Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.04.2021 року у справі №260/2576/20

УХВАЛА

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 260/2576/20

адміністративне провадження № К/9901/12928/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л. О.,

суддів: Білак М. В., Загороднюка А. Г.,

перевіривши касаційну скаргу старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) О. Гаринець на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 260/2576/20 за позовом ОСОБА_1 в особі представника Подинського Ярослава Федоровича до старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) О. Гаринець та Управління забезпечення примусового виконання рішення у Закарпатській області Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) О. Гаринець та Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив дії старшого державного виконавця Гаринеця О. І. визнати неправомірними та скасувати постанову ВП № 60111196 від 26.06.2020 про закінчення виконавчого провадження. Зобов'язати старшого державного виконавця виконати рішення суду та стягнути із боржника у призначенні страхових виплат, передбачених Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 60111196 від 26 червня 2020 року. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 26 червня 2020 року ВП № 60111196 про закінчення виконавчого провадження. У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) О. Гаринець звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішенння, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Оскаржуючи судові рішення у справі щодо скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги не наводить доводів та обгрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) О. Гаринець на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 260/2576/20 за позовом ОСОБА_1 в особі представника Подинського Ярослава Федоровича до старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) О. Гаринець та Управління забезпечення примусового виконання рішення у Закарпатській області Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, скасування постанови.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. О. Єресько М. В. Білак А. Г. Загороднюк