Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №9901/621/18
Постанова ВП ВС від 15.01.2019 року у справі №9901/621/18
Постанова ВП ВС від 15.01.2019 року у справі №9901/621/18

УХВАЛА

15 червня 2018 року

Київ

справа № 9901/621/18

адміністративне провадження № П/9901/621/18

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Хохуляка В.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Президента України, треті особи: Державна адміністрація Управління праці та соціального захисту населення в Голосіївському районі міста Києва, Київський центр по нарахуванню і здійсненню виплат, Правобережне об'єднання управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності, дій чи рішень неправомірними,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2018 ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Президента України (адреса: м. Київ, вул. Банкова, 11), треті особи:

Державна адміністрація Управління праці та соціального захисту населення в Голосіївському районі міста Києва (адреса: м. Київ, вул. Ломоносова, 5/3), Київський центр по нарахуванню і здійсненню виплат (адреса: м. Київ, вул.

Комарова, 7), Правобережне об'єднання управління Пенсійного фонду України в Києві (м. Київ, вул. Антоновича, 70), що надійшов на адресу суду 11.06.2018, в якому позивач просить суд:

у зв'язку з тривалим невиконанням судових рішень про стягнення коштів з державних установ по справі № 752/20319/13-а провадження № 2-а752/51/14 визнати бездіяльність Держави Україна неправомірною;

примусово, шляхом накладення штрафів на керівників суб'єктів владних повноважень згідно статті 267 Кодексу адміністративного суду України, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Київський міський центр по нарахуванню здійснення виплат, Правобережне об'єднання управління пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати кошти, визначені судовим рішенням та Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з застосуванням критеріїв "мінімальна заробітна плата" та "мінімальна пенсія за віком", розмір яких встановлюється на момент виплати з урахуванням виплачених сум;

стягнути з Державної казначейської служби України нараховані кошти Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню виплат, Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві на користь позивача.

Також, у прохальній частині адміністративного позову ОСОБА_3 зазначив, що у провадженні Вищого адміністративного суду України знаходиться касаційна справа № 752/2837/16-а, а тому позивач просить розглянути даний позов разом.

В обґрунтування позовних вимоги ОСОБА_3 посилається на положення частини 1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо судових рішень", яким передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів з державних органів. Позивач також зазначає, протягом чотирьох років боржники відмовляються нарахувати кошти згідно рішень судів з застосуванням критерію розмірів "мінімальна заробітна плата" та "мінімальна пенсія за віком" на момент виплати, нарахувавши кошти з застосуванням критерію розмірів станом на 2000,2009-2014 роки.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову та встановлено судом постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.09.2014 у справі № 752/20319/13-а визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_3 державної та додаткової пенсії, як інваліду другої групи з числа ліквідаторів, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, починаючи з 29.09.2010 по 22.07.2011 включно - протиправними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, державної основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 29.09.2010 по 22.07.2011 включно, з урахуванням проведених виплат.

Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за період з 29.09.2010 по 17.09.2014 включно, у відповідності до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 5 мінімальних заробітних плат - неправомірними. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за період, починаючи з
29.09.2010 по 17.09.2014 включно, з урахуванням проведених виплат.

Зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за період, починаючи з 29.09.2010 по 17.09.2014 включно, з урахуванням проведених виплат.

Додатковою постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2014 доповнено постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 17.09.2014 визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_3 соціальної допомоги як особі, що має статус дитини війни, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з
29.09.2010 по 22.07.2011 включно - протиправними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_3, соціальної допомоги як особі, що має статус дитини війни, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 29.09.2010 по 22.07.2011 включно, з урахуванням проведених виплат.

Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, розміру одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, у відповідності до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 45 мінімальних заробітних плат - неправомірними. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, у відповідності до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат.

Зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3, як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, у відповідності до положень статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 17.09.2014 та додаткову постанову від
25.09.2014 залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05.12.2014 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі 752/20319/13-а виходячи з підстав, викладених у пункті 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення) згідно якого суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Окрім того, позивач посилається на наявність у Вищому адміністративному суді України касаційного провадження щодо оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 10.08.2017, залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.201, якою у клопотанні ОСОБА_3 про накладення на керівників суб'єктів владних повноважень, відповідальних за виконання судового рішення, штрафу відмовлено.

А отже, враховуючи, що державні органи не виконують судові рішення про виплату коштів позивачу, останній просить суд визнати бездіяльність Держави Україна неправомірною.

Згідно статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:

подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

відповідає позовна заява вимогам, встановленим статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України;

належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд приходить до висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом необхідно відмовити, враховуючи наступне.

Згідно статті 55 Основного Закону права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Частиною 3 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Як визначено частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Конституційний Суд України в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Також, у згаданому рішенні Конституційний Суд України зазначив: відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Частиною 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів унормовані статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;

2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;

4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Положеннями частини 4 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може:

1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині;

2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії;

3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені частини 4 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову відповідачем у даній справі ОСОБА_3 зазначено Державу Україна в особі Президента України та заявлено позовні вимоги щодо визнання бездіяльності Держави України неправомірною.

Вищевикладеними нормами закону визначено вичерпний перелік справ, віднесених до повноважень Верховного Суду, чітко визначено коло суб'єктів владних повноважень, чиї рішення, акти, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені до Верховного Суду як суду першої інстанції. Як висновується із зазначеного, Держава Україна не може бути відповідачем у справах, що розглядаються у Верховному Суді як суді першої інстанції.

Зважаючи на суб'єктний склад та обставини, з якими позивач звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити

Згідно пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог частини другої цієї статті про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо накладення штрафу на керівників суб'єктів владних повноважень згідно статті 267 Кодексу адміністративного суду України. Однак, як встановлено судом, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2017 відкрито касаційне провадження щодо оскарження ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 10.08.2017, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.201, якою у клопотанні ОСОБА_3 про накладення на керівників суб'єктів владних повноважень, відповідальних за виконання судового рішення, штрафу - відмовлено.

07.02.2018 матеріали касаційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10.08.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 на підставі підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого касаційні скарги (подання) на рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу передані до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 22, 170, 266, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Президента України, треті особи: Державна адміністрація Управління праці та соціального захисту населення в Голосіївському районі міста Києва, Київський центр по нарахуванню і здійсненню виплат, Правобережне об'єднання управління Пенсійного фонду України в Києві про визнання бездіяльності, дій чи рішень неправомірними.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

-------------------------

В.В. Хохуляк

Суддя Верховного Суду