ВС/КЦС: Недотримання встановленої форми посвідчувального напису заповіту не є підставою для визнання незаконною такої нотаріальної дії (ВС/КЦС у справі № 272/583/19 від 30.04.2021)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Недотримання встановленої форми посвідчувального напису заповіту не є підставою для визнання незаконною такої нотаріальної дії (ВС/КЦС у справі № 272/583/19 від 30.04.2021) - 0_03640100_1620978055_609e298708e8b.jpg

Фабула судового акту: Законом визначено, що у разі відсутності у певній місцевості нотаріуса заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).

Зазвичай вказані нотаріальні дії у сільських населених пунктах вчиняють секретарі сільських рад.

Однак, внаслідок відсутності юридичної освіти та браку досвіду вказані посадові особи вчиняють помилки про посвідченні заповітів: не дотримуються процедури посвідчення заповіту, помиляються при вчиненні посвідувального напису та вчиняють інші помилки.

У рішенні, що пропонується до уваги, Касаційний цивільний суд надав своє бачення законності недотримання певних процедурних моментів при посвідченні заповітів.

У даній справі судом розглядався позов про визнання нотаріальної дії незаконною.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що посвідчувальний напис на заповіті не відповідає вимогам, чинним на момент посвідчення заповіту, а саме відсутній напис: «заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача і власноручно підписаний ним у моїй присутності». Натомість в тексті посвідчувального заповіту присутні такі слова: «на прохання заповідача заповіт з її слів набрано на комп`ютері».

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. З таким рішенням погодився і апеляційний суд.

Приймаючи такц рішення суди послались на те, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту є порушенням правил діловодства, проте не є правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями.

На рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду позивачем було подано касаційну скаргу доводами якої стало те, що оскаржуваний заповіт не відповідає загальним вимогами щодо форми заповіту, передбаченими статтею 1247 ЦК України, оскільки посвідчувальний напис на вказаному заповіті вчинено за формою, яка на момент такого посвідчення втратила свою чинність.

В свою чергу Касаційний цивільний суд згадані доводи автора касаційної скарги визнав необґрунтованими та у її задоволенні відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину, утому числі і заповіту, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

У даній справі вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення спадкодавця на розпорядження належним їй майном на випадок її смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, секретар сільської ради в приміщенні сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Отже, недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями, а тому відсутні підстави для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Аналізуйте судовий акт: Окремі несуттєві недоліки при складанні заповіту не можуть бути підставою визнання його недійсним (ВС/КЦС у справі №692/1164/18 від 24.03.2021)

Правовий цейтнот! Невирішена проблема з заповітами, посвідченими на території ОРДЛО (ВС/КЦС у справі № 185/2052/19 від 28.08.2020)

Недобросовісна поведінка нотаріуса є підставою для поновлення строку для продовження строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС у справі № 130/2517/18 від 21.09.2020)

Заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, у зв’язку з чим неможливо встановити дійсне волевиявлення заповідача, є недійсним (справа №615/1108/18 від 28.03.2019 р.)

Постанова

Іменем України

30 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 272/583/19

провадження 61-7004св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - секретар виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області Гебрич Неля Миколаївна,

третя особа- ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2019 року у складі судді Брагіна В. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до секретаря виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області Гебрич Н. М., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконною нотаріальної дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 листопада 2006 року її мати - ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла житловий будинок, надвірні споруди, речі звичайного вжитку ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на усе її майно.

ОСОБА_1 вказувала, що є спадкоємцем першої черги за законом та прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори, проте отримала відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадковій справі містилось декілька оригіналів заповіту, які різняться між собою.

Також зазначає, що рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2018 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину спадкового майна, яке не охоплене заповітом від 21 листопада 2006 року.

Крім того вказувала, що на заповіті ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року не вчинено дійсний на момент посвідчення посвідчувальний напис за формою № 39, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 1/5 від 10 січня 2005 року, а вчинено, втративший чинність, посвідчувальний напис за формою № 35.

ОСОБА_1 зазначала, що посвідчувальний напис (копія заповіту від 21 листопада 2006 року) не відповідає вимогам, чинним на момент посвідчення заповіту, а саме відсутній напис: «заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по батькові заповідача. Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем - прізвище, ім`я, по-батькові заповідача і власноручно підписаний ним у моїй присутності». Натомість в тексті посвідчувального заповіту присутні такі слова: «на прохання заповідача заповіт з її слів набрано на комп`ютері».

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною нотаріальну дію - посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року, яке відбулося з порушенням вимог чинного законодавства щодо посвідчення заповіту, здійсненого секретарем виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області Гебрич Н. М., зареєстрованому в реєстрі за № 40, місце вчинення нотаріальної дії - село Стара Котельня Андрушівського району Житомирської області, у приміщенні виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (номер у спадковому реєстрі 41625716 , дата та час реєстрації 29 січня 2007 року, 10:44).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року, ухвалою апеляційного суду Житомирської області та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2019 року у справі № 272/1256/16-ц, які набрали законної сили, встановлено, що заповіт ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року складений з дотриманням положень підпунктів 33, 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року. Позивачем інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які свідчили б про те, що посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року відбулося з порушенням вимог чинного законодавства не зазначено та не надано. Крім того, суд відхилив доводи позивача в тій частині, що визнання незаконної нотаріальної дії не пов`язано зі спором про право, оскільки метою звернення позивача до суду є визнання за нею права на частку у спадковому майні, яка зазначена у оспорюваному заповіті.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту є порушенням правил діловодства, проте не є правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не взяли до уваги, що оскаржуваний заповіт не відповідає загальним вимогами щодо форми заповіту, передбаченими статтею 1247 ЦК України, оскільки посвідчувальний напис на вказаному заповіті вчинено за формою, яка на момент такого посвідчення втратила свою чинність.

Також ОСОБА_1 вказує, що безпідставним є посилання судів на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року у справі № 272/1256/16-ц, яке набрало законної сили, яким встановлено, що заповіт ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року складений з дотриманням положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних, оскільки предметом позову у зазначеній справі є визнання заповіту недійсним.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 21 листопада 2006 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла житловий будинок, надвірні споруди, речі звичайного вжитку ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на усе її майно.

30 серпня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті матері, а 19 вересня 2013 року таку ж заяву подав ОСОБА_2

ОСОБА_1 відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у спадковій справі містився заповіт ОСОБА_3 , посвідчений Старокотелянською сільською радою Андрушівського району Житомирської області 21 листопада 2006 року за реєстром № 40, та дублікат заповіту ОСОБА_3 , посвідчений Старокотелянською сільською радою Андрушівського району Житомирської області 29 серпня 2013 року. Також нотаріусом зазначено, що крім ОСОБА_1 спадкоємцем як за законом, так і за заповітом є ОСОБА_2 .

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 28 листопада 2018 року за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину спадкового майна, яке не охоплене заповітом від 21 листопада 2006 року.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року, яке залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного суду, у справі № 272/1256/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, було відмовлено у задоволенні позову з підстав, передбачених статями 1247, 1248, 1251, частиною другою статті 1257 ЦК України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

У частині другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Частиною першою статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до положень частини третьої статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про нотаріат», до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.

Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Відповідно до статті 37 цього закону (тут і далі - в редакції, чинній на час посвідчення заповіту), органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти у тому числі таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретних).

Згідно положень статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат» форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються Міністерством юстиції України.

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Суди встановили, що обов`язок складати і посвідчувати заповіти у Старокотельнянській сільській раді Андрушівського району Житомирської області покладено на секретаря виконавчого комітету Гебрич Н. М .

Також суди попередніх інстанцій встановили, що посвідчувальний напис на заповіті ОСОБА_5 від 21 листопада 2006 року вчинено секретарем виконавчого комітету Старокотелянської сілської ради Андрушівського району Житомирської області Гебрич Н. М. за формою № 35, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 1994 № 7/5, яка була скасована станом на дату посвідчення вказаного заповіту Наказом Міністерства юстиції України від 10 січня 2005 року № 1/5.

Разом з тим, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення ОСОБА_5 на розпорядження належним їй майном на випадок її смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту 21 листопада 2006 року були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, секретар сільської ради в приміщенні сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.

Крім того, статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Отже, враховуючи те, що спір обумовлений порушенням майнового приватного права та інтересу позивача на спадкове майно її матері ОСОБА_3 , яке за спірним заповітом перейшло до ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями, а тому відсутні підстави для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що визнання незаконної нотаріальної дії не пов`язано зі спором про право, оскільки метою звернення позивача до суду є визнання за нею права на частку у спадковому майні, яка зазначена у спірному заповіті.

Крім того, Андрушівський районний суд Житомирської області розглянув спір ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року, в якому рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року у справі № 272/1256/16-ц, яке набрало законної сили 21 вересня 2017 року, встановлено, що заповіт ОСОБА_3 від 21 листопада 2006 року складений з дотриманням положень підпунктів 33, 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року. Також в рішенні вказано, що позивачем інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які свідчили б про те, що посвідчення заповіту ОСОБА_3 відбулося з порушенням вимог чинного законодавства не зазначено та не надано.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

2365
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0