Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.06.2020 року у справі №404/8077/17

Ухвала

15 червня 2020 року

місто Київ

справа № 404/8077/17

провадження № 61-8763ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасник справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк"

відповідач - ОСОБА_1

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м.

Кіровограда від 30 жовтня 2019 року у складі судді Гуйван О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 21 684,54 дол. США.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 березня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 21 684,54 дол. США. Здійснено розподіл судових витрат.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2019 року заочне рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 березня 2018 року у цій справі скасовано, призначено підготовче засідання.

04 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 06 лютого 2015 року № 2 до кредитного договору від 19 грудня 2007 року № 03-101143107-03-Ф.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровоградського від 30 жовтня 2019 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ АБ "Укргазбанк". Зустрічний позов повернуто ОСОБА_1.

Суд першої інстанції встановив, що ухвалою суду від 28 лютого 2019 року, якою скасовано заочне рішення суду від 29 березня 2018 року у цій справі, ОСОБА_1 роз'яснено право подання зустрічного позову у строк, визначений для подання відзиву на позов. Оскільки зустрічний позов подано із порушенням строку, визначеного статтею 193 ЦПК України, клопотання про поновлення строку для подання такого позову до суду не надходило, суд зробив висновок, що зазначений позов не підлягає прийняттю та має бути повернутий.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану на зазначену ухвалу, залишено без задоволення, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про повернення ОСОБА_1 матеріалів зустрічного позову, що відповідає положенням процесуального закону.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 червня 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити до суду першої інстанції для подовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що заявником пропущено строк подання до суду зустрічного позову з поважних причин, оскільки він перебував на службі в зоні проведення Операції об'єднаних сил. 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 подана заява про продовження строку для подання відзиву. На переконання заявника, така заява передбачає поновлення й строку для подання зустрічного позову.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, застосовані судом

Пунктом 3 частини 1 статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Такий висновок суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина 1 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Порядок пред'явлення до суду зустрічного позову у цивільній справі визначено нормами статей 193, 194 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно з частиною 7 статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

За правилами частини 3 статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частини 3 статті 194 ЦПК України, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

В ухвалі Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2019 року судом визначено ОСОБА_1 п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії такої ухвали для подання відзиву на позову заяву. Одночасно судом визначено, що відповідно до частини 1 статті 193 ЦПК України у строк подання відзиву відповідач має право пред'явити зустрічний позов, форма і зміст якого повинна відповідати вимогам статті 194 ЦПК України.

За змістом зазначеної ухвали, під час перегляду заочного рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 березня 2018 року, у судовому засіданні був присутнім ОСОБА_1.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що копію ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2019 року, зокрема, ОСОБА_1 отримано 04 березня 2019 року.

Отже, звертаючись до суду через шість місяців (04 вересня 2019 року) із зустрічним позовом ОСОБА_1 пропустив визначений судом строк для подання зустрічного позову.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За правилами частин 1 , 2 статті 121 ЦПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених частин 1 та 2 статті 126 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Також відповідно до частини другої наведеної статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що клопотань про поновлення строку для подання зустрічного позову ОСОБА_1 не подано, пропуск такого строку тривалістю у шість місяців в силу поважних причин не обґрунтовано. За наведених обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав для поновлення такого строку без відповідної обґрунтованої заяви учасника справи.

Доводи касаційної скарги, що 12 серпня 2019 року ним, ОСОБА_1, подана заява про продовження строку для подання відзиву, що, на переконання заявника, свідчить про наявність клопотання про поновлення такого строку і для подання зустрічного позову, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Подання відзиву та зустрічного позову у справі регулюється різними правилами процесуального права, зокрема, для відзиву застосовуються правила статті 178 ЦПК України, для зустрічного позову - правила статей 193,193 наведеного Кодексу.

Отже, зазначені документи є різними за змістом, їх подання має різні правові наслідки під час розгляду цивільної справи для учасників такої справи, а процесуальне визначення однакового строку для подання цих документів не свідчить про їх тотожність.

За загальним правилом частини 4 статті 127 ЦПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Враховуючи, що разом з поданням клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку відповідачем також не подано відповідний зустрічний позов, підстав вважати, що одночасно заявник просив й про поновлення строку для звернення із зустрічним позовом, суд не мав.

За наведених обставин Верховний Суд визнає помилковим тлумачення заявником, що подана ним заява про продовження строку для подання відзиву на позов є по суті заявою про продовження такого строку для подання зустрічного позову у цивільній справі.

Також Верховний Суд врахував, що подана ОСОБА_1 12 серпня 2019 року заява про продовження строку для подання відзиву, подана всупереч частині 2 статті 127 ЦПК України, тобто після закінчення строку, встановленого судом для подання відзиву.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов із пропуском строку, визначеного судом для подання такого, заяви (клопотання) про поновлення строку до суду не подавав, як і заяви про продовження такого строку із дотриманням частини 2 статті 127 ЦПК України, одночасно з подання клопотання про поновлення пропущеного строку не подав зустрічний позов, правомірно повернув матеріали зустрічного позову на підставі частини 3 статті 194 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги обґрунтовано встановив відсутність порушень норм процесуального права судом першої інстанції та вірно зазначив, що сторони на власний розсуд розпоряджаються наданими їх процесуальними правами.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 669/1010/18 (провадження № 61-6213св19).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Оцінюючи підставність доводів поданої касаційної скарги, Верховним Судом додатково враховано, що її обґрунтовано аргументами необхідності здійснення переоцінки досліджених судом апеляційної інстанцій доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та його процесуальних повноважень.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 1 , частиною 2 статті 389, частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко