Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.10.2019 року у справі №754/5007/19

Ухвала

11 жовтня 2019 року

місто Київ

справа № 754/5007/19

провадження № 61-17779ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року у складі судді Скрипки О. І.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 14 січня 2019 року.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року відкрито загальне позовне провадження.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції вірно зробив висновок, що цей позов підсудний Деснянському районному суду міста Києва відповідно до правила частини 1 статті 27 ЦПК України, за місцем реєстрації проживання відповідача. Суд апеляційної інстанції відхилив наданий відповідачем договір безкоштовного користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що на час відкриття провадження у справі суд першої інстанції керувався відомостями про зареєстроване місце реєстрації проживання відповідача.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 електронною поштою із застосуванням електронного цифрового підпису звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року, оскільки судом неправильно застосовано норми процесуального права щодо дотримання правил підсудності. Зазначає, що фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору безкоштовного користування житловим приміщенням, укладеним із матір'ю ОСОБА_3. Заявник просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу для розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва за підсудністю.

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом з тим, за правилом частини 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо її незаконності та неправильності.

Такий висновок суд зробив з огляду на таке.

Судами встановлено, що у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, про визнання недійсним договору позики.

Адреса по АДРЕСА_2 відноситься до адміністративних меж Деснянського району міста Києва.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

Зазначене не спростовано заявником у касаційній скарзі.

Відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відповідно до абзацу 16 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Згідно з частинами 6 -9 статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому частинами 6 -9 статті 187 ЦПК України.

Позивач, обґрунтовуючи звернення із позовом до Деснянського районного суду міста Києва, зазначив, що відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Суд першої інстанції, перевіривши такі відомості, обґрунтовано визнав дотриманими правила територіальної юрисдикції та відкрив провадження у справі.

Доводи заявника про фактичне проживання у м. Миколаєві на підставі договору без зміни реєстрації місця проживання не можуть бути враховані Верховним Судом під час оцінки законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки, як встановив апеляційний суд, що не заперечується заявником, місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у місті Києві, відомості про перебування позивача за іншою адресою в органу, що здійснює реєстрацію місця проживання, відсутні. Процесуальний закон пов'язує визначення територіальної юрисдикції спору із зареєстрованим місцем проживання чи перебування фізичної особи, а не з тимчасовим її перебуванням без здійснення відповідної реєстрації за певною адресою.

Отже, доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині дотримання правил підсудності на час відкриття провадження у справі.

Верховний Суд зазначає, що питання підсудності заявник може реалізувати шляхом подання до суду першої інстанції відповідного клопотання

Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховний Суд зобов'язаний врахувати, що її обґрунтовано аргументами необхідності переоцінки досліджених судом апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та за межі його процесуальних повноважень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

З урахуванням наведеного, Суд дійшла висновку, що правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2019 року у складі судді Скрипки О. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна, про визнання недійсним договору позики, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко