Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.09.2020 року у справі №372/3573/19

Ухвала

Іменем України

26 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 372/3573/19

провадження № 61-13257ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., МазурикО. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1, проте в ній не проживає без поважних причин більше року. Відповідач в вказаній квартирі не проживає. Враховуючи той факт, що відповідачка без поважних причин не проживає в квартирі, квартиронаймачем якої позивач являється, більше року, вважав відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області в складі судді Зінченко О. М., від 19 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі без поважних причин, із заявами до уповноважених органів про причини своєї відсутності не зверталась, обов'язок по сплаті комунальних послуг не несе, перешкод в користуванні їй ніхто не чинить, відтак відповідач втратила право користуватися цим житлом.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 71 ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а відповідно до статті 72 цього Кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що вибуття наймача або членів його сім'ї з житлового приміщення має бути добровільним та ці особи протягом встановленого законом часу не виявили бажання продовжити користування житловим приміщенням. Вибуття наймача або членів його сім'ї з житлового приміщення має бути добровільним та ці особи протягом встановленого законом часу не виявили бажання продовжити користування житловим приміщенням. На підтвердження не проживання відповідачки у спірній квартирі позивач до позовної заяви долучив ряд актів, складених депутатом Обухівської міської ради Геращенком В. М., у яких зазначено, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з 13 червня 2016 року. При скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цих актах не вказано причини не проживання відповідача у спірній квартирі. Зробивши висновок про не проживання відповідачки у спірній квартирі без поважних причин суд першої інстанції не зазначив, на підставі яких доказів зроблено такий висновок. У матеріалах справи не міститься жодного доказу про причини не проживання відповідача у спірній квартирі. Крім того, у рішенні відсутній висновок про те, з якого часу відповідач не проживає у спірній квартирі. З наданих позивачем актів вбачається, що всі вони складені на підставі пояснень двох свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте клопотання про допит цих осіб як свідків у судовому засіданні позивач не заявляв та ці особи не допитувалися як свідки. Зважаючи на те, що будь - яких інших доказів не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин, крім актів, складених зі слів осіб, які не допитувалися судом як свідки, позивачем не надано, висновки суду з цього питання не можна визнати такими, що зроблені на підставі належних та допустимих доказів. У матеріалах справи міститься також копія ордера на вселення у спірну квартиру, який видано позивачу на склад сім'ї, включаючи відповідача, яка на той час була дружиною позивача, та їх доньку. Дата видачі ордера 13 червня 2016 року. Ордер на вселення позивачем надано відповідному житловому органу та всі особи, вказані в ордері, були зареєстровані у спірній квартирі. Позивач вказав, що шлюбні відносини з відповідачем ще задовго до видачі ордера були припинені. Проте позивач не повідомляв відповідні органи про те, що відповідач не бажає вселятися у спірну квартиру, зміни у ордер щодо осіб, на вселення яких він виданий, не вносилися, та подавши ордер на вселення на трьох осіб позивач фактично визнав за відповідачкою право користування спірною квартирою. Таким чином, апеляційний суд зробив висновок про те, що при вселенні, визнавши за відповідачем право користування спірною квартирою, позивач не надав останній ключі від цієї квартири для можливості використати своє право на проживання у ній, тому не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше визначеного законом строку є недоведеним.

02 вересня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 21 вересня 2020 року ці недоліки було усунуто та надано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою, на якій подається касаційна скарга ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18. ОСОБА_1 зазначає, що у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року міститься положення про те, що тривалий час проживання у спірній квартирі/будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи у розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Відповідач мала іншу квартиру, яку перед апеляційним розглядом продала та придбала ще одну квартиру, і не мала наміру проживати у спірній квартирі у м.

Обухові. Факт не проживання у квартирі відповідачем не заперечувався і вона жодного разу не наголошувала у суді, що їй потрібні ключі від квартири чи що позивач перешкоджає їй користуватись квартирою.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 13 червня 2016 року ОСОБА_1, як пенсіонер Збройних сил України, від Міністерства Оборони України на підставі рішення виконкому Обухівської міської ради № 1328 від 07 червня 2016 року отримав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Указана квартира на даний час не приватизована і перебуває у користуванні позивача. Позивач є наймачем цієї квартири. У квартирі зареєстровані: позивач, відповідач та повнолітня дочка сторін ОСОБА_3

26 лютого 2018 року рішенням Обухівського районного суду Київської області шлюб між сторонами розірвано.

Згідно актів обстеження умов проживання від 28 серпня 2019 року, 19 липня 2019 року, 03 вересня 2019 року, 20 травня 2018 року, 23 квітня 2019 року, 18 березня 2019 року, 10 лютого 2019 року, 31 січня 2019 року, 31 грудня 2018 року, 30 листопада 2018 року, 30 жовтня 2018 року, 28 вересня 2018 року, які складені депутатом Обухівської міської ради Геращенко В. М. у присутності сусідів (свідків) ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 не проживає, місце проживання: м. Київ.

Апеляційний суд встановив, що ордер від 13 червня 2016 року на вселення у спірну квартиру видано позивачу на склад сім'ї, включаючи відповідача, яка на той час була дружиною позивача, та їх доньку. Позивач не повідомляв відповідні органи про те, що відповідач не бажає вселятися у спірну квартиру, зміни у ордер щодо осіб, на вселення яких він виданий, не вносилися, та подавши ордер на вселення на трьох осіб позивач фактично визнав за відповідачем право користування спірною квартирою. Позивач з 13 червня 2016 року визнав право відповідача на користування спірною квартирою, проте не надав ключі від квартири для можливості скористатися таким правом. Не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше визначеного законом строку є недоведеним.

Згідно статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР та вказано, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Встановивши, що позивачем не доведено факт не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Посилання на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18 суд відхиляє, оскільки він зроблений за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук