Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2020 року у справі №280/751/19

УХВАЛА

26 липня 2021 року

Київ

справа №280/751/19

адміністративне провадження №К/9901/6020/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Усенко Є. А., суддів: Гімона М. М., Гусака М. Б.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Електротехнологія" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Електротехнологія" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 (головуючий суддя Чередниченко В. Є., судді Іванов С. М., Панченко О. М. ),

УСТАНОВИЛ:

У лютому 2019 року Приватне акціонерне товариство "Електротехнологія" (далі - позивач, ПрАТ "Електротехнологія", Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2019 №0001461407, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "земельний податок" на 1' 904' 311,25 грн, в тому числі: 1' 523' 449,00 грн - за податковим зобов'язанням; 380' 862,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані доводами Товариства, що викладені в акті перевірки від 28.12.2018 №802/01-14-07/05402335 висновки контролюючого органу про порушення ним пункту 286.1 статті 286, пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України (далі - ПК), внаслідок чого занижені податкові зобов'язання зі сплати земельного податку за користування земельною діяльною площею 113 003 кв. м за адресою: м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3, щодо якої Товариство має право постійного користування відповідно до акта на право постійного користування землею серії І-ЗП №003471 від 04.01.1999, за 2016,2017,2018 роки на загальну суму 1' 523' 449,00 грн, є помилковими, оскільки Товариство сплатило земельний податок за вказані звітні податкові періоди, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель від 02.12.2011 №1856п.

Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 29.10.2019 адміністративний позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04.02.2019 № 0001461407.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав податковий обов'язок, сплативши земельний податок за 2016-2018 роки в розмірі, визначеному відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної у витягу від 02.12.2011 №1856п з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель. Зазначений витяг містив всю необхідну інформацію для розрахунку земельного податку відповідно до вимог чинного законодавства, як-то: дані про землекористувача; кадастровий номер земельної ділянки; адресу місця розташування земельної ділянки; дані про функціональне призначення земельної ділянки; документ, що посвідчує право на земельну ділянку; площу земельної ділянки; нормативну оцінку земельної ділянки. За результатами звернень ПрАТ "Електротехнологія" до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (15.06.2016,14.12.2018) з метою уточнення актуальних даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, щодо якої Товариство має право постійного користування, Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області було надано відповіді, за змістом яких кадастровий номер вказаної земельної ділянки відсутній, а відомості про неї не внесені до Державного земельного кадастру, у зв'язку з чим інформація щодо нормативної грошової оцінки земель Товариству не була надана. За висновком суду такі обставини свідчать про очевидну неоднозначність підстав для обчислення, декларування та сплати ПрАТ "Електротехнологія" земельного податку, що, виходячи з передбаченого підпунктом
4.1.4. пункту 4.1 статті 4 ПК принципу презумпції правомірності поведінки і рішення платника, має тлумачитися на користь позивача, який об'єктивно зробив все можливе для правильного обчислення та сплати податку. Лист Міськрайонного управління у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 27.06.2018р №0-8-0.18.1-1305/117-18, на який контролюючий орган посилався в акті перевірки від 28.12.2018р №802/01-14-07/05402335, суд визнав недопустимим доказом нормативної грошової оцінки землі, оскільки відповідно до пункту 286.1 статті 286, пункту 271.1. статті 271 ПК, статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від
07.07.2011 №3613-VI, статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" від
11.12.2003 №1378-IV нормативна грошова оцінка землі підтверджується витягом з технічної документації, а не листом; в листі відсутні посилання на те, що інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідає даним Державного земельного кадастру, а його зміст не узгоджується із іншими матеріалами справи, зокрема з листами Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 30.11.2016 №6701/86-16, від 28.12.2018 №3216/207-18, від
06.08.2018 №2524/207-18 та від 25.04.2019 №2016/207-19. Наданий Міськрайонним управлінням у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на запит суду витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2019 №0-8-0.18-1422/117-19 суд відхилив як неналежний доказ з огляду на те, що витяг не містить усіх даних щодо земельної ділянки (зокрема, кадастровий номер, цільове призначення, дані про землекористувача), зазначена в ньому інформація щодо земельної ділянки не є остаточною (про що зазначено у супровідному листі до витягу), висновки в акті перевірки зроблені без посилання на цей витяг.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 30.01.2020 скасував рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовив.

Відмова в задоволенні позову обґрунтована посиланням на те, що земельна ділянка, сплати податку за яку стосується спір, згідно з витягом з технічної документації щодо грошової оцінки земель від 02.12.2011 має кадастровий номер 2310100000:04:025:0018, а її нормативна грошова оцінка складає 70449453,36грн.

Позивач був обізнаним щодо рішення Запорізької міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя" від 30.06.2015р №7, згідно з яким з 01.01.2016 затверджено нову базову вартість 1 кв. м земель міста Запоріжжя станом на 01.01.2013 в розмірі 239,50 грн та встановлено застосування коефіцієнтів індексації за 2014,2015,2016,2017,2018 роки, однак, при здійснені розрахунку земельного податку за 2016-2018 роки такі зміни не врахував та довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки всупереч вимог пункту 286.2 статті 286 ПК відповідачу не подав. Не внесення до Державного земельного кадастру усіх визначених для таких цілей відомостей щодо земельної ділянки не позбавляло позивача права на постійне користування нею, та, як наслідок, пов'язаного з цим обов'язку щодо сплати земельного податку у належному розмірі. Розрахунок земельного податку, який підлягав сплаті Товариством за 2016-2018 роки, здійснений контролюючим органом на підставі відомостей щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з довідкою Міськрайонного управління у Запорізькому районі та м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 27.06.2018 №0-8-0.18.1-1305/117-18. Ці відомості відповідають відомостям у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від
22.05.2019 року №0-8-0.18-1422/117-19, який є належним та допустимим доказом у справі.

ПрАТ "Електротехнологія" подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 позивач зазначив пункт 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм пункту
286.1 статті 286, пункту 287.3 статті 287 ПК без врахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, зроблених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.06.2018 (справа №823/902/17) та Верховним Судом в постановах від 18.03.2019 (справа №826/13282/16), від 18.03.2019 (справа №804/3707/17), від 25.03.2019 (справа №826/8244/16), від 25.03.2019 (справа №П/811/1004/17), від 18.06.2019 (справа №815/4818/15), від 18.10.2019 (справа №826/8361/18), від 25.10.2019 (справа №815/6459/16). Також у касаційній скарзі Товариство зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми пункту "е" частини 2 статті 67 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-ІV у подібних правовідносинах.

Верховний Суд ухвалою від 24.03.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС.

Заперечуючи проти касаційної скарги у відзиві, відповідач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС (з урахуванням змін, які набрали чинності 08.02.2020) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстави відкриття касаційного провадження та дійшов висновку, що касаційне провадження у цій справі слід закрити.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, частина 5 статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Довід Товариства про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без врахування висновку Верховного Суду у постановах, на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, не знайшов підтвердження з огляду на те, що правовідносини у справах, в яких ухвалені ці постанови, та у цій справі ( №280/751/19) не є подібними.

Так, зміст правовідносин у справі №826/13282/16, в якій Верховний Суд ухвалив постанову від 18.03.2019, стосується обов'язку фізичної особи-підприємця, власника нежитлового приміщення, сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій воно розташовано. Фізична особа-підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування та використовує належне йому нежитлове приміщення у підприємницькій діяльності, однак, земельна ділянка під цим приміщенням використовується позивачем без її оформлення належним чином (земельна ділянка не перебуває у власності або користуванні). Суд касаційної інстанції в зазначеній постанові дійшов висновку про неповне встановлення судами обставин, які входять до предмета доказування при розгляді адміністративного позову та мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №826/8244/16, в якій Верховним Судом ухвалено постанову від 25.03.2019, також стосується обставин щодо сплати земельного податку фізичною особою-підприємцем (платником єдиного податку) як власником нежитлової будівлі, яку особа здає в оренду, що відповідає виду підприємницької діяльності суб'єкта господарювання. За наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив обставини щодо правильності здійсненого контролюючим органом розрахунку земельного податку, площі земельної ділянки, за яку були нараховані податкові зобов'язання із земельного податку, інформації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, про що позивач зазначав в апеляційній скарзі.

У справі №804/3707/17, в якій Верховним Судом ухвалено постанову від 18.03.2019, суть спірних правовідносин полягала у наявності/відсутності обов'язку фізичної особи як власника нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку сплачувати земельний податок. Суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки судом не встановлені обставини щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки (у справі відсутні докази щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки).

Зміст правовідносин у справі №П/811/1004/17 стосується обставин щодо визначення фізичній особі, яка набула право власності на частину нежитлових будівель, податкового зобов'язання із земельного податку. Суди дійшли висновку, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 25.03.2019, що податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання, є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки контролюючий орган у судовому процесі не надав відомостей з Державного земельного кадастру, на підставі яких був зроблений розрахунок суми податкового зобов'язання, а відтак не довів правомірність спірного рішення.

У справі №815/4818/15 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач як власник нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є платником земельного податку, розмір якого має бути визначений із врахуванням площі під такими приміщеннями (їх частинами) та пропорційної частки прибудинкової території. Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 у цій справі визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання із земельного податку, оскільки контролюючий орган у судовому процесі не надав розрахунку визначеної позивачу суми податкового зобов'язання із земельного податку, через що перевірити правильність нарахування позивачу податку суд визнав за неможливе.

Задовольняючи позов у справі №826/8361/18 про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку фізичній особі-підприємцю, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та є власником нежитлового приміщення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що розрахунок податкового зобов'язання контролюючий орган зробив на підставі інформації, викладеної в листі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського район м. Києва", а не на підставі відомостей з Державного земельного кадастру.

Верховний Суд у постанові від 18.10.2019 погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що підставою для визначення земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Обставини у справі №815/6459/16 також стосувалися правильності розрахунку суми податкового зобов'язання із земельного податку фізичній особі, яка є суб'єктом господарювання - платником єдиного податку, у зв'язку з перебуванням у її власності об'єктів нерухомості. У постанові від 25.10.2019 (справа №815/6459/16) Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що суди попередніх інстанцій не перевірили правильність розрахунку суми податкового зобов'язання із земельного податку за земельні ділянки з урахуванням даних Державного земельного кадастру та розмір пропорційної частки прибудинкової території, за яку позивач повинен платити земельний податок.

У постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 встановлено, що сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена Товариству на підставі даних щодо нормативної грошової оцінки земель м.

Запоріжжя, зазначених у довідці міськрайонного управління у Запорізькій області та в м. Запоріжжі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від
27.06.2018, яка була надана ГУ ДПС відповідно до частини 1 статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр". Інформація в цій довідці відповідає данним витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 22.05.2019 № 0-8-0.18-1422/117-19.

Натомість у справах №П/811/1004/17, №826/8361/18, №815/4818/15 судом встановлено, що суму податкового зобов'язання із земельного податку контролюючий орган визначив не на підставі даних Державного земельного кадастру або без зазначення взагалі, на підставі яких даних.

Інше застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у цій справі, порівняно з наведеними постановами Верховного Суду у справах №П/811/1004/17, №826/8361/18, №815/4818/15, обумовлено іншими обставинами у справі та неподібністю правовідносин.

Висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 (справа №823/902/17), на яку також посилається позивач у касаційній скарзі, стосується предметної юрисдикції у справі про визнання протиправним і скасування рішення Золотоніської районної ради Черкаської області про затвердження матеріалів технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не застосування норм статей 286,287 ПК, тому підстав для його врахування при вирішенні цієї справи також немає.

Постановами ж Верховного Суду України від 18.03.2019 (справа №826/13282/16), від
18.03.2019 (справа №804/3707/17), від 25.03.2019 (справа №826/8244/16), від
25.10.2019 (справа №815/6459/16) судові рішення попередніх інстанцій скасовані, а справи направлено на новий розгляд з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, внаслідок чого обставини у справі були встановлені неправильно.

Висновок щодо застосування норм права Верховний Суд у цих постановах не зробив.

Відтак, вищезазначені постанови Верховного Суду не можуть бути прикладом правозастосування, яке повинно враховуватися судом при виборі норми права, що підлягає застосуванню відповідно до частини 5 статті 242 КАС, та бути підставою для касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС.

Обґрунтування підстав касаційного оскарження позивачем постанови суду апеляційної інстанції фактично стосуються встановлених апеляційним судом обставин у справі та додаткової перевірки доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду справи, встановленими статтею 341 КАС.

Не знайшов свого підтвердження й довід Товариства щодо такої підстави касаційного оскарження, як відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС).

Так, позивач в обґрунтування цього доводу посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм пункту "е" частини 2 статті 67 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-ІV (зі змінами, внесеними Законом України від 05.12.2019 №340-ІХ).

Цими нормами врегульовано порядок фінансування розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельних ділянок усіх форм власності, сформованих до 2004 року, відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, а також земельних ділянок усіх форм власності, речові права на які (документи, що посвідчують права на них) зареєстровано до 01.01.2013, але відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру.

Однак, такі правовідносини не є спірними у цій справі. Такі доводи позивача щодо підстав касаційного оскарження не відповідають підставам, з яких суд апеляційної інстанції відмовив у позові.

Беручи до уваги наведене, є встановлені пунктом 5 частини 1 статті 339 КАС підстави для закриття касаційного провадження, відкритого у цій справі на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС за касаційною скаргою ПрАТ "Електротехнологія".

Керуючись статтями 248, 328, пунктом 5 частини 1 статті 339, статтями 341, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Електротехнологія" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

Є. А. Усенко

М. М. Гімон

М. Б. Гусак,

Судді Верховного Суду