Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.10.2020 року у справі №9901/323/20

УХВАЛА

22 жовтня 2020 року

Київ

справа №9901/323/20

адміністративне провадження №П/9901/323/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали Вищої ради правосуддя, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив суд:

- скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), Другої Дисциплінарної палати від 28 вересня 2020 року №2728/2дп/15-20;

- зобов'язати рішенням суду розглянути скарги ОСОБА_1 від 31 липня 2020 року та 7 серпня 2020 року Вищою радою правосуддя за участю заявника з дотриманням Конституції України, її статей 55,126, рішення Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року, вказавши при цьому мотивацію прийняття рішення, і чому докази ОСОБА_1 були відхилені Вищою радою правосуддя.

Відповідно до матеріалів позовної заяви спірна ухвала була постановлена 28 вересня 2020 Другою Дисциплінарною палатою ВРП у складі головуючого - Худика М. П., членів Артеменка І. А., Блажівської О. Є., Грищука В. К., яка за результатам розгляду висновку доповідача - члена Другої Дисциплінарної палати ВРП Прудивуса О. В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг ОСОБА_1 від 31 липня 2020 року та 7 серпня 2020 року на дії судді Берегівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_3, суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, прийняла рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи за скаргами ОСОБА_1 стосовно зазначених суддів. Такого висновку Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла через те, що суть скарг ОСОБА_1 зводиться до незгоди з судовим рішенням (пункт 4 частини 1 статті 45 Закону України "Про Вищу раду правосуддя").

Позивач вважає такий результат розгляду скарги неправильним, тому що, на його думку, він надав достатні докази та навів фактичні дані порушення суддями норм процесуального права, а також Конституції України.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у справі за цим позовом, суд зазначає таке.

За правилами частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Особливості розгляду цих категорій спорів визначено у статті 266 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Даючи офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їхнє порушення.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до оскарження ухвали Другої Дисциплінарної палати ВРП від 28 вересня 2020 року №2728/2дп/15-20 про відмову у відкритті дисциплінарних справ. Водночас в цій ухвалі зазначено, що така ухвала оскарженню не підлягає.

Так, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі-Закон №1402-VIII) і Законом України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (далі - ~law21~).

Положеннями частини 10 статті 131 Конституції України закріплено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

В Україні діє ВРП, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора (пункт 3 частини 1 статті 131 Конституції України).

Згідно зі ~law22~ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Відповідно до ~law25~ дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

~law26~ передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи визначено у ~law27~, відповідно до якої у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо: 1) факти неналежної поведінки судді, що повідомляються у дисциплінарній скарзі, вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі; 2) закінчився встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 3) очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення; 4) суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Згідно з частиною другою цієї статті рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.

Наведене законодавче регулювання спірних правовідносин дає підстави для висновку, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи не може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку, а отже позивач звернувся до суду з вимогами, які не належить розглядати в суді.

Також слід зауважити, що позивач, попри те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати у такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з розв'язанням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов'язків має повноваження винятково ВРП у визначеному законом порядку й рішення цього органу щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження рішень/дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені тільки суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Отже, спірна ухвала ВРП, незважаючи на те, що її постановлено за наслідками звернення позивача, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків.

Зважаючи на завдання дисциплінарного провадження та правовий статус ВРП у цих правовідносинах рішення її дисциплінарного органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника, а тому таке рішення Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Наведений висновок узгоджується з численною практикою Великої Палати Верховного Суду, викладеною у її рішеннях, зокрема, у постановах від 15 лютого 2018 року (справа №П/800/526/17), від 19 квітня 2018 року (справа №800/570/17), від 7 листопада 2019 року (справа №9901/227/19).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, у відкритті провадження в цій справі слід відмовити.

Крім того, необхідно звернути увагу й на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2019 року у справі №9901/495/19 зауважується, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Беручи до уваги те, що спір, щодо розв'язання якого звернувся позивач, не може розглядатися судами, відсутні підстави для роз'яснення питання, до юрисдикції якого суду належить його вирішення.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 22, 170, 248, 266 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про скасування ухвали Вищої ради правосуддя, зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття..............

М. В. Білак,

Суддя Верховного Суду