Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2019 року у справі №466/4164/18

Ухвала

15 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 466/4164/18

провадження № 61-6656 ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.

Львова від 27 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської місцевої прокуратури №2, Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, треті особи: Головне управління Національної поліції у Львівській області, прокуратура Львівської області, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської місцевої прокуратури №2, Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди у зв'язку із протиправною бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у розмірі 40
000,00 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2019 рокурішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2018 року змінено, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю факту заподіяння моральної шкоди.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини 6 , частина 9 статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини 3 статті 175, пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.

Ціна позову у цій справі становить 40 000,00 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Разом з тим, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судові рішення суперечать висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року № 6-440цс16. Крім того, вказує, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього, як потерпілого, виняткове значення, так як тривалий час проводиться досудове розслідування по тяжких злочинах, вчинених групою осіб по заволодінню державного та його майна в особливо великих розмірах.

За змістом підпунктів "а " і "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведене заявником судове рішення стосується різних фактичних і правових обставин. Разом з тим, ОСОБА_1 не додав до касаційної скарги доказів, які б підтверджували, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, оскільки сама по собі вказівка про те, що заявник є потерпілим не свідчить про винятковість справи, а посилання на порушення його прав оскаржуваними судовими рішеннями фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з цими рішеннями та не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської місцевої прокуратури №2, Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, треті особи:

Головне управління Національної поліції у Львівській області, прокуратура Львівської області, про відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Білоконь