Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2020 року у справі №735/1364/19

Ухвала

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 735/1364/19

провадження № 61-13383ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Ступак О. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Коропської селищної ради Чернігівської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої лісовому господарству незаконною порубкою дерев,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року Бахмацька місцева прокуратура Чернігівської області в інтересах держави в особі Коропської селищної ради Чернігівської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просила стягнути з відповідача на користь держави в особі Коропської селищної ради Чернігівської області шкоду, завдану незаконною порубкою дерев, у розмірі 676 608,94 грн.

Позов обґрунтовувала тим, що Бахмацькою місцевою прокуратурою Чернігівської області у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що ОСОБА_1 на початку листопада 2018 року в лісовому масиві, який відповідає квадрату 129 виділи 25,37, земельна ділянка № 21 фонду Коропського спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Агролісгосп" (далі - Коропське СЛП "Агролісгосп") за межами населеного пункту с. Вільне Коропського району Чернігівської області самовільно незаконно здійснив порубку 78 сироростучих дерев породи вільха, 3 сироростучих дерев породи осика, 4 сироростучих дерев породи клен, які надалі продав. Відповідно до розрахунку загальна сума завданої внаслідок пошкодження дерев шкоди становить 676 608,94 грн.

Відомості за цим фактом внесено до ЄРДР 04 грудня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 Кримінального Кодексу України. У зв'язку із недостатнім для кримінальної відповідальності розміром завданої шкоди за наслідками проведеного розслідування 26 квітня 2019 року кримінальне провадження закрите на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, а постанова про закриття кримінального провадження скерована до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області.

За фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення (незаконна порубка лісових культур) складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення та 10 травня 2019 року винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн, який відповідачем сплачено. Порушник вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав, проте завдану майнову шкоду не відшкодував.

Внаслідок несплати винною особою шкоди, завданої незаконною порубкою лісових насаджень, місцевий бюджет Коропської селищної ради недоотримує кошти.

Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 шкоду, завдану незаконною порубкою дерев, у розмірі 200 000 грн в дохід держави на користь Коропської об'єднаної територіальної громади.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стороною позивача доведено належними і допустимими доказами факт незаконної порубки відповідачем 85 сиро-ростучих дерев вільхи, осики та клена у квадраті 129, виділи 25,37 на землях лісового фонду Коропського СЛП "Агролісгосп" та спричинення шкоди навколишньому природному середовищу. Зменшуючи розмір відшкодування шкоди до 200
000 грн суд відповідно до статті 1193 Цивільного кодексу України, врахував, що відповідач є особою з інвалідністю третьої групи та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив, що листом від 06 червня 2019 року № 1283/01-32 Коропська селищна рада Чернігівської області повідомила Бахмацьку місцеву прокуратуру про невжиття нею заходів щодо стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої порубкою дерев, а також зазначила, що такі заходи вживатись не будуть, а отже, у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з цим позовом.

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосував норми статей 129 131-1 Конституції України, статей 1, 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підставі представництва прокурора в суді, не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 15 травня 2019 року у справі №911/1497/18, відповідно до якого саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган уповноважений здійснювати функції державу спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.

У справі встановлено, що Бахмацька місцева прокуратура Чернігівської області в інтересах держави в особі позивача Коропської селищної ради Чернігівської області звернулася до суду із цим позовом до ОСОБА_1, в якому просила стягнути з відповідача на користь держави в особі Коропської селищної ради Чернігівської області шкоду, завдану незаконною порубкою дерев, у розмірі 676 608,94 грн.

У позовній заяві прокурор посилався на те, що цей позов є заходом прокурорського реагування на захист інтересів держави в особі Коропської селищної ради Коропського району Чернігівської області, яка є уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах та виступає позивачем у суді. Внаслідок несплати винною особою шкоди, завданої незаконною порубкою лісових насаджень, місцевий бюджет Коропської селищної ради недоотримує кошти, що не може залишатися без реагування органів прокуратури. Коропською селищною радою самостійно не були реалізовані повноваження щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок незаконної порубки дерев.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності заявлених вимог, наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави та пред'явлення позову.

У справі встановлено, що листом від 06 червня 2019 року № 1283/01-32 Коропська селищна рада Чернігівської області повідомила Бахмацьку місцеву прокуратуру про невжиття нею заходів щодо стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої порубкою дерев, а також зазначила, що такі заходи вживатись не будуть.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, зазначив, що у спірному випадку мала місце усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави та необхідність захисту інтересів держави прокурором, яка полягає у вжитті заходів на відшкодування шкоди, завданої незаконною порубкою дерев ОСОБА_1, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і Верховний Суд.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час пред'явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Важливим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справах "KOROLEV v. RUSSIA" від 01 квітня 2010 року; "MENCHINSKAYA v. RUSSIA" від 15 січня 2009 року).

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F.W. v. France), № 61517/00,31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ.

У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини 4 статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Крім того, прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що органом місцевого самоврядування тривалий час не вживались заходи щодо захисту інтересів держави - вжиття заходів щодо стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої порубкою дерев, а також те, що Коропською селищною радою Чернігівської області такі заходи вживатись не будуть.

Заявник оскаржує судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №911/1497/18, відповідно до якого саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган уповноважений здійснювати функції державу спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті.

Проте такі доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд застосував норму права щодо умов та порядку представництва прокурором інтересів держави з урахуванням як висновку, на який посилається заявник, так і викладеного у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Так у справі у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов'язаний прокурор перед зверненням до суду з'ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18 та зазначила, що: "Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва".

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 911/1497/18, відповідно до яких захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Проте ці висновки необхідно застосовувати з урахуванням уточнених висновків, викладених у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), на що правильно звернув увагу апеляційний суд.

У цій справі підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив нездійснення Коропською селищною радою Чернігівської області упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також відмови від здійснення такого захисту.

Тому Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Коропської селищної ради Чернігівської області.

Доводи касаційної скарги також зводяться до безпідставності, на думку заявника, вимог прокурора по суті, що виходить за межі підстав та винятків касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тому, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року у справі за позовом керівника Бахмацької місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Коропської селищної ради Чернігівської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої лісовому господарству незаконною порубкою дерев, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

Р. А. Лідовець

О. В. Ступак