Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2020 року у справі №161/18851/19

Ухвала

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 161/18851/19

провадження № 61-8118ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу квартири.

Позов обґрунтовано тим, що 25 листопада 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ціна договору становила 5 334,00 грн.

ОСОБА_1 вказував, що договір купівлі-продажу квартири від 25 листопада 1999 року слід розірвати, оскільки ОСОБА_2 не виконав умови договору, а саме не оплатив повну вартість квартири. На момент укладення договору відповідач частково сплатив вартість предмета договору, а решту суми зобов'язався повернути пізніше.

Сторони договору дійшли домовленості між собою про те, що позивач має право проживати у проданій ним квартирі до повернення боргу відповідачем.

Позивач посилався на обставини, встановлені рішенням Луцького міського суду від 25 квітня 2001 року у справі № 2-1554/2001. Зокрема, зазначеним рішенням встановлено, що на час укладення договору ОСОБА_2 частково виконав зобов'язання по оплаті вартості купленої квартири, сплативши ОСОБА_1 3 000,00 грн. Також позивач зазначив, що ОСОБА_2 не повернув йому борг у сумі 2 334,00 грн, у зв'язку з чим він не мав можливості придбати собі інше житло.

ОСОБА_1 продовжує проживати у проданій квартирі, сплачує комунальні платежі.

Враховуючи вищенаведене, на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України позивач просив розірвати договір купівлі-продажу від 25 листопада 1999 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року в задоволені позову в даній справі відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду істотність допущеного відповідачем порушення договору у вигляді часткової сплати ціни договору з урахуванням положень статті 651 Цивільного кодексу України в редакції від 01 січня 2004 року.

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року змінено в частині мотивів відмови у позові.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 1963 року, оскільки договір купівлі-продажу укладений у 1999 році. Згідно з нормами Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 1963 року у випадку відмови покупця оплатити товар, продавець вправі відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків, а не ставити питання розірвання такого договору.

ОСОБА_1 у травні 2020 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є розірвання договору купівлі-продажу квартири.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані матеріали не містятьпосилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, не зазначивши при цьому обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу квартири відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик