Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2019 року у справі №641/892/19

Ухвала

Іменем України

08 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 641/892/19-ц

провадження № 61-19133ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є.

В., Хопти С. Ф.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2019 року у складі судді Чайки І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів:

Бурлака І. В., Бровченка І. О.,

Колтунової А. І., у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області щодо проведення примусового виселення із житла, заінтересовані особи: Міжрайонний відділ Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, представник Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області Золотавін Валерій Юрійович, публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Служба у справах дітей Комінтернівського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на незаконні дії державних виконавців Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області

(далі - Міжрайонного ВДВС по Основ'янському та Слобідському районах

м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області) щодо проведення примусового виселення із житла.

Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 лютого 2019 року її чоловік повернувся додому у квартиру АДРЕСА_1 та виявив, що вхідні двері до квартири та замок зламані, в квартирі перебували державні виконавці та представники акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), які перебирали особисті речі мешканців квартири і складали їх опис, посилаючись на те, що на примусовому виконанні Міжрайонного відділу Державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області перебуває виконавче провадження щодо виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із вказаної квартири.

Виконавче провадження було відкрито 08 грудня 2016 року для виконання рішення суду про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі виконавчого листа № 645/3013/14-ц, виданого 10 листопада 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова.

Однак після винесення цієї постанови жодного документа на адресу боржників від органу держаної виконавчої служби не надходило.

ОСОБА_1 стверджувала, що боржникам не направлялись повідомлення про проведення виконавчих дій з примусового виселення 06 лютого

2019 року, а крім того вона подала заяву про заміну сторони виконавчого провадження, що є підставою для зупинення виконавчих дій.

Просила визнати незаконними дії державних виконавців Міжрайонного ВДВС по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області Гончаренко С. Г. та ОСОБА_5 щодо проникнення 06 лютого 2019 року до квартири АДРЕСА_1; визнати незаконними дії державних виконавців щодо примусового виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 06 лютого 2019 року; зобов'язати державних виконавців забезпечити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 доступ до житла та користування ним.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2019 року залишено без змін.

23 жовтня 2019 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила поновити строк на подання касаційної скарги, скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду

м. Харкова від 09 квітня 2019 року і постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій не дали оцінки тому, що орган державної виконавчої служби не повідомив боржників про проведення виконавчих дій щодо виселення, нею була подана заява про заміну сторони виконавчого провадження, що є підставою для зупинення виконавчих дій, а крім того при примусовому виселенні із житла були незаконно виселені двоє дітей.

Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин 1 -2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана протягом тридцяти днів з дня вручення їй постанови Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року пропущений строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.

За змістом абзацу 4 частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України питання про відкриття провадження у справах, передбачених частиною четвертою цієї статті, вирішує суддя-доповідач. Якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є обґрунтованою, він відкриває провадження, про що постановляє відповідну ухвалу. У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя із складу колегії дійшов висновку про необхідність його відкриття. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

ОСОБА_1 реалізувала своє право на апеляційний перегляд справи № 641/892/19-ц.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), № 40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia).

Судами встановлено, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2015 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4 із вказаної квартири.

Рішеннями Апеляційного суду Харківської області від 08 липня 2015 року та від 04 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не змінено та не скасовано.

Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 квітня 2015 року в частині, яку не змінено судом апеляційної інстанції, та рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 липня 2015 року та 04 жовтня 2016 року залишено без змін.

Таким чином рішення суду в частині виселення ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 набрало законної сили та підлягало обов'язковому виконанню.

Судами встановлено, що на виконання вказаного судового рішення

10 листопада 2016 року судом першої інстанції видано виконавчий лист.

У грудні 2016 року органами державної виконавчої служби відкрито чотири виконавчих провадження, а саме ВП № 53085289, ВП № ~organization0~,

ВП № 53087090 та ВП № 53087394 із примусового виконання виконавчого листа про виселення боржників.

Копії постанов про відкриття виконавчих проваджень направлено боржникам за їх місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2, та отримано ОСОБА_2, який є членом сім'ї інших боржників.

Рішення суду боржниками в добровільному порядку не виконано.

Судами встановлено, що починаючи із січня 2017 року по день примусового виселення державним виконавцем неодноразово здійснювався вихід за місцем проживання боржників, складалися акти щодо невиконання в добровільному порядку судового рішення та направлялись повідомлення про їх примусове виселення з спірної квартири, а останнє повідомлення направлено 31 січня 2019 року.

05 лютого 2019 року за доповідною розпискою начальника відділу утворено виконавчу групу по виселенню боржників.

06 лютого 2019 року в присутності двох понятих, представника стягувача, представників поліції та представника служби у справах дітей державним виконавцем проведено примусові дії щодо виселення боржників.

Майно, яке підлягало опису, описано та передано на зберігання представнику стягувача - АТ КБ "ПриватБанк".

07 лютого 2019 року державним виконавцем винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (статті 129-1 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частин першої-п'ятої статті 66 Закону "Про виконавче провадження" державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частини 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Суди попередніх інстанцій встановивши, що боржники належним чином повідомлені як про наявність виконавчих проваджень, так і про процедуру примусового виселення, але в добровільному порядку рішення суду, що набрало законної сили, не виконують, дійшли висновку про відсутність підстав для визнання неправомірними дій державних виконавців під час примусового виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення суду.

Відомостей про те, що на момент примусового виселення боржників державним виконавцем була винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій судами не встановлено.

Самі по собі доводи ОСОБА_1 про виселення державними виконавцями двох неповнолітніх дітей не свідчать про обґрунтованість касаційної скарги, оскільки виселення, в тому числі дітей, було передбачено рішенням суду, яке набрало законної сили, а крім того передаючи свою квартиру в іпотеку ОСОБА_1 не могла не розуміти можливих наслідків неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Примусове виселення боржників з квартири АДРЕСА_1 здійснено 06 лютого 2019 року у присутності понятих, за участі працівників поліції, представників стягувача та служби у справах дітей.

Таким чином, справа розглянута судами першої та апеляційної інстанцій, які мали повну юрисдикцію; наявність підстав вважати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця у справі № 641/892/19-ц матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики судом не встановлена; правильність застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях положень Закону України "Про виконавче провадження" та норм процесуального права не викликає розумних сумнівів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 388, 389, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 641/892/19-ц.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта