Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.07.2020 року у справі №161/17046/19

Ухвала

Іменем України

24 липня 2020 року

м. Київ

справа № 161/17046/19

провадження № 61-8895ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року у складі колегії суддів Осіпука В. В., Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Волинської області, треті особи:

Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головне управління Національної поліції у Волинській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Волинської області, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - Управління МВС України у Волинській області), Головне управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області), про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Позов мотивував тим, що органами досудового слідства і прокуратури міста Луцька він звинувачувався у вчиненні злочину передбаченого частиною 1 статті 286 КК України. З 28 жовтня 2009 року по 05 грудня 2018 року, тобто повних 109 місяців і 7 днів, він перебував під слідством та судом.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня

2018 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від

05 грудня 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні цього злочину та виправдано за недоведеністю в його діях складу злочину.

Посилаючись на те, що тривале перебування під слідством та судом призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми та призвело до моральних страждань, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з Єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди

1 964 571,00 грн з яких:

1) 150 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його як обвинуваченого 28 жовтня 2009 року;

2) 150 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним застосуванням запобіжного заходу;

3) 100 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом майна;

4) 200 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним повідомленням про підозру;

5) 1 364 571,00 грн - на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого

2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 515 909,03 грн, шляхом списання Державною казначейською службою України зазначених коштів з відповідного рахунку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач незаконно перебував під слідством та судом 109 місяців та 7 днів, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди відповідно до положень статті 1176 ЦК України та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", розмір якої, з урахуванням встановлених обставин справи та тривалості і глибини моральних страждань позивача, становить 515 909,03 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, у якій заявник просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року, ав частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди змінити, стягнувши на його користь на відшкодування моральної шкоди 1 547 729,09
грн, в частині відмови у задоволенні позову, рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Державної казначейської служби України, у якій заявник просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факту завдання йому моральної шкоди. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди розраховано судами неправильно, оскільки відповідно до положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року, що у даному випадку становить 2 027,00 грн.

Висновки судів щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди суперечать висновкам Верховного Cуду викладеним у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 рокукасаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк до 31 липня 2020 року, для подання касаційної скарги у новій редакції відповідно до вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху, надано заявнику строк до

31 липня 2020 року для сплати судового збору.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції.

Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необгрунтованими та несправедливими, оскільки визначений судами попередніх інстанцій розмір моральної шкоди не відповідає глибині моральних страждань, яких він зазнав за час перебування під слідством і судом, та підлягає збільшенню у трикратному розмірі. Оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, зокрема пункту 1 частини 1 статті 1 та статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України від

01 грудня 1994 року № 266/94-ВР), без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня

2019 року у справі № 522/1020/16-ц та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання Державної казначейської служби України про усунення недоліків касаційної скарги до якого додано оригінал платіжного доручення просплату судового збору.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частинипершої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 4 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із касаційних скарг вбачається, що вони є необгрунтованими, а наведені в них доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою слідчого слідчого відділу Луцького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - СВ Луцького РВ УМВС України у Волинській області) від 30 вересня 2009 року щодо позивача ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження), а 28 жовтня 2009 року пред'явлено обвинувачення за цим злочином та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Кримінальна справа щодо ОСОБА_1 тривалий час розслідувалась органами досудового слідства, неодноразово направлялась з обвинувальними висновками до суду, а після судового слідства поверталась прокурору Луцького району для організації проведення по ній додаткового розслідування.

Позивач ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він своїми необережними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 286 КК України.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 серпня

2018 року № 161/1773/15-к, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, його визнано невинуватим у вчиненні зазначеного вище злочину та виправдано.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1.

За змістом статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених пункту 1 частини 1 статті 1 та статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР у наведених в пункту 1 частини 1 статті 1 та статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пункту 1 частини 1 статті 1 та статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України від 01 грудня

1994 року № 266/94-ВР).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України від 01 грудня

1994 року № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до ~law23~ відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Зазначене також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від

04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6865/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 461/1735/16-ц та від 22 травня 2020 року у справі № 573/2501/17.

Посилання у касаційній скарзі на те, що визначений судами попередніх інстанцій розмір моральної шкоди не відповідає глибині моральних страждань, яких ОСОБА_1 зазнав за час перебування під слідством та судом, а тому підлягає збільшенню до трикратного розміру, є необгрунтованими, з огляду на таке.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).

Межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Установивши, що ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні злочину невеликої тяжкості, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до нього не обирався, а був застосований у вигляді підписки про невиїзд, та урахувавши тривалість незаконного перебування під слідством та судом з 28 жовтня 2009 року по

05 грудня 2018 року (повних 109 місяців та 7 днів), суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом підлягає відшкодуванню, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи судом, що відповідає вимогам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, зокрема пункту 1 частини першої статті 1 та статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися окремо за фактом незаконного притягнення як обвинуваченого, арешту майна, обрання запобіжного заходу та повідомлення про підозру, є необгрунтованими. Відхиляючи такі доводи, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що вказані процесуальні дії щодо позивача були вчинені у межах розслідування однієї кримінальної справи (провадження) та ураховані судами при визначенні підстав та розміру відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок незаконного перебування під слідством та судом.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1020/16-ц та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам викладеним у зазначених постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а ухвалені за інших фактичних обставин встановлених судами у кожній справі. У справі, яка переглядається, суди правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 1167, 1176 ЦК України та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.

Щодо доводів касаційної скарги Державної казначейської служби України

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби про те, що для визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди необхідно брати за основу як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб є неспроможними, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата після набрання чинності ~law24~ не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Оскільки відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, то підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від

02 вересня2019 року у справі № 466/4795/17.

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 червня

2018 року у справі № 497/2885/15-цє необгрунтованими, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших встановлених судами фактичних обставин справи.

Установивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з

28 жовтня 2009 року по 05 грудня 2018 року, тобто повних 109 місяців та 7 днів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом становить 515 909,03 грн, виходячи із мінімальної заробітної плати - 4 723,00 грн (стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік").

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановивши, що незаконними діями органів досудового розслідування і суду позивачу завдано моральних втрат, що виразилися у погіршенні його відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідках морального характеру, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення ЦК України та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і дійшли обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, яка підлягає стягненню за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що діяв на момент розгляду справи у суді.

Наведені у касаційних скаргах доводи не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суди повно та всебічно з'ясували обставини справи, правильно застосували норми матеріального права та ухвалили судові рішення, відповідно до висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня

1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від

19 грудня 1997 року).

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Волинської області, треті особи: Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головне управління Національної поліції у Волинській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали надіслати заявникам.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак