів, серія та номер: 5, виданий 15.04.2015, видавник: ТОВ "Центрінвестбуд-2000"; акт прийому-передачі, серія та номер: б/н, виданий 15.04.2013, видавник: сторони; додаткова угода до Інвестиційного договору, серія та номер: 3, виданий 10.10.2012, видавник: сторони; додаткова угода до Інвестиційного договору, серія та номер: 2, виданий 20.11.2007, видавник: сторони; додаткова угода до Інвестиційного договору, серія та номер: 1, виданий 17.10.2006, видавник: сторони; Інвестиційний договір, серія та номер: 5, виданий 26.12.2005, видавник: сторони.

Позивач зазначає, що 17.12.2020 з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що квартиру АДРЕСА_1 було відчужено на користь ТОВ "Вестпальм" без згоди та відома ТОВ "Інвестгарант". Підставою для державної реєстрації став договір купівлі-продажу квартир від 29.09.2020, у відповідності до якого, відчуження квартир здійснило ТОВ "Ріо Фін" як іпотекодержатель в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку". При цьому, право продажу ТОВ "Ріо Фін" належало на підставі іпотечного договору, договорів про внесення змін до іпотечного договору, рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2015 та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Разом з тим, як вказує ТОВ "Інвестгарант", останнє не було іпотекодавцем майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.

За таких обставин, на переконання ТОВ "Інвестгарант", вищенаведені договори порушують його права та мають бути визнані недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Водночас, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності до вимог ТОВ "Інвестгарант".

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним Іпотечного договору від 27.06.2008 в частині передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладання цього Договору у ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" не було майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, а відтак, останні не могли бути передані в іпотеку.

Разом з тим, за висновком суду, також мають бути визнані недійсними, оскільки є похідними вимогами, Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки та застави від 19.06.2015 в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1; Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1; Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30.04.2019 в частині майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 а також Договір купівлі-продажу квартири від 29.09.2020, укладений між ТОВ "Ріо Фін" та ТОВ "Вестпальм" щодо квартири АДРЕСА_1.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ПАТ АБ "Укргазбанк" про застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого господарського суду в повному обсязі.

При цьому, апеляційний суд встановив, що позивач довідався про порушення свого права 17.12.2020, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ТОВ "Інвестгарант" довідалося або могло довідатися про порушення свого права раніше, ніж 17.12.2020.

Водночас, судом апеляційної інстанції було відхилено доводи ПАТ АБ "Укргазбанк" про розгляд цієї справи в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс", виходячи з того, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України).

Перевіривши застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Однак, як вбачається з постанови апеляційного суду, розглядаючи даний спір, апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції за результатами розгляду позову ТОВ "Інвестгарант" про визнання правочинів недійсними, в порушення норм ст. 269 ГПК України не здійснив належний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Так, як вбачається з матеріалів справи, постанова суду апеляційної інстанції та висновок про визнання Іпотечного договору від 27.06.2008 недійсним ґрунтується фактичного лише на тому, що ТОВ "Інвестгарант" набуло право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі укладеного з ТОВ "Регіон-Інвест" Інвестиційного договору № 5 від 26.12.2005, а відтак, передача ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку на підставі Іпотечного договору, укладеного з ПАТ АКБ "Київ" 27.06.2008 (тобто майже через три роки після передачі майнових прав на ці ж квартири позивачу) є неправомірною.

При цьому, погодившись зі встановленими судом першої інстанції обставинами, зокрема, про те, що ТОВ "Інвестгарант" стало власником майнових прав за Інвестиційним договором на будівництво квартир, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва (згідно з платіжним дорученням № 113 від 27.12.2005), а в подальшому оформило у встановленому законодавством порядку право власності на спірні квартири, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, чітко не встановив, з якого саме моменту ТОВ "Інвестгарант" стало власником майнових прав на спірну квартиру АДРЕСА_1 та не надав належної оцінки п. 1.4 Інвестиційного договору, за змістом якого внесення Інвестором інвестицій на будівництво об`єкту інвестування надає йому прав на отримання у власність площ квартир.

Водночас у даному випадку, дійшовши висновку, що на момент Іпотечного договору у ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" (іпотекодавець за договором) були відсутні майнові права на спірну квартиру АДРЕСА_1, отже, останні не могли бути передані в іпотеку ПАТ АКБ "Київ", суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не надавав оцінки змісту оспорюваного Іпотечного договору від 27.06.2008, зокрема, п. 1.4., згідно з яким майнові права, що передаються в іпотеку за цим договором, належать ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" на підставі договору № 315 участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва від 12.09.2003, укладеного між Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією та Комунальним підприємством "Печерськ-інвест", додатку № 2 до договору № 315 від 12.09.2003, від 29.11.2007, договору підряду № 20р від 27.04.2006 на будівництво житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва, укладеного між Комунальним підприємством "Печерськ-інвест", ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" і Державним будівельним комбінатом Управління справами Верховної ради України.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом не було досліджено обставини та докази набуття майнових прав на спірну квартиру ні ТОВ "Інвестгарант", ні ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс", та не було перевірено відповідні висновки суду першої інстанції.

З мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що апеляційний суд надавав власну правову оцінку обставинам справи, перевірив встановлені місцевим судом фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання недійсним правочину, зокрема, Іпотечного договору, та при цьому не зазначив, яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин - Іпотечний договір від 27.06.2008.

Частиною 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Як убачається із змісту п.1.3 Іпотечного договору, предметом іпотеки за цим договором є майнові права на квартири у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва, у тому числі майнові права на квартиру АДРЕСА_1.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV (в редакції, чинній на дату укладення Іпотечного договору від 27.06.2008) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (у зазначеній редакції) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий, виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 5 цього Закону предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості (ч. 3 ст. 5 Закону України "Про іпотеку").

Отже, на час укладення оспорюваного Іпотечного договору від 27.06.2008 редакція Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва були віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25.12.2008 № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі - Закон №800-VI), яким внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України "Про іпотеку" № 898-IV, які набрали чинності лише з 14.01.2009.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 17.04.2013 у справі № 6-8цс13, від 02.12.2015 у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 20.04.2016 у справі № 6-2994цс15 та постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №523/13449/15-ц.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та не перевірив в контексті зазначеного правомірність передання ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" в іпотеку КБ "Київ" за оспорюваним договором майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як було зазначено вище, у відповідності до ст. 269 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, суд апеляційної інстанції покликаний не лише перевіряти та оцінювати правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, а може і самостійно встановити обставини, що підлягають з`ясуванню при вирішенні спору, застосувавши відповідні норми матеріального та процесуального права.

Однак, у цьому випадку, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та ухваленим рішенням, в порушення вимог ст. 269 ГПК України, не здійснив належний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною та обґрунтованою в розумінні приписів ст. 236 ГПК України.

Крім того, колегія суддів акцентує, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення.

У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У зазначеному аспекті доцільно також послатись і на висновок Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та "Месроп Мовсесян проти Вірменії"), згідно з яким право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився апеляційний господарський суд, свідчать про неналежний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції.

Водночас, колегія суддів не вбачає у даному конкретному випадку неправильного застосування апеляційним судом норм ст. 20 ГПК України, ст. 7 КУзПБ з огляду на таке.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Частиною 3 ст. 7 КУзПБ визначено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19), від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18).

Як вбачається із матеріалів справи, відносно одного з відповідачів - ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" було відкрито провадження у справі про банкрутство за три місяці до ухвалення рішення у справі, що розглядається, і позовні вимоги у цій справі стосуються майна боржника. Відтак, за приписами ч. 2 ст. 7 КУзПБ справа № 910/3761/21 має розглядатися господарським судом в межах справи про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

Водночас, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, скасування апеляційним судом у даному випадку рішення суду першої інстанції, з яким він погодився по суті спору, лише з підстав встановлення факту розгляду справи не в межах справи про банкрутство, що жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, було б відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

Так, одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, в основі якого лежить положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Принцип юридичної визначеності полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового для виконання рішення лише для того, щоб домогтися перегляду справи та її нового вирішення. Перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу може бути виправданий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.2003 у справі "Рябих проти Росії").

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Сутяжник проти Росії" зазначено, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

Під правовим пуризмом у практиці Європейського суду з прав людини розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Отже, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Визначаючи найбільш доцільний спосіб виправлення таких помилок, необхідно дотримуватися справедливого балансу між захистом прав особи і принципом юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу res judicata.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/1065/21, від 17.06.2020 у справі № 921/490/18), від 12.12.2019 у справі № 922/382/14.

Крім того, до викладеного слід додати, що згідно зі ст. 279 ГПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

У даному випадку, із матеріалів справи, що розглядається, не вбачається, а апеляційним судом не встановлено, що у суді першої інстанції ПАТ "АБ "Укргазбанк" заявляло про порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Враховуючи наведене, Верховний Суд за встановлених обставин вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд в межах справи № 910/2116/21 про банкрутство ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс".

При цьому, колегією суддів відхиляються аргументи заявників касаційних скарг щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 20 ГПК України, ст. 7 КУзПБ, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), від 15.01.2020 у справі № 607/2654/15-ц, від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/Ю, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19, від 25.02.2021 у справі № 910/6729/20, від 30.06.2021 у справі № 927/889/18, від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16 (912/3192/17), від 18.06.2019 у справі № 918/756/13, від 24.07.2019 у справі № 908/6183/15, від 27.08.2019 у справі № 913/982/14, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржниками справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм у подібних правовідносинах.

Це ж стосується і доводів касаційної скарги ТОВ "Ріо Фін" про неврахування судами висновків Верховного Суду та неправильне застосування ст. ст. 15 16 ЦК України, ст. ст. 2 5 20 ГК України та обрання позивачем неефективного способу захисту, що на думку скаржника, є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відтак, перевіривши застосування судами норм матеріального і процесуального права, врахувавши аргументи касаційних скарг, встановивши зазначені вище порушення, допущені судом апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 у справі № 910/3761/21 підлягає скасуванню з підстав, викладених у даній постанові, а справа - направленню на новий судовий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно дослідити обставини набуття позивачем чи іншими сторонами цієї справи майнових прав (права власності) на спірну квартиру, перевірити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням кожної із сторін, здійснити належний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У зв`язку з направлення справи на новий апеляційний розгляд відповідно до ст.129 ГПК України розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 ГПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріо Фін" - задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 у справі № 910/3761/21 - скасувати.

Справу № 910/3761/21 у скасованій частині направити на новий апеляційний розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Банасько О.О.

Огороднік К.М.