Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.08.2025 року у справі №910/12093/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/12093/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Перепелицін К.М.

відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Дорофеєв Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 (у складі колегії суддів: Сибіга О.М. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Тищенко О.В.)

за первісним позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг"

про стягнення 177 667,63 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг"

до Київської міської ради

про визнання укладеним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 02.10.2024 Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" (далі - ТОВ "ІМС Консалтинг", Товариство, Скаржник) про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 177 667,63 грн.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з 23.02.2022 по 16.09.2024 Товариство використовувало земельну ділянку площею 0,1115 га з кадастровим номером 8000000000:78:129:0002 по вулиці Вербовій, 2-А в Оболонському районі міста Києва (далі - спірна земельна ділянка) без правовстановлюючих документів на неї, у зв`язку із чим, за доводами Київської міської ради, безпідставно зберегло у себе 177 667,63 грн коштів несплаченої орендної плати.

1.3. 21.10.2024 ТОВ "ІМС Консалтинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Київської міської ради про визнання укладеним договору оренди спірної земельної ділянки.

1.4. Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що Київська міська рада ухиляється від укладення договору оренди з фактичним користувачем та водночас власником нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "ІМС Консалтинг" на користь Київської міської ради 177 667,63 грн безпідставно збережених грошових коштів.

Зустрічний позов задоволено частково, визнано укладеним між Київською міською радою та Товариством договір оренди землі з моменту набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, з викладенням тексту договору у резолютивній частині судового рішення.

2.2. В обґрунтування ухваленого рішення судом першої інстанції зазначено, що ТОВ "ІМС Консалтинг", як фактичний користувач земельної ділянки, у період з 23.02.2022 до 16.09.2024 без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, а тому Товариство зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Зустрічний позов задоволено частково з огляду на те, що судом встановлено порушення Київською міською радою встановленого Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі" публічного порядку реалізації права власника нерухомого майна на укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у цій справі частково задоволено заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Київської міської ради на його користь 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу з 50 000 грн заявлених з урахуванням принципу співмірності та розумності таких судових витрат.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 задоволено апеляційну скаргу Київської міської ради та рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 в частині часткового задоволення зустрічного позову Товариства до Київської міської ради скасовано і прийняти нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову про визнання укладеним договору оренди відмовлено повністю.

2.5. Водночас постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 задоволено апеляційну скаргу Київської міської ради та скасовано додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 і відмовлено у задоволенні заяви Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

2.6. ТОВ "ІМС Консалтинг" не погодилося з постановою Північного апеляційного господарського суду, ухваленою за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024, та скористалося правом її касаційного оскарження.

2.7. При цьому постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано додаткове рішення місцевого господарського суду, до суду касаційної інстанції Товариством не оскаржується.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 08.07.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. ТОВ "ІМС Консалтинг" у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014.

3.3. Доводами касаційної скарги Товариство визначило:

- безпідставне врахування судом апеляційної інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563 з огляду на неподібність правовідносин у вказаній справі та у цій справі № 910/12093/24;

- не врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16, від 26.09.2024 у справі № 990/167/24, у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14.

3.4. Київська міська рада правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалася.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. ТОВ "ІМС Консалтинг" є власником нерухомого майна: виробничо-складської бази площею 333,4 кв.м у місті Києві по вулиці Вербовій 2-А. Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2017.

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,1115 га з кадастровим номером 8000000000:78:129:0002 за тією ж адресою. Відомості про спірну земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру 23.02.2022.

4.2. З наявного у справі Витягу з Державного земельного кадастру від 12.09.2024 вбачається, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

4.3. Як встановлено судами попередніх інстанцій з урахуванням інформації Головного управління ДПС у місті Києві від 24.09.2024, Товариством податкові декларації по платі за землю не подавалися та така плата за період з 23.02.2022 до 16.09.2024 не сплачувалася.

4.4. Суди з посиланням на Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12.09.2024 встановили, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 2 499 814,17 грн. В такий спосіб, за розрахунком Київської міської ради, сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з період з 23.02.2022 до 16.09.2024 становить 177 667,63 грн.

4.5. За таких обставин та з огляду на те, що договір оренди спірної земельної ділянки не укладено, проте вона фактично використовується Товариством під об`єктом нерухомості, Київська міська рада звернулася до суду з позовом про стягнення недоотриманих коштів у сумі 177 667,63 грн як таких, що безпідставно збережені внаслідок несплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

4.6. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, ТОВ "ІМС Консалтинг" неодноразово зверталося до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради з заявами про включення земельної ділянки по вулиці Вербовій 2-А в Оболонському районі міста Києва до міського земельного кадастру у зв`язку з набуттям у власність розташованих на цій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, проте ці заяви було залишено без задоволення.

4.7. Також Товариство неодноразово зверталося до Київської міської ради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою спірної земельної ділянки, однак і такі клопотання вказаним органом місцевого самоврядування залишено без задоволення.

4.8. ТОВ "ІМС Консалтинг" замовлено та профінансовано виконання проектно-вишукувальних робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації та відведення земельної ділянки по вулиці Вербовій 2-А у місті Києві. За результатами виконання таких робіт вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:78:129:0002 та 23.02.2022 внесено відповідні відомості до Державного земельного кадастру.

4.9. У подальшому Товариство неодноразово через Центр надання адміністративних послуг міста Києва подавало документацію із землеустрою для прийняття Київською міською радою рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки

Так адвокат ТОВ "ІМС Консалтинг" 12.10.2022 надав Київській міській раді через Центр надання адміністративних послуг міста Києва документацію із землеустрою та інші документи для прийняття рішення про передачу в оренду земельної ділянки. У подальшому 10.03.2023 повторно через Центр надання адміністративних послуг міста Києва Товариством надано документацію із землеустрою та пакет документів з урахуванням вимог листа Київської міської ради № 05702-12743 від 24.10.2022.

Проте останньою не було вчинено дій, направлених на прийняття рішення про укладення договору оренди.

4.10. З огляду на викладене після пред`явлення позову Київською міськрадою про стягнення коштів Товариство заявило зустрічний позов про визнання укладеним з нею договору оренди спірної земельної ділянки задля приведення існуючих між сторонами відносин у відповідність до вимог чинного земельного законодавства.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22.

5.4. Предметом касаційного розгляду є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами розгляду апеляційної скарги Київської міської ради на рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову Товариства про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки. При цьому рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову, а також додаткове рішення цього суду не є предметом оскарження у цьому касаційному провадженні та Судом не переглядається.

5.5. В такий спосіб на вирішення суду касаційної інстанції поставлено питання про наявність/відсутність підстав, доведених матеріалами справи та встановлених судами попередніх інстанцій, для визнання укладеним у судовому порядку договору оренди спірної земельної ділянки між Київською міською радою та ТОВ "ІМС Консалтинг"

5.6. Переглянувши справу у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи колегія суддів зазначає наступне.

5.7. Земля в Україні є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до Конституції України земля, її надра, водні ресурси та інші природні ресурси на території України є власністю українського народу.

5.8. За приписами статей 2 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

5.9. Питання переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, врегульовано, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України, згідно з частинами першою та другою якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до вимог частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Ця ж норма врегульовує, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

5.10. Тобто частиною одинадцятою статті 120 Земельного кодексу України встановлено прямий обов`язок органу місцевого самоврядування (відповідача за зустрічним позовом) передати Товариству у користування земельну ділянку, на якій розташований придбаний ним об`єкт нерухомого майна.

5.11. До такого висновку прийшов суд першої інстанції, і колегія суддів з таким висновком погоджується та звертає увагу, що зазначені вимоги статті 120 Земельного кодексу України діяли як на дату внесення відомостей про спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру (23.02.2022), так і на момент пред`явлення зустрічного позову у цій справі (21.10.2024).

На встановлену судами попередніх інстанцій дату державної реєстрації права власності на нерухоме майно ТОВ "ІМС Консалтинг", розміщене на спірній земельній ділянці (15.02.2017), діяла дещо інша редакція статті 120 Земельного кодексу України, проте також гарантувала перехід права на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду.

5.12. На виконання вищевказаних вимог закону Товариство неодноразово зверталося до Київської міської ради з клопотаннями про отримання в оренду земельної ділянки під придбаним об`єктом нерухомості.

5.13. Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується учасниками справи, керівник Товариства 04.03.2017 звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом про внесення змін до бази міського земельного кадастру стосовно спірної земельної ділянки у зв`язку з придбанням у власність розташованих на ній об`єктів нерухомого майна.

У свою чергу доказів вчинення Київською міською радою або її структурним підрозділом будь-яких дій (надання відповіді на звернення, задоволення або відмова у задоволенні клопотання тощо) матеріали справи не містять.

5.14. У травні 2017 року ТОВ "ІМС Консалтинг" звернулося до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки по вулиці Вербовій, 2-А у місті Києві.

Доказів вчинення Київською міською радою будь-яких дій з розгляду наведеного клопотання матеріали справи не містять.

5.15. У подальшому у квітні 2021 року Товариство зверталося до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки по вулиці Вербовій 2-А у місті Києві, а 16.07.2021 - звернулося повторно щодо прискорення розгляду Постійною комісією проекту рішення Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Листом №08/281-2171 від 05.08.2021 Постійною комісією з питань архітектури, містобудування та земельних відносин Київської міської ради Товариству повідомлено, що питання надання дозволу буде розглянуто у майбутньому без визначення дати або будь-якого проміжку часу.

Доказів прийняття Київською міською радою або будь-якими її структурними підрозділами рішень за клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою матеріали справи не містять.

5.16. Керівник Товариства 01.12.2021 вчергове звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки по вулиці Вербовій 2-А у місті Києві, і доказів прийняття останньою будь-яких рішень також матеріали справи не містять.

5.17. Після внесення змін до статті 123 Земельного кодексу України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX Товариством 14.01.2022 укладено договір №1-11 з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації та відведення земельної ділянки по вулиці Вербовій, 2-А у місті Києві. Відповідне повідомлення про початок розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 17.01.2022 скероване Київській міській раді.

5.18. За наслідками виготовлення технічної документації із землеустрою земельній ділянці по вулиці Вербовій, 2-А у місті Києві присвоєно кадастровий номер 8000000000:78:129:0002 та зареєстровано в Державному земельному кадастрі 23.02.2022.

5.19. Деякий час Товариством не вживалися заходи задля оформлення права оренди у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану через військову агресію рф.

5.20. У подальшому 12.10.2022 представник Товариства подав Київській міській раді через Центр надання адміністративних послуг міста Києва документацію із землеустрою та інші документи для прийняття рішення про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:129:0002 по вулиці Вербовій 2-А в Оболонському районі міста Києва. Зазначені документи були розглянуті та листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №05702-12743 від 24.10.2022 повідомлено про необхідність надання оригіналу довіреності адвоката, уточнення функціонального призначення території, доповнення про наявність об`єктів культурної спадщини тощо.

5.21. На усунення вказаних недоліків Товариство 10.03.2023 повторно через Центр надання адміністративних послуг міста Києва надало Київській міській раді документацію із землеустрою та пакет документів.

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 29.03.2023 повідомив про можливість внесення відповідних відомостей до міського земельного кадастру, проте не надав відповіді на клопотання про прийняття рішення та укладення договору оренди.

5.22. Матеріали справи не містять жодного доказу вчинення Київською міською радою у подальшому будь-яких дій, направлених на прийняття рішення про укладення з Товариством договору оренди земельної ділянки.

5.23. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у матеріалах справи міститься лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №05715-СЛ-53020 від 04.05.2023, до якого додано проект рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки по вулиці Вербовій, 2-А ТОВ "ІМС Консалтинг" та пояснювальна записка від 03.04.2023.

5.24. В такий спосіб місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що станом на день виготовлення зазначеної пояснювальної записки від 03.04.2023 Київською міською радою було отримано повний пакет документації з землеустрою щодо спірної земельної ділянки.

5.25. Як наслідок, матеріалами справи обґрунтовано доведено:

- факт ухилення Київської міської ради від прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки по вулиці Вербовій, 2-А у місті Києві у зв`язку з набуттям Товариством права власності на нерухоме майно з березня 2017 року;

- факт ухилення Київської міської ради від прийняття рішення про надання землі у користування з березня 2023 року;

- факт відсутності у Київської міської ради правової можливості прийняти рішення, відмінне від рішення про надання земельної ділянки у користування (відсутність дискреційних повноважень);

- наявність у Київської міської ради юридичного обов`язку прийняти рішення та укласти з Товариством договір оренди земельної ділянки по вулиці Вербовій, 2-А у місті Києві.

5.26. Верховний Суд також погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що бездіяльність Київської міської ради у даному випадку створила для ТОВ "ІМС Консалтинг" ситуацію тривалої правової невизначеності. Крім того, стягнення грошових коштів за фактичне землекористування та одночасне ухилення Київської міської ради від укладення відповідного господарсько-правового договору оренди суттєво порушує баланс інтересів сторін, оскільки фактично на Товариство покладаються юридичні обов`язки без надання йому відповідних прав землекористувача.

5.27. Проте суд апеляційної інстанції вищевикладеного не врахував та відмовив у задоволенні зустрічного позову виключно з огляду на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17.01.2011 у справі № 35/390, згідно якого прийняття рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки є необхідною передумовою для такої передачі, а визнання судом такого договору укладеним за відсутності рішення порушує виключну компетенцію органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України.

5.28. З такими висновками апеляційного господарського суду Верховний Суд не погоджується з огляду на наступне.

5.29. На момент ухвалення Верховним Судом України постанови у зазначеній справі № 35/390 (17.01.2011) норми земельного законодавства не містили імперативної зобов`язальної норми для органу місцевого самоврядування (власника землі), подібної до вищезазначеної частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України, та не встановлювали будь-яким іншим чином прямого обов`язку передати земельну ділянку у власність або користування набувачу нерухомості, що на ній розміщена.

5.30. В такий спосіб Верховний Суд України у справі № 35/390 виходив виключно з дискреційних (альтернативних) повноважень міської ради на укладення чи/або неукладення договору оренди землі. Проте внаслідок прийняття численних законодавчих змін повноваження органу місцевого самоврядування в цій частині уточнені, зокрема шляхом встановлення обов`язку надати земельну ділянку в користування або у власність власнику/набувачу нерухомого майна, що на ній розміщене.

5.31. Щодо посилання Київської міської ради на наявність у неї дискреційних повноважень на прийняття відповідного рішення Суд враховує те, що у постанові Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 280/2822/23 в черговий раз підтверджено наступний правовий висновок щодо дискреційних повноважень органів влади та їх меж.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень (concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Баадсгаард проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Водночас у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. Надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.

З огляду на це дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічні висновки щодо тлумачення дискреційних повноважень суб`єкта управлінської діяльності викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.05.2023 у справі №540/913/21, від 16.05.2023 у справі №380/3195/22, від 23.06.2023 у справі №160/6214/21.

5.32. Так у постанові від 15.02.2023 у справі № 911/1770/21 Верховний Суд виснував, що за відмови органу місцевого самоврядування в передачі в оренду земельної ділянки, на якій розміщено об`єкти нерухомості позивача, належним способом захисту його права є звернення з позовом про визнання укладеним договору оренди щодо зазначеної земельної ділянки.

Такі висновки колегія суддів вважає застосовними до обставин цієї справі № 910/12093/24.

5.33. Крім того, якщо на земельній ділянці комунальної власності розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу на праві приватної власності, така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта. Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.

5.34. Суд вважає застосовними у цій справі і висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, які містяться у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, щодо неприпустимості для орендодавця нехтування своїми обов`язками щодо добросовісного проведення переговорів та прийняття відповідного рішення та правових наслідків такої поведінки. Такий висновок відповідає усталеним правовим позиціям Верховного Суду у справах №313/350/16, №159/5756/18, №903/1030/19, №594/376/17 щодо розгляду справ за позовами орендарів про поновлення договорів оренди земельних ділянок та у справах № 910/5179/20 і № 3190/34/17 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді судами справ.

5.35. Також Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про безпідставне врахування судом апеляційної інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563, з огляду на неподібність правовідносин у вказаній справі та у цій справі № 910/12093/24.

Як вбачається з пункту 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563, позивач не надав суду доказів звернення до міської ради з будь-якими клопотаннями (заявами) як про затвердження розробленого проекту землеустрою спірної земельної ділянки, так і про надання її в користування/оренду.

При цьому у справі № 910/12093/24, що розглядається, Товариством надані докази численних звернень до Київської міської ради, починаючи з 2017 року, у тому числі і про затвердження розробленого проекту землеустрою, і про надання земельної ділянки в оренду. Крім того, як вже зазначалося, рішення у цих справах прийнято за відмінного (зміненого) правового регулювання, яке на даний час зобов`язує орган місцевого самоврядування до укладення договору оренди земельної ділянки з власником розміщеної на ній нерухомості.

5.36. Колегія суддів додатково звертається до Superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею) - принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі №921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

5.37. В такий спосіб, за встановлених судами обставин справи, поведінки сторін у спірних правовідносинах (фактичного визнання Радою при поданні позову про стягнення безпідставно збережених коштів як площі земельної ділянки, її нормативно-грошової оцінки та орендної плати з урахуванням її цільового призначення та цільового використання), відсутності дискреційних повноважень у Ради щодо передачі земельної ділянки власнику нерухомого майна у користування у встановленому законом порядку та тривалого невиконання нею свого обов`язку, яких вочевидь не відповідає критерію розумності, позицій Верховного Суду у справі № 911/1770/21 (щодо належного способу захисту у подібному випадку), у справі № 904/186/23 (щодо неможливості передачі земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, іншій особі), у справі № 906/1314/21 (щодо належної та добросовісної поведінки органу державної влади та місцевого самоврядування)

Суд вважає, що Товариство не мало іншого способу захисту своїх прав, аніж звернення з позовом про визнання договору укладеним за рішенням суду.

5.38. Колегія суддів наголошує, що обставини кожної справи є унікальними, а висновки Верховного Суду не мають універсального характеру та застосовуються з урахуванням обставин справи. При цьому, у випадку наявності подібного спору, орган державної влади або місцевого самоврядування не позбавлений можливості як доводити відсутність свого обов`язку щодо передачі такої земельної ділянки у користування на підставі приписів статті частини одинадцятої статті 120 Земельного кодексу України внаслідок відсутності у особи права на отримання земельної ділянки (наприклад, у випадку якщо придбане нерухоме майно має ознаки самочинного будівництва), недотримання власником нерухомого майна процедури подання документів для отримання земельної ділянки або їх неповноти, необґрунтованості розміру земельної ділянки (наприклад, її формування у значно більшому розмірі аніж необхідно для використання та обслуговування придбаного об`єкту нерухомого майна, або для іншої мети, що суперечитиме вимогам статті 134 Земельного кодексу України) тощо, так і заперечувати окремі умови договору (зокрема, але не виключно щодо ціни договору, розміру орендної плати, умов використання земельної ділянки).

В цьому випадку кожна сторона з урахуванням змісту статей 13 14 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В свою чергу суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

5.39. Водночас, у справі, що розглядається судом першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів не тільки не встановлено наявності таких обставин, а й зроблено висновок щодо їх відсутності, який не було спростовано судом апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні позову Товариства виключно з посиланням на наявність у Київської міської ради дискреційних повноважень у цьому питанні.

5.40. В такий спосіб доводи касаційної скарги ТОВ "ІМС Консалтинг" знайшли своє підтвердження та є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції як такої, що ухвалена з порушенням норм права та без урахування правового висновку суду касаційної інстанції, та для залишення в силі рішення місцевого господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. За змістом пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.5. Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.6. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" необхідно задовольнити.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, Суд вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат Скаржника у вигляді сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги шляхом покладення обов`язку відшкодування цих витрат на Київську міську раду.

Керуючись статтями 129 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 у справі № 910/12093/24 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 у справі № 910/12093/24 залишити в силі.

4. Стягнути з Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Консалтинг" (04107, м. Київ, вул. Пугачова, 19-А, кв. 8, код ЄДРПОУ 40805983) 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко