Історія справи

Ухвала ККС ВП від 12.07.2021 року у справі №761/15792/21

Ухвала

іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 761/15792/21

провадження № 51-3374ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Ковтуновича М. І., Луганського Ю. М.,

розглянувши касаційну скаргу адвоката Суховія Миколи Миколайовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Секур Інтеграція" (далі - ТОВ "Секур Інтеграція") на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2021 року,

встановив:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2021 року клопотання адвоката Суховія М. М., який діє в інтересах ТОВ "Секур Інтеграція", про закриття кримінального провадження №12018100100012786, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 03 грудня 2018 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України, залишено без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Суховія М. М. на вищезазначену ухвалу слідчого судді з підстав, передбачених ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

У касаційній скарзі адвокат Суховій М. М. порушує питання про перевірку в касаційному порядку та скасування ухвали Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги наводить аргументи щодо незаконності, на його переконання, ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2021 року та зазначає, що апеляційний суд при перевірці указаної ухвали слідчого судді істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, належним чином не врахувавши цих обставин.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.

У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), стосовно права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції Українита кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії" від 17 січня1970 року та п. 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцієюта законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Разом з тим, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене

п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).

За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не

є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.

Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених частини 3 статті 392 КПК . Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК.

Це ухвали, які стосуються відмови у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини 1 статті 284 КПК, скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою залишено без задоволення клопотання про закриття кримінального провадження, в розумінні положень статей 307, 309 КПК, до вказаного переліку не входить.

Суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ч. 3 ст. 307, ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановила, що оскаржена ухвала слідчого судді не підлягає перегляду

в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.

Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка відповідно до приписів кримінального процесуального закону не підлягає оскарженню

в апеляційному порядку, обґрунтовано постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зміст оскарженої ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Суховія Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ТОВ "Секур Інтеграція" на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає чинності з моменту проголошення.

Судді:

Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський