ВС/КГС: Подання електронного доказу в паперовій копії НЕ робить такий доказ недопустимим (ВС/КГС у справі № 922/51/20 від 29.01.2021)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ВС/КГС: Подання електронного доказу в паперовій копії НЕ робить такий доказ недопустимим (ВС/КГС у справі № 922/51/20 від 29.01.2021) - 0_22956600_1614239192_603755d838115.jpeg

Фабула судового акту: Електронне листування, обмін документами в електронній формі все більше і більше замінює традиційні паперові листи та договори адже такий вид обміну інформацією є більш швидким, зручним та дешевим.

Але під такими перевагами часто-густо заховані «підводні камені» як то неможливість доказати факт того, що лист та/або документ надійшов саме від певної особи, оскільки іноді таке листування може мати не аби яке значення для доказування певних обставин у судовому провадженні.

У даній справі судами розглядався спір між підприємствами про невиконання одним з контрагентів умов договору транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Суд першої інстанції позов задовольнив, однак апеляційний суд висловив протилежну позицію та визнав вказані вимоги необґрунтованими мотивуючи своє рішення, зокрема, тим, що електронні переписки, що долучені до позову, не скріплені електронно-цифровим підписом, тому така переписка не є допустимим доказом у справі (як письмовий доказ).

Однак, Касаційний господарський суд дав оцінку належності електронної переписки як доказу, які прямо відрізняється від оцінки, висловленої судом апеляційної інстанції.

Так, КГС переглядаючи справу за касаційною скаргою позивача у своїй постанові зазначив про таке.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

За положеннями ч. 3 ст. 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

З аналізу положень ст.ст. 73, 77, 91, 96 ГПК України учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

У даній справі погодження заявки здійснювалось за усталеним порядком за яким сторонами було здійснено обмін відсканованими екземплярами заявки, оригінали заявок надходили на адресу відповідача разом з оригіналами актів приймання-передачі наданих послуг та рахунками на оплату. Проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доводам позивача та не здійснив аналіз порядку здійснення перевезень між сторонами з огляду на триваючий характер договірних відносин сторін та умов самого договору.

Аналізуйте судовий акт: Судове рішення ПОВИННО бути направлено сторонам судом незважаючи на його розміщення в ЄДРСР (ВС/КАС у справі № 404/4551/19 від 11.08.2020)

Роздруківки із сайту https://web.archive.org не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження оприлюднення проекту постанови КМУ (ОАСК у справі № 640/13066/19 від 16 березня 2020 р.)

Усі документи, які подано за допомогою «Електронного суду» є документами поданими належним чином (ВС/КАС № 640/1374/19 від 10.09.2019)

Копія документу є належним доказом лише у разі її належного засвідчення та завчасного направлення іншим учасникам справи (ВС/КАС № 810/719/18 від 17.07.2019)

Господарський суд м. Києва зобов'язаний приймати позовні заяви, подані через Електронний суд (КГС ВС у справі № 910/1386/20 від 20 липня 2020 р.)

Електронний підпис (ЕЦП) є обов’язковим реквізитом електронного документа, а емайл листування не може бути прийнято як допустимий доказ судом, без відповідного підпису(ВС/КГС у справі № 922/788/19 від 28 грудня 2019р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/51/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро" (далі - ТОВ "Щедро", позивач, скаржник)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 (головуючий - суддя Ільїн О.В., судді: Россолов В.В., Хачатрян В.С.)

у справі № 922/51/20

за позовом ТОВ "Щедро"

до Фізичної особи-підприємця Седельникова Костянтина Олександровича (далі - Підприємець)

про стягнення коштів у сумі 525 736, 50 грн.

1. Історія справи

1.1. У грудні 2019 року ТОВ "Щедро" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Підприємця про стягнення збитків у розмірі 525 736,50 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за укладеним між сторонами договором від 12.04.2017 № 497 транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом на підставі заявки № РЩ0022732 на автомобіль відповідача 03.08.2019 було завантажено продукцію для перевезення маршрутом м.Запоріжжя-Івано-Франківськ-Долина на загальну суму 525 736,50 грн. Проте в обумовлені сторонами строки автомобіль до узгодженого місця розвантаження не прибув, місцезнаходження автомобіля з продукцією встановлено так і не було, у зв`язку із чим позивачу було завдано збитків на суму 525 736,50 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.05.2020 (суддя Жельне С.Ч.): позов задоволено повністю; стягнуто з Підприємця на користь ТОВ "Щедро" збитки в розмірі 525 736,50 грн та витрати зі сплати судового збору 7 886,06 грн.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що товарно-транспортні накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам нормативних актів, накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції, їх дійсність не спростовувалась відповідачем, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що є всі підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків у сумі 525 736,50 грн.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2020 у справі № 922/51/20 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено; стягнуто з ТОВ "ЩЕДРО" на користь Підприємця 11 829,09 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- у договорі від 12.04.2017 № 497 транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом чітко визначено порядок та необхідність обміну оригіналами заявки;

- електронні переписки, що долучені до позову, не скріплені електронно-цифровим підписом, тому така переписка не є допустимим доказом у справі (як письмовий доказ);

- пунктом 7.10 договору № 497 сторони передбачили, що всі документи стосовно цього договору, так само як і сам договір і додатки до нього, які підписано сторонами і передано за допомогою факсимільної, електронної чи іншого зв`язку, що дозволяє вірогідно встановити, що документ надходить від сторони за договором, вважати такими, що мають юридичну силу до надання оригіналів. Сторони мають протягом 10 робочих днів підписати оригінали цих документів;

- надана позивачем в обґрунтування позовних вимог копія заявки №РЩ0022732 на перевезення не є належним доказом наявності між сторонами договірних відносин щодо завантаження та перевезення продукції на загальну суму 525 736,50 грн маршрутом м.Запоріжжя-Івано-Франківськ-Долина;

- наявні у справі товарно-транспортні накладні не підтверджують виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем стосовно вказаного перевезення;

- відповідно до заявки, що була надана позивачем вантажоодержувачами є ТОВ "Здобний Дім" та фізична особа ОСОБА_1, проте, відповідно до ТТН № РЩ0109886/РЩ000406777 від 03.08.2019 вантажоотримувачем є Івано-Франківська філія ТОВ "Щедро", загальна сума вантажу 189 416,50 грн; відповідно до ТТН № РЩ0109886/7719 від 03.08.2019 вантажоотримувачем є ТОВ "Миколаївмолпром", загальна сума вантажу 49 920 грн; відповідно до ТТН № РЩ0109886/7720 від 03.08.2019 вантажоотримувачем є ТОВ "Здобний дім" (адреса: м. Івано-Франківськ, с. Крихівці, вул. Галицького, 11), загальна сума вантажу 12 400 грн; відповідно до ТТН № РЩ0109886/7721 від 03.08.2019 вантажоотримувачем є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), загальна сума вантажу 274 000 грн.

Суд апеляційної інстанції вказав, що за ТТН № РЩ0109886/РЩ000406777 від 03.08.2019 та № РЩ0109886/7719 від 03.08.2019 вказані інші вантажоодержувачі, ніж у заявці, а за ТТН № РЩ0109886/7721 від 03.08.2019 адреса доставки не співпадає з адресою, що вказана у заявці (вул. Богдана Хмельницького, 25, а у заявці просто вулиця Богдана Хмельницького).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "Щедро" просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 у справі № 922/51/20, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.05.2020 у справі №922/51/20 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій заяві про усунення недоліків касаційної скарги скаржник із посиланням на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо використання в судовому провадженні електронних доказів у формі електронного листування, в тому числі за допомогою месенджерів (Skype, Viber, WhatsApp тощо).

4.2. Також в обґрунтування своєї правової позиції ТОВ "Щедро" вказує, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме частини сьомої статті 91 та статті 96 ГПК України, оскільки листування за допомогою месенджерів (у вигляді текстових та мультимедійних повідомлень) повністю відповідає вимогам електронного доказу. При цьому ігнорування судом, а тим паче виключення, електронних доказів, віднесення їх до недопустимих, за наявності чіткого нормативного обґрунтування - призводить до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5. Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. Підприємець 09.12.2020 направив на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити ТОВ "Щедро" у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. Підприємець вважає необґрунтованими доводи позивача щодо існування договірних відносин між ними на поставку у сумі 525 736,50 грн. Так, відповідач вказує на те, що позивачем, на підтвердження своїх доводів, надано суду електронні переписки, скріншоти, копії документів, котрі не можна вважати належними доказами.

5.2. Підприємець зазначає, що у договорі транспортного експедирування чітко зазначено, що сторони повинні обмінятися оригіналами документів. У пункті 7.10 договору, вказується, що сторони мають протягом 10 робочих днів підписати оригінали цих документів. При цьому, у позивача відсутній оригінал заявки №РЩ 0022732.

5.3. Підприємець вказує на те, що судом першої інстанції було встановлено, що використання електронного цифрового підпису у договорах та заявках для верифікації особи не обов`язково та достатньо наявності копій заявки про перевезення вантажу. Хоча перевірити достовірність документів за копіями - фактично неможливо. На переконання відповідача, у випадку, якщо рішення суду першої інстанції буде залишено в силі, то фактично, висновок у цій справі відкриє шлях для фальсифікації недобросовісними сторонами договору різного роду електронних документів. У цьому випадку, якщо не буде встановлено обов`язок належної ідентифікації осіб у електронних доказах, то позивач може підробити будь-яку заявку та стягнути збитки, з відповідача та інших суб`єктів господарювання, навіть якщо фактично договірні відносини не було укладено. Позиція щодо неможливості врахування таких доказів викладена в постановах Верховного Суду у справі № 910/1162/19 (постанова від 16.03.2020), у справі № 922/788/19 (постанова від 28.12.2019); у справі № 910/17505/17 (постанова від 10.06.2019).

5.4. Підприємець вважає, що у цьому випадку є всі підстави сумніватися в тому, що вантаж було передано у межах договірних відносинах з відповідачем, а не з якоюсь сторонньою особою.

5.5. Крім того, Підприємець зазначає, що Седельников К.О. не давав довіреності на ім`я ОСОБА_3, матеріали справи такої не містять, крім того, варто зауважити, що відповідно до технічних паспортів на автомобіль Рено з д.н.з НОМЕР_1 Седельников К.О. не є власником (користувачем) зазначеного транспортного засобу, а тому він і не повинен відповідати за збитки, які завдані позивачу третіми особами.

5.6. Підприємець вказує і на те, що у відповідних товарно-транспортних накладних відсутній підпис відповідача. На підтвердження своїх слів, позивач знову ж таки посилається на неналежні докази, такі як переписка через месенджер Skype, електронна переписка за допомогою електронної пошти. Підприємець зазначає, що відповідачу не відомо з ким переписувався позивач, адже жодного верифікованого месенджера або такого, який був би зазначений в договорі, як постійна електронна адреса відповідача - немає. Таким чином, відповідач стверджує, що встановити, що позивач спілкувався саме з відповідачем, а не скористався даним становищем внаслідок недоброзичливого ставлення до відповідача та повів себе недобросовісно, звинувативши в завданні збитків - неможливо.

5.7. ТОВ "ЩЕДРО" 21.12.2020 направлено на адресу Верховного Суду додаткові пояснення з урахуванням відзиву на касаційну скаргу, у яких вказує, що заява відповідача про необізнаність щодо осіб з якими велося листування - є абсолютно неправдивою інформацією.

У поясненнях ТОВ "ЩЕДРО" зазначає, що 03.08.2019 позивач, як завжди протягом більше ніж рік здійснював листування із одним і тим самим представником відповідача - ОСОБА_5 . Не дивлячись на активне заперечення цих обставин зі сторони відповідача - у матеріалах справи наявні безспірні докази того, що ОСОБА_5 співпрацював із Седельниковим К.О. та представляв його у правовідносинах із ТОВ "ЩЕДРО". Такими доказами зокрема є:

- рахунок ФОП Седельникова К.О. від 13.07.2019 №282 за послуги надані ТОВ "ЩЕДРО" підписаний ОСОБА_5, із печаткою відповідача. Доказ був поданий до суду першої інстанції;

ОСОБА_5 був директором ТОВ "Укрбакс" (від бухгалтера якого надходили до ТОВ "ЩЕДРО" електронні листи із підписаними заявками). Засновником ТОВ "Укрбакс" є дружина відповідача - ОСОБА_6, яка зареєстрована за однією адресою з відповідачем. ТОВ "Укрбакс" є також транспортно-експедиторською компанією. Вищевказані факти свідчать про пов`язаність ТОВ "Укрбакс" та ФОП Седельникова К.О., а також ОСОБА_5, який фактично обслуговував обидва суб`єкти підприємницької діяльності. Після встановлення факту втрати вантажу на ТОВ "Укрбакс" було змінено директора, а ОСОБА_5 зареєструвався підприємцем.

Докази були подані до суду першої інстанції;

- під час надання показань у кримінальному провадженні №12019080080002046 ОСОБА_5 підтвердив факт наявності домовленостей ФОП Седельникова, щодо перевезення вантажу ТОВ "ЩЕДРО" 03.08.2019. Більш того, він підтвердив, що "у випадку позитивного завершення перевезення ТОВ "ЩЕДРО" мало б заплатити ФОП Седельникову К.О. вартість перевезення у розмірі 22 000 грн".

Крім того, ТОВ "ЩЕДРО" зазначає, що позивачем доводилась також усталеність вказаного способу досягнення домовленостей. Адже інші перевезення також починались із електронного листування, але завжди закінчувались оформленням первинної бухгалтерської документації та оплатою послуг. Десятки раніше організованих перевезень між позивачем та відповідачем за представництва ОСОБА_5 були успішно завершені, та безпосередньо Седельниковим К.О. підписані акти наданих послуг та отримані грошові кошти.

Додатково позивач звертає увагу на те, що відповідачем абсолютно не заперечується зміст поданих ТОВ "ЩЕДРО" доказів. Відповідач фактично зводить свої заперечення лише до тих обставин, що вказані докази не можуть використовуватися, виключно внаслідок своєї електронної форми.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "ЩЕДРО" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Седельниковим Костянтином Олександровичем (виконавець) 12.04.2017 укладено договір №497 транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно з яким виконавець зобов`язався перевозити належним йому автомобільним транспортом вантажі замовника та/або надавати замовнику від власного імені, за плату, в інтересах та за рахунок замовника послуги виконання або організації виконання перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні, а замовник зобов`язався оплачувати виконані перевезення та/або, відповідно, надані послуги в порядку та на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

6.2. Пунктом 1.3 договору встановлено, що конкретні умови кожного окремо взятого перевезення вантажу замовника можуть бути узгоджені сторонами по формі додатку до цього договору замовленнями.

6.3. Відповідно до пункту 2.2.1 договору №497 обов`язок виконавця забезпечити перевезення вантажу транспортними засобами.

6.4. Згідно з пунктом 2.2.7 договору виконавець зобов`язаний вчасно доставляти вантаж у встановлений пункт доставки (розвантаження) і здавати його уповноваженій особі вантажоодержувача без будь-яких пошкоджень чи псування та у визначеній супровідними документами кількості.

6.5. У пункті 2.2.9 договору сторони погодили, що виконавець забезпечує схоронність вантажу з моменту його прийняття водієм до перевезення і до моменту здачі в пункті розвантаження уповноваженій особі вантажоодержувача.

6.6. У позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до пункту 1.3 договору сторонами була оформлена заявка № РЩ0022732 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, яка містить підписи та печатки сторін. У заявці сторони погодили маршрут перевезення Запоріжжя - Івано-Франківськ - Долина. Дата завантаження є 03.08.2019, а дата прибуття вантажу у кінцевий пункт призначення 05.08.2019. Також у заявці сторонами погоджено марку та державні номери автомобіля (Рено, НОМЕР_2 ) та причепа ( НОМЕР_3 ), ПІБ водія ( ОСОБА_3 ) та його контактний номер. Крім цього, у заявці зазначено, що факсимільна копія заявки має юридичну силу.

6.7. Позивач вказує на те, що 03.08.2019 відповідачем, згідно з умов договору та заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № РЩ0022732 було одержано вантаж для здійснення послуг перевезення за адресою: Запоріжжя - Івано-Франківськ - Долина, було завантажено автомобіль Рено НОМЕР_1 с причепом, під керуванням водія ОСОБА_3, який згідно з заявкою є повноважним представником відповідача з питань прийняття вантажу до перевезення, здійснення перевезення та передачі вантажу замовнику.

6.8. За твердженнями позивача, з метою здійснення перевезення товару на загальну суму 526 736,50 грн були складені 4 товарно-транспортні накладні на перевезення вантажу, а саме: № РЩ0109886/7721 від 03.08.2019 на перевезення олії пальмової в контейнерах на загальну суму 274 000,00грн в т.ч. ПДВ; №РЩ0109886/РЩ000406777 від 03.08.2019 на перевезення маргаринів та жирів рослинних на суму 189 416,50 грн в т.ч. ПДВ; № РЩ0109886/7719 від 03.08.2019 на перевезення маргаринів на загальну суму 49 920 грн; №РЩ0109886/7720 від 03.08.2019 на перевезення маргаринів на загальну суму 124 00,00 грн. Вантаж був одержаний та завантажений відповідачем до перевезення, що підтверджується підписом водія на вищевказаних товарно-транспортних накладних.

6.9. Як зазначає позивач у позовній заяві, автомобіль Рено НОМЕР_1 з причепом на адресу розвантаження, згідно товарно-транспортних накладних не прибув, зв`язок з водієм був відсутній, а зі слів відповідача з`ясувалося, що водій з автомобілем та вантажем зник. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення на його користь завданих збитків в розмірі 525 736,50 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 922/51/20 за касаційною скаргою ТОВ "Щедро" на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

7.2. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 922/51/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Бенедисюк І.М.

7.3. Розгляд касаційної скарги ПАТ АБ "Укргазбанк" здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення на користь позивача заявленої ним суми збитків за договором від 12.04.2017 № 497 транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом на підставі заявки № РЩ0022732.

8.2. Суд касаційної інстанції здійснює перегляд постанови суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Відповідно до вимог статей 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог закону або договору.

8.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "ЩЕДРО" (замовник) та Підприємцем (виконавець) 12.04.2017 укладено договір №497 транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом.

8.5. Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення.

8.6. Згідно із статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

8.7. Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

8.8. Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторін договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами. Такими документами можуть бути: міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

8.9. Згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), договір про перевезення вантажів - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

8.10. Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

8.11. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем збитків, з огляду на недоведеність позивачем факту надання відповідних послуг на підставі заявки № РЩ0022732 у межах договору від 12.04.2017 № 497.

8.12. Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.13. У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

8.14. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

8.16. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

8.19. До того ж, Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

8.20. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

8.23. Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.04.2017 №497 дійсно було укладено між ТОВ "ЩЕДРО" та Підприємцем. Проте, подана на підтвердження доводів позивача копія заявки № РЩ0022732 на перевезення не є належним доказом наявності між сторонами договірних відносин щодо завантаження та перевезення продукції на суму 525 736,50 грн маршрутом м. Запоріжжя-Івано-Франківськ-Долина.

8.24. Так, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивачем не надано до суду оригінал заявки № РЩ0022732, а надана позивачем копія названої заявки, що містить підпис перевізника Седельникова К.О. не приймається судом, оскільки відповідач заперечує її існування та здійснення її підпису.

8.25. До того ж суд апеляційної інстанції вказав, що електронні переписки, що долучені до позову, не скріплені електронно-цифровим підписом, а тому не є допустимим доказом у справі, з посиланням на статтю 91 ГПК України.

8.26. Проте, суд касаційної інстанції вважає висновки щодо відсутності підстав для стягнення збитків з Підприємства передчасними, з огляду на те, що судом апеляційної інстанції на порушення наведених норм процесуального права залишено поза увагою та не надано оцінки всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", а також з огляду на нижче наведене.

8.27. Так, судом апеляційної інстанції було встановлено наявність договірних відносин щодо здійснення перевезень між сторонами за договором від 12.04.2017 № 497.

8.28. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

8.29. Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

8.30. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

8.31. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

8.32. Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

8.33. Згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, Суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

8.34. Обґрунтовуючи свої доводи позивач посилався на те, що погодження заявки здійснювалось за усталеним порядком за яким сторонами було здійснено обмін відсканованими екземплярами заявки, оригінали заявок надходили на адресу ТОВ "Щедро" разом з оригіналами актів приймання-передачі наданих послуг та рахунками на оплату. Проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доводам позивача та не здійснив аналіз порядку здійснення перевезень між сторонами з огляду на триваючий характер договірних відносин сторін та умов самого договору.

8.35. Так, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінку всім умовам договору від 12.04.2017 №497, зокрема, пунктам 7.5 (щодо листування сторін) та пункту 7.10 договору у сукупності з наданими позивачем доказами у справі (електронними переписками, порядком здійснення обміну документами за договором №497). Не надано оцінки наданій позивачем електронній переписці у сукупності з поданою заявкою та товарно-транспортними накладними з огляду на стандарти вірогідності.

8.36. Верховний Суд зазначає, що питання про наявність/відсутність договірних відносин щодо здійснення перевезення має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вирогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України. Надаючи оцінку наданим позивачем доказам у справі, суд апеляційної інстанції не надав їх оцінки у сукупності, чим порушив вимоги статті 86 ГПК України.

8.37. До того ж, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи товарно-транспортним накладним, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на адреси розвантаження товару визначені у товарно-транспортних накладних та заявці, а виходив виключно з власних назв осіб.

8.38. Верховний Суд зазначає, що порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 86 та 236 ГПК України щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки рішення останнього прийняте за неповного і не всебічного дослідження обставин справи та межі розгляду справи судом касаційної інстанції, що імперативно визначені статтею 300 ГПК України, наразі унеможливлюють ухвалення остаточного рішення у цій справі та надання остаточного висновку щодо застосування норм права у цій справі.

8.39. З огляду на викладене, керуючись частиною третьою статті 310 ГПК України, суд касаційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи № 922/51/20 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.40. З огляду на викладене у розділі 8 цієї постанови Касаційний господарський суд відхиляє як необґрунтовані аргументи Підприємця, викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо законності та обґрунтованості постанови апеляційного суду і про правильне застосування цим судом норм матеріального та процесуального права.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Касаційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ "Щедро".

9.2. З огляду на вимоги касаційної скарги, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9.3. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

10. Судові витрати

10.1. Верховний Суд відзначає, що питання щодо розподілу судових витрат у справі має бути вирішено за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Щедро" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 у справі № 922/51/20 скасувати.

3. Справу № 922/51/20 направити на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

3124
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

ЕСПЧ
0