Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.12.2020 року у справі №2-5758/06

Ухвала

Іменем України

26 січня 2021 року

м. Київ

справа № 2-5758/06

провадження № 61-18536 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,

Встановив:

04 червня 2020 року ОСОБА_1, звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області зі скаргою, в якій просив: визнати неправомірними дії державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - державний виконавець) щодо нарахування заборгованості за аліментами з урахуванням мінімального гарантованого розміру за період з вересня 2018 року по лютий 2020 року та щодо відмови у проведенні перерахунку заборгованості; визнати неправомірною бездіяльністьдержавного виконавця, що виразилася у незверненні до суду з питань роз'яснення виконання судового рішення та не винесенні постанови про звернення стягнення на доходи боржника з урахуванням мінімального розміру аліментів.

Скарга обґрунтована тим, що в період з вересня по 2018 року по лютий 2020 року державним виконавцем нараховано аліменти в значно більшому розмірі ніж зазначено в рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 02 жовтня 2006 року яким передбачено відрахування в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно. У зв'язку з неправомірним нарахуванням збільшених сум аліментів він звернувся до державного виконавця із заявами від 13 березня 2020 року та 23 березня 2020 року про перерахування суми боргу зі сплати аліментів, однак йому було відмовлено.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року залишено без змін.

11 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року. Повний текст рішення суду апеляційної інстанції складений 12 листопада 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року, і ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги.

Касаційна скарга мотивована, тим що суди першої та апеляційної інстанцій незаконно та необґрунтовано відмовили йому в задоволенні скарги, оскільки державний виконавець після зміни законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину згідно зі статтею 31 Закону України "Про виконавче провадження", не змінив мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі № 60093633 у справі № 2-5758/06, хоча цей обов'язок передбачений частиною 3 статті 68 Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, на його думку, державним виконавцем порушено процедуру виконання і стягнення аліментів.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків касаційної скарги до 13 січня 2021 року, який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.

На виконання вимог указаної вище ухвали, у встановлений судом строк, ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1. Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, визначених в пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті ЦПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Постановляючи ухвалу від 08 вересня 2020 року про відмову у задоволенні скарги суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції в постанові від 09 листопада 2020 року, виходив із того, що розмір аліментів на неповнолітню дитину не може бути меншим, ніж мінімальний розмір, визначений законом. Нарахування заборгованості за аліментами відповідає вимогам закону.

Верховний Суд погоджується з відповідними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленими судом на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих доказів з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності, тощо.

У частині 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених частині 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів виконавчої служби щодо виконання рішення суду можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку передбаченому законом.

В частині 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частині 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи

або витребуваних судом у передбачених частині 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Статтею 447 ЦПК України визначено право сторони виконавчого провадження на звернення до суду із скаргою, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їх права та свободи.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 02 жовтня 2006 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 08 вересня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття.

15 січня 2007 року за місцем роботи боржника до Кредитної спілки "Проскурівська" державним виконавцем направлено розпорядження про виконання виконавчого листа № 2-5758-06.

За поданням державного виконавця Цілімецької О. Б. на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 22 жовтня 2019 року видано дублікат виконавчого листа № 2-5758/2006.

18 вересня 2019 року державний виконавець виніс постанову про відновлення виконавчого провадження і 17 березня 2020 року здійснив розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за аліментами за період з 01 вересня 2006 року по 01 лютого 2020 року в розмірі 12 748,61 грн.

Частиною 2 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною 1 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Встановивши, що ОСОБА_1 сплачує аліменти у розмірі меншому, ніж мінімальний гарантований розмір, державний виконавець правильно нарахував заборгованість за аліментами відповідно до частини 2 статті 182 СК України. Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність дій державного виконавця.

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, провадження № 14-580цс19)

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій і не свідчать про неправомірність дій державного виконавця при здійсненні розрахунку заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні №
60093633.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні і саме на нього покладається обов'язок щодо виконання судового рішення.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У зв'язку із вищезазначеним, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року.

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

Із змісту касаційної скарги, вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року.

У відповідності до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частинами 4 -6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Хмельницький), заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук