ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року Справа № 922/207/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року

у справі № 922/207/15 господарського суду Харківської області

за позовом Харківської міської ради

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про повернення безпідставно набутого майна та стягнення коштів в розмірі 327 153,60 грн.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, просила зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,0824 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна у розмірі 327 153,60 грн. (а.с. 4-9).

Позовні вимоги мотивовано посиланням на приписи ст. ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 327 153,60 грн. доходу, одержаного від безпідставно набутого майна. У задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку в натурі відмовлено (а.с. 85-90).

Судовий акт в частині задоволених вимог мотивовано їх обгрунтованістю та доведеністю

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року (головуючий Горбачова Л.П., судді Істоміна О.А., Тарасова І.В.) рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року в частині задоволених позовних вимог скасовано, прийнято нове рішення в цій частині про відмову у позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін (а.с. 147-151).

Оскаржений судовий акт мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 року залишити в силі (а.с. 170-179).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.09.2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.10.2015 року (а.с. 169).

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/930 від 29.09.2015 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Ходаківської І.П. (а.с. 202).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.10.2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.10.2015 року (а.с. 204).

У судове засідання 29.10.2015 року представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 399,9 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1218 від 11.07.2000 року та згідно реєстраційного посвідчення від 11.07.2000 року (а.с. 25, 26).

12.09.2014 року Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1, за результатами якої складено акт (а.с. 14).

Згідно зазначеного акту відповідач з 11.07.2000 року і по теперішній час використовує земельну ділянку без оформлення права власності або користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України від 1990 року (в редакції, чинній станом на 11.07.2000 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Судами встановлено, що відповідач, набувши право власності на вищезазначене нерухоме майно фактично користується, у зв'язку з цим, земельною ділянкою, без якої існування нерухомого майна та його експлуатація є неможливим.

Враховуючи те, що наявність на земельній ділянці об'єкта нерухомості, належного на праві власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 унеможливлює використання цієї земельної ділянки територіальною громадою міста Харкова для власних потреб або інших цілей, а вимога про зобов'язання відповідача у примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності на вказану будівлю, гарантованого статтею 41 Конституції України, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути в натурі спірну земельну ділянку.

Задовольняючи позов в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 327 153,60 грн. доходу, одержаного від безпідставно набутого майна місцевий господарський суд виходив з того, що речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не набула належних прав власності або користування щодо вказаної земельної ділянки, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка не є такою, що набута безпідставно у розумінні приписів ст. 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача доходів отриманих від такого майна.

Крім того, як зазначено апеляційним господарським судом, Харківською міською радою не доведено отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 реального доходу у розмірі 327 153,60 грн.

Також слід зазначити, що оскільки договір оренди на спірну земельну ділянку відповідачем не укладався, то позивачем безпідставно розрахована заявлена до стягнення сума, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд, застосувавши приписи ст. 103 ГПК України, скасував рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача 327 153,60 грн. доходу, одержаного від безпідставно набутого майна та прийняв в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Крім того, згідно ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Отже, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційна інстанція, на відміну від місцевого господарського суду, дійшла обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Судова колегія вважає, що оскаржений судовий акт відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року у справі № 922/207/15 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало