Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №9901/435/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

16.02.2018 м. Київ П/9901/435/18 9901/435/18 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мороз Л.Л., перевіривши позовну заяву ОСОБА_3 до Верховної Ради України про визнання Закону неконституційним, бездіяльності протиправною та дій незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2018 року до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_3, у якій просить:

1) визнати Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-УІ таким, що не відповідає вимогам статті 24 Конституції України, у зв'язку із застосуванням методики обчислення величини судового збору, що створює нерівність людей перед законом по матеріальному й соціальному стану;

2) визнати противоправною бездіяльність Верховної Ради України в частині незабезпечення рівності прав людей перед законом, незалежно від їх нерівного матеріальному й соціальному стану, і поставити за обов'язок впровадити законодавство, що реалізує рівність людей перед законом;

3) визнати протиправною і недіючою зміну, внесену Верховною Радою України в Закон України "Про судовий збір", якою з нього була вилучена вказівка про звільнення від сплати судового збору заявників при подачі позовів у захист їхніх порушених прав як споживачів;

4) поставити за обов'язок Верховній Раді України відновити в Законі України "Про судовий збір" у явному виді вказівку про застосування пільги про звільнення заявників від сплати судового збору при подач позовів у захист їхніх порушених як споживачів за Законом України "Про захист прав споживачів", а також увести в явному виді посипання на Закон "Про захист прав споживачів" про звільнення від сплати судового збору по позовах про порушення прав споживачів в усі Кодекси й у Закон "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано її з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання щодо підсудності Верховному Суду позовних вимог в частині визнання Закону України "Про судовий збір" таким, що не відповідає вимогам статті 24 Конституції України та визнання протиправною і недіючою зміну, внесену Верховною Радою України в Закон України "Про судовий збір", суд виходить з наступного.

За приписами пунктів 1 та 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник в зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

У відповідності до частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Згідно з частиною 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 №2136-VIII до повноважень Суду належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законотворчої діяльності, що дає підстави дійти висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Верховного Суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання незаконними законів.

Щодо решти позовних вимог, то слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Відповідно до статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

Отже, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

У Постанові від 23 травня 2017 року по справі №800/541/16 Верховний Суд України підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже бездіяльність відповідача, про яку йдеться у позовних вимогах, не спричиняє порушень індивідуально виражених прав або свобод позивача. Права та свободи, які не є індивідуально вираженими не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до принципу поділу державної влади в Україні, закріпленому в статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до Розділу ІV Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Згідно матеріалів позовної заяви, позивач оскаржує бездіяльність Верховної Ради України в частині неприйняття Закону щодо звільнення заявників від сплати судового збору при подач позовів у захист їхніх порушених як споживачів за Законом України "Про захист прав споживачів".

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №19-рп/2011від 14 грудня 2011 року відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року №7-рп/2002 визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти.

Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

Тобто, виконання окремих стадій законотворчого процесу віднесено до компетенції Верховної Ради України, яка у вказаних правовідносинах здійснює нормотворчу діяльність, і не виконує владних управлінських функцій.

Відтак, юрисдикція Верховного Суду не поширюється на спори про визнання протиправними дій (бездіяльності) Верховної Ради України в рамках процедур законотворчого процесу.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення.

Копія позовної заяви залишається в суді.

Керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України про визнання Закону неконституційним, бездіяльності протиправною та дій незаконними.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя Л.Л. Мороз