Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.12.2020 року у справі №580/1480/20

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 580/1480/20

адміністративне провадження № К/9901/30801/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

перевіривши касаційну ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2020 року

у справі №580/1480/20

за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області

про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

установив:

30 квітня 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернулась Спільчук Анастасія Юріївна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі- третя особа), в якому просить:

- визнати протиправним наказ відповідача від 28 грудня 2011 року №1347 о/с в частині формулювання звільнення полковника міліції ОСОБА_1 начальника Смілянського МВ (з обслуговування м. Сміла та Смілянського району) ГУМВС України в Черкаській області, зі служби в міліції за пунктом 64 є Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року за №114 (за порушення дисципліни);

- зобов'язати відповідача змінити в наказі від 28 грудня 2011 року №1347 о/с формулювання звільнення ОСОБА_1 зі служби в міліції із за пунктом 64 є Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року за №114 (за порушення дисципліни) на за пунктом 64 б Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року за №114 (через хворобу).

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Позивач оскаржив таке рішення в апеляційному порядку, внаслідок чого суд апеляційної інстанції постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року залишено без змін.

Вважаючи, що такі рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що спір у цій справі стосується проходження публічної служби. Водночас, правовідносини, з яких виник цей спір, мали місце у грудні 2011 року, після звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 грудня 2011 року № 1347 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в міліції.

Вважаючи оскаржуваний наказ від 28 грудня 2011 року № 1347 о/с в частині формулювання звільнення зі служби в міліції за пунктом 64 "є" "Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року за №114 (за порушення дисципліни) протиправним, 30 квітня 2020 року опікун ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

Судами встановлено, що 03 січня 2020 року рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 03 січня 2020 року у справі № 342/743/19 (провадження № 2-о/342/2/2020) ОСОБА_1 визнано недієздатним, його опікуном призначено ОСОБА_2.

Як зазначеної оскаржуваних судових рішення, обґрунтовуючи поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначив, що з 30 листопада 2011 року по 28 грудня 2011 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Третій Черкаській міській лікарні. З 28 грудня 2011 року по 10 січня 2012 року перебував на стаціонарному лікуванні в Державному закладі "Спеціальна медико-санітарна частина №14" та з 25 січня 2012 року по 15 березня 2012 року, з 02 квітня 2012 року по 05 червня 2012 року, з 22 червня 2012 року по 22 серпня 2012 року, з 28 листопада 2012 року по 29 січня 2013 року, з 04 березня 2013 року по 26 грудня 2013 року перебував на стаціонарному лікуванні у комунальному закладі "Черкаська обласна психіатрична лікарня" Черкаської обласної ради.

Тобто, спір у цій справі стосується проходження публічної служби. Водночас, правовідносини, з яких виник цей спір, мали місце у грудні 2011 року, після звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС).

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС).

Відповідно до частини 4 статті 123 КАС (у чинній редакції) якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Місячний строк звернення до суду у справах такої категорії передбачав також КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (але після набрання чинності Закону України від 07 липня 2010 № 2453-VI, яким внесли зміни та доповнення, зокрема, до статті 99 КАС). КАС у первинній редакції передбачав річний строк звернення до суду (в тому числі у спорах, що виникали у зв'язку із проходженням публічної служби).

У частині 1 статті 233 КЗпП України чітко визначено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини 3 статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Натомість Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що за загальним правилом строк звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено судами попередніх інстанції, про порушення своїх прав, у зв'язку із прийняттям оскаржуваного наказу від 28 грудня 2011 року № 1347 о/с, ОСОБА_1 дізнався 04 січня 2012 року, з яким ознайомлений під підпис. Також 04 січня 2012 року отримав трудову книжку, що підтверджується розпискою.

Судами також встановлено, що постановою Кам'янського районного суду Черкаської області від 20 лютого 2013 року у справі № 2307/443/12 до ОСОБА_1 застосовано примусові заходи медичного характеру - госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

25 листопада 2013 року ухвалою Кам'янського районного суду Черкаської області у справі № 2307/443/12 змінено ОСОБА_1 примусове лікування у психіатричному стаціонарі на амбулаторну допомогу за місцем проживання.

28 листопада 2013 року ухвалою Кам'янського районного суду Черкаської області у справі № 2307/443/12 змінено ОСОБА_1 застосування примусових заходів медичного характеру та продовжено надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Проаналізувавши доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку для звернення до суду, суди прийшли до висновку, що належних та достатніх доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом матеріали справи не містять. Факт перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 28 грудня 2011 року по 10 січня 2012 року, з 25 січня 2012 року по 15 березня 2012 року, з 02 квітня 2012 року по 05 червня 2012 року, з 22 червня 2012 року по 22 серпня 2012 року, з 28 листопада 2012 року по 29 січня 2013 року, з 04 березня 2013 року по 26 грудня 2013 року не дає достатніх та беззаперечних підстав вважати, що останній не мав можливості звернутися до суду із відповідним позовом, адже у певний період часу, а саме з 11 січня 2012 року по 24 січня 2012 року, з 16 березня 2012 року по 01 квітня 2012 року, з 06 червня 2012 року по 21 червня 2012 року, з 23 серпня 2012 року по 27 листопада 2012 року він не перебував на лікуванні. В той же час відповідно до рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області у справі № 342/743/19 ОСОБА_1 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку лише 03 січня 2020 року.

Проаналізувавши ухвалені судові рішення та доводи касаційної скарги суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Кодексу законів про працю України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку судового оскарження з поважних причин.,

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne № 116/1997/900/1112).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п.47 рішення).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Проаналізувавши ухвалені судові рішення та доводи касаційної скарги суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх правильно застосовано норми права вони є очевидними і не викликають сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Доводи касаційної скарги не спростовуються висновків судів попередніх інстанцій

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині 2 статті 328 КАС України, який включає й ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 КАС України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 19 жовтня 2020 року у справі №580/1480/20 за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

СуддіО. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська