Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2020 року у справі №466/2317/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 466/2317/20

провадження № 61-11539ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І. розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить розірвати шлюб, укладений між сторонами, та визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю.

22 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії щодо обмеження ОСОБА_1 у проведенні часу разом з їх донькою ОСОБА_3, а також встановити обов'язок ОСОБА_2 вчиняти дії - передавати дитину (ОСОБА_3) ОСОБА_1 кожну другу п'ятницю (через п'ятницю) о 17:30 годині за адресою: АДРЕСА_1 для почергового щотижневого проживання ОСОБА_3 зі своєю матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання та зі своїм батьком - ОСОБА_2 за місцем його проживання, при цьому перший тиждень проживання дитини після набрання законної сили цією ухвалою встановити з матір'ю - ОСОБА_1.

Заява мотивована тим, що 09 березня 2020 року відповідач забрав їх доньку з квартири, у якій вона проживає, та перешкоджає її перебуванню з донькою, мотивуючи це запровадженням карантинних заходів через поширення коронавірусу.

Між сторонами було досягнуто усної домовленості про виховання доньки та її почергове перебування тиждень з мамою, тиждень з батьком за місцем проживання мами та за місцем проживання батька відповідно. Відповідач систематично порушував таку їх усну домовленість. Наголошує, що з моменту народження доньки і до чотирирічного віку виховувала доньку самостійно, з ОСОБА_2 спільно не проживали. ОСОБА_2 ігнорував свої обов'язки батька.

Тривалий розгляд даної справи без проживання дитини з матір'ю може спричинити усталене відчужене ставлення дитини до матері, а перебування матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з малолітньою дитиною, і ця обставина відповідатиме законним інтересам як батьків, так і дитини, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини. Крім цього, відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей.

Вважає, що батьки мають рівні права на проведення часу з донькою, а батько та будь-які інші особи зобов'язані не чинити їй у цьому перешкоди, забезпечення позову у цій справі у визначений спосіб є таким, що відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 23 квітня 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із необґрунтованості доводів заяви щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Дійшов висновку, що саме забезпечення позову буде фактично ухваленням судового рішення по суті, оскільки вимоги забезпечення позову є тотожними із позовними вимогами у справі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері ОСОБА_1 кожного тижня місяця в період з 10 год. 00 хв. суботи до 19 год. 00 хв. неділі, без присутності батька. В решті вимог заяви відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, не звернув увагу, що між сторонами існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини та спілкування матері з донькою. Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом усунення перешкод у спілкуванні та побаченні з дитиною протягом певного проміжку часу спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з матір'ю, спір по суті не вирішує. Тривалий розгляд справи без можливості спілкування дитини з матір'ю може ускладнити або зробити неможливим виконання можливого судового рішення про задоволення позову.

Забезпечення позову шляхом встановлення обов'язку для відповідача передавати дитину кожну другу п'ятницю для почергового щотижневого проживання зі своєю матір'ю за місцем її проживання та зі своїм батьком за місцем його проживання може призвести до фактичної передачі дитини матері, що на час розгляду справи судом за своїм змістом є тотожним заявленим позовним вимогам.

03 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду частково та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю, вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії щодо обмеження ОСОБА_1 у проведенні часу разом з її донькою - ОСОБА_3, а також шляхом встановлення обов'язку ОСОБА_2 вчиняти дії - передавати дитину ОСОБА_1 кожну другу п'ятницю о 17-30 год за місцем проживання матері для почергового щотижневого проживання дитини разом з матір'ю за місцем її проживання та зі своїм батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання, при цьому перший тиждень проживання ОСОБА_3 після набрання законної сили цим судовим рішенням встановити з матір'ю, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

13 серпня 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно із частиною 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частиною 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Згідно із частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У частині 10 статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Апеляційний суд, враховуючи предмет та суть позовних вимог, дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог заяви позивача шляхом зобов'язання відповідача, у якого перебуває дитина, надавати позивачу (матері дитини) можливість для спілкування з дитиною в певні дні і години. Відмова у задоволенні вимог заяви щодо щотижневого встановлення обов'язку для відповідача передавати дитину кожну другу п'ятницю для почергового щотижневого проживання зі своєю матір'ю за місцем її проживання та зі своїм батьком за місцем його проживання є обґрунтованою, оскільки вжиття такого заходу забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, до вирішення спору по суті є недопустимим.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо ухилення відповідача від виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не вказують на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Посилання ОСОБА_2 на те, що висновок апеляційного суду суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, є безпідставними, оскільки у вказаній справі йшлося про вжиття заходів забезпечення позову, предметом якого були вимоги про встановлення місця проживання малолітньої дитини та визначення способів участі батька у вихованні малолітньої дочки шляхом встановлення часу і днів періодичних побачень з дитиною, а в справі, що розглядається, вимоги стосуються лише визначення місця проживання дитини, що вказує на відмінність у цих двох справах предметів позовів встановлені інші фактичні обставини справи. У справі № 754/4437/18 Верховний Суд вважав, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зобов'язання одного з батьків, з яким фактично проживає дитина, надавати другому з батьків можливостей для зустрічей з дитиною у певні проміжки часу і певні дні за змістом своїм є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог до вирішення спору по суті, що є недопустимим.

Встановлення апеляційним судом в справі, що розглядається, зобов'язання відповідача, у якого перебуває дитина, надавати позивачу (матері дитини) можливість для спілкування з дитиною в певні дні і години, не вирішує по суті спір про визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки стосується тимчасових зустрічей позивача з дитиною до закінчення вирішення спору між сторонами і не є тотожним задоволенню зазначених позовних вимог.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження належить відмовити, оскільки касаційні скарги є необґрунтованими, а правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Клопотання ОСОБА_2 та заперечення ОСОБА_1 на клопотання про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку належить повернути заявникам без розгляду, оскільки у відкритті касаційного провадження відмовлено.

Керуючись частиною 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Копію ухвали, касаційні скарги та додані до них матеріали направити особам, які подали скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель