Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.08.2016 року у справі №910/4805/16
Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №910/4805/16

Верховний

Суд

УХВАЛА

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/4805/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянувши матеріали заяви Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі № 910/4805/16

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до Київської міської ради;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95";

Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол"

треті особи: - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-М",

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та державного акта на право власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/4805/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від
01.06.2017, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі №910/4805/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.06.2017 у даній справі залишено без змін.

14.12.2017 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від
24.10.2017 у справі № 910/4805/16 з підстав, передбачених пунктом 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до
15.12.2017), - невідповідності судового рішення касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (ст. 261 Цивільного кодексу України).

На обґрунтування зазначених підстав для перегляду судового рішення заявником до заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 152цс14, від 16.11.2016 у справі №487/10132/14-ц, від 12.07.2017 у справі №369/6601/15-ц.

Зазначена заява Верховним Судом України передана за належністю до Касаційного господарського суду на підставі підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), та підлягає розгляду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/4805/16 заявнику надано строк для усунення недоліків заяви до 14.02.2018. У визначений судом строк заявником усунено зазначені в ухвалі недоліки.

Обговоривши доводи заяви та дослідивши додані до неї матеріали, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що подана заява не є обґрунтованою та її доводи не підтверджуються доданими до неї матеріалами з таких підстав.

Статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VІІІ, чинній до 15.12.2017) передбачено, що рішення господарських судів переглядалися Верховним Судом України виключно з підстав, передбачених цією статтею.

За положеннями пункту 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підставою для подання заяви про перегляд рішень господарських судів є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 910/4805/16, у якій подано заяву про перегляд судового рішення, Вищий господарський суд України погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем.

Постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, що початок перебігу строку позовної давності починається не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення. Касаційний суд вказав, що апеляційним господарським судом зазначено про обізнаність Заступника прокурора міста Києва щодо прийняття оскаржуваного рішення з 06.10.2011 з посиланням на стенограму пленарного засідання від 06.10.2011. Апеляційна інстанція, з огляду на те, що з відповідною позовною заявою Заступник прокурора звернувся до суду 18.03.2016, дійшла обґрунтованого висновку, що останній звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. При цьому судом зазначено, що прокурором не наведено наявності жодних поважних причин для пропуску позовної давності. З огляду на викладене, касаційний суд дійшов висновку, що встановлення обставин пов'язаних зі спливом строку позовної давності свідчить про правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції ч. 4 ст. 267 ЦК України.

У справі № 6-152цс14, судове рішення у якій надано для порівняння, Верховний Суд України скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, справу передав на новий касаційний розгляд та зазначив, зокрема, про те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

У вказаній справі дійшовши висновку про дотримання Харківською міською радою строку звернення до суду (січень 2012 року), суд зазначив, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли рада дізналася про порушення свого права, а саме - з дня отримання протестів прокурора від 1 липня 2011 року про усунення порушень земельного законодавства. Зазначене свідчить про неправильність застосування судом частини 1 статті 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому, норма частини 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин. Оскільки, застосовуючи статтю 261 ЦК України, суд зазначені правила не врахував, не можна погодитись з його висновком про дотримання позивачем позовної давності та відсутності підстав для застосування наслідків її пропуску (постанова від 29.10.2014).

У справі №487/10132/14-ц, судове рішення у якій надано для порівняння, Верховний Суд України скасував рішення попередніх інстанцій та справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивуючи вказане рішення, Верховний Суд України вказав, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Миколаївської міської ради йому стало відомо лише після проведення міжрайонною прокуратурою перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 26 квітня 2013 року та в ході додаткової перевірки про додержання вимог містобудівного законодавства. Ураховуючи вищезазначене, судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою був присутній помічник прокурора міста Терещенко В.Ю. на сесії; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного (постанова від 16.11.2016).

У справі №369/6601/15-ц, судове рішення у якій надано для порівняння, Верховний Суд України скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Мотивуючи вказане рішення, Верховний Суд України вказав, що у справі, яка є предметом перегляду, прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київлісгосп" звернувся з позовними вимогами про витребування майна з незаконного володіння особи, якій на підставі правовстановлюючих документів належить спірна земельна ділянка, розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Зазначений позов виник у зв'язку з тим, що вказана особа набула у власність спірні земельні ділянки на підставі договору дарування, укладеного 8 липня 2014 року. При цьому, дана особа набула у власність земельні ділянки, які свого часу були передані іншими особами.

У даній справі Верховний Суд України вказав, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. З огляду на положення статті 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Київлісгосп" з віндикаційним позовом. Ухвалюючи рішення в справі, яка переглядається, суди, пославшись на те, що моментом порушення права держави на спірні земельні ділянки є момент їх незаконного вилучення з постійного користування державного підприємства (2007 рік), не врахували положень закону та не з'ясували можливості реалізувати це право в примусовому порядку через суд у 2007 році (постанова від 12.07.2017).

Колегія суддів відзначає, що порівняння змісту зазначених вище постанов Верховного Суду України зі змістом постанови Вищого господарського суду України від 24.10.2017 у справі №910/4805/16, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Переоцінка доказів та вже встановлених судами у справі обставин виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд заяв яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.

Таким чином, відсутні передбачені статтею 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підстави для відкриття провадження у справі № 910/4805/16.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), статтями 11116, 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VІІІ),

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи № 910/4805/16 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.