Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.08.2021 року у справі №369/5774/21

Ухвала

Іменем України

13 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 369/5774/21

провадження № 61-13517ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітов М.

Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна. Просив визнати спільною сумісною власністю житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 348,8 кв. м та земельну ділянку, загальною площею 0,0368 га, кадастровий номер 3222484501:01:003:0368, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та в порядку поділу спільного сумісного майна визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку та земельної ділянки.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову.

Посилався на те, що йому стало відомо, що відповідачка, має намір самостійно та без погодження із ним відчужити спірне майно на користь третіх осіб. ОСОБА_4 просив накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 348,8 кв. м., право власності на який зареєстровано за ОСОБА_5, а також на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484501:01:003:0368, загальною площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5. Також просив заборонити ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо передання в орендне або інше користування третім особам житлового будинку та земельної ділянки, оскільки такі дії нею вчинялись вже раніше.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 348,8 кв. м. право власності на який зареєстровано за ОСОБА_5. Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484501:01:003:0368, загальною площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5. Заборонено ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо передання в орендне або інше користування третім особам житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 348,8 кв. м. та земельної ділянки, кадастровий номер 3222484501:01:003:0368, загальною площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вказаний житловий будинок та земельна ділянка є предметом спору, а невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року скасовано в частині заборони ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо передання в орендне або інше користування третім особам житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 348,8 кв. м. та земельної ділянки, кадастровий номер 3222484501:01:003:0368, загальною площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову шляхом заборони ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо передання в орендне або інше користування третім особам житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 348,8 кв. м. та земельної ділянки, кадастровий номер 3222484501:01:003:0368, загальною площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В частині вирішення вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку, кадастровий номер undefined, загальною площею 0,0368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, житловий будинок і земельна ділянка є предметом спору, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом накладення на них арешту. Однак в частині вирішення вимог заяви про заборону ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії щодо передання в орендне або інше користування третім особам житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Такі заходи забезпечення не відповідають заявленим позовним вимогам. Вимог щодо передання будинку у оренду або користування будинком третіми особами позивач не заявляв.

ОСОБА_4 11 серпня 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2., на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні забезпечення позову та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії, що власне прямо передбачено пунктом 2 частини першої статті 150 ЦЦК України, повністю відповідає позовним вимогам про визнання права власності на майно та узгоджується з ними, оскільки позов стосується визнання за Позивачем права власності на це майно, яке в силу частини 1 статті 317, статті 319 ЦК України передбачає і право вільно користуватись, і право розпоряджатись ним, зазначене спростовує твердження апеляційного суду про те, що заходи забезпечення позову не відповідають заявленим позовним вимогам. Суд першої інстанції справедливо звернув увагу на наявність у Відповідача права власності на спірне майно, наявність у неї усіх оригіналів необхідних для цього документів, що свідчить про її можливість безперешкодно в будь-який момент передати його в довгострокове користування третім особам. Однак, переданий Відповідачкою в оренду спірного майна третім особам може суттєво вплинути на стан спірного майна на збереження його в існуючому стані, що в подальшому може призвести до додаткових фінансових витрат Позивача на його відновлення/ремонт тощо.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

У частині 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [..] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [..] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

Отже, встановивши, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо передання в орендне або інше користування третім особам житлового будинку не відповідає змісту заявлених вимог, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині та відмову в їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Згідно частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов