Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2021 року у справі №761/5997/18

Ухвала

20 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/5997/18

провадження № 61-5349ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.

Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 866 275 грн 11 коп., що за курсом Національного Банку України станом на день звернення до суду становило суму у розмірі 30 тис. доларів США.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами відмовлено.

31 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу для розгляду до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України як і пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 6 статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Разом із цим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення

за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Частиною 5 статті 423 ЦПК України визначено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Згідно з пунктом 1 частиною 1 та частиною 3 статті 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частиною 1 та частиною 3 статті 424 ЦПК України, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами

1,2 частини 2 статті 361 ЦПК, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, й вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).

Згідно з практикою ЄСПЛ процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, наявність доказу, недоступного раніше, який однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення "Праведная проти Росії" від 18 листопада 2004 року).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що відповідач не надав доказів того, що договір підписаний не ОСОБА_4, зокрема, не заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_4, що містився у договорі оформлення авансу на купівлю-продаж нерухомого майна від 05 жовтня 2013 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 додано копію супровідного листа Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 28 вересня 2015 року № 6/3-0310304 про направлення на адресу Шевченківського районного суду м. Києва висновку експерта від 28 вересня 2015 року № 3-03/1098 за результатами проведеної судової експертизи за експертною спеціальністю 1.1 "Дослідження почерку і підписів" у цивільній справі № 382/1767/14-ц провадження № 2/761/1067/2015 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_1, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_6, про виконання умов договору та стягнення коштів.

Відтак судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не було відомо на час розгляду цієї справи про наявність вищезазначеного висновку почеркознавчої експертизи експертизи, він не був обізнаний про проведення цієї експертизи та як результат наявність висновку, бо не приймав участь у розгляді справи № 382/1767/14-ц, які є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 був відповідачем у справі, а з ухвали суду у зазначеній справі від 07 червня 2017 року вбачається, що представник ОСОБА_1 приймав участь у судовому засіданні, тому останній знав та міг дізнатися про наявність такого висновку.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що обставини, на які посилається відповідач у цій справі, не є нововиявленими обставинами у розумінні положень статті 423 ЦПК України.

Крім того, необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Разом з цим, неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не вказав у своїй постанові мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, який викладений в його заяві, є безпідставними, оскільки, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з оскаржуваними судовими рішеннями та правильність висновків судів не спростовують.

Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення й зводяться до переоцінки доказів, що заборонено частиною 1 статті 400 ЦПК України, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частиною 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.

Києва від 3 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення грошових коштів відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара