Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.06.2020 року у справі №509/1963/17

УХВАЛА

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 509/1963/17

провадження № 61-8698ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що він є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач відмовляється у добровільному порядку знятись з реєстрації за вищевказаною адресою, що порушує його права, як законного користувача житлового приміщення, тому просить суд зняти ОСОБА_1 з місця реєстрації за вищевказаною адресою.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 липня 2019 року в позові відмовлено.

Відмовивши в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з його безпідставності, оскільки ОСОБА_1 зареєстрована як член сім'ї. Позивач посилається на порушення його права, як власника, проте суду не надав належних та допустимих доказів реєстрації права власності на вказаний житловий будинок, а тому не може вимагати зняття з реєстрації відповідача, яка була зареєстрована як член сім'ї.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 08 липня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до договору дарування від 02 квітня 2014 року ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 у власність будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Овідіопольського районного суду в Одеській області від 09 серпня 2016 року визнано договір дарування житлового будинку від 01 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, недійсним.

Апеляційний суд дійшов висновку, що визнання рішенням суду недійсним договору дарування від 02 квітня 2014 року за своєю суттю є одночасно рішенням про позбавлення ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1, що є припиненням права користування житловим приміщенням, тому відповідач втратила право користування ним через втрату права власності.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2020 року.

Касаційна скарга подана у передбачений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, судовий збір сплачено.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 8 статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Якщо разом з касаційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено частини 8 статті 394 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 509/19641/17.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.

Касаційну скаргу подано з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження у справі.

Витребувати із Овідіопольського районного суду Одеської області цивільну справу № 509/1963/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 15 липня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко