Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.11.2018 року у справі №825/2296/18

УХВАЛА

13 листопада 2018 року

Київ

справа №825/2296/18

адміністративне провадження №К/9901/65461/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. та Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року

за позовом ОСОБА_2

до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

про визнання відмови, дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2018 року ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, скаржник) звернулася до Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржником оскаржується, зокрема, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року про відмову в задоволенні клопотання Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону на час її подання (в частині оскарження ухвали суду першої інстанції), суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно частини 2 статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в частини 2 статті 328 КАС України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 293 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених частини 2 статті 293 КАС України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені частини 2 статті 293 КАС України, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно зі статтею 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 1) забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 2) забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 5) відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності; 6) передачі справи на розгляд іншого суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 8) затвердження умов примирення сторін; 9) призначення експертизи; 10) визначення розміру судових витрат; 11) зупинення провадження у справі; 12) залишення позову (заяви) без розгляду; 13) закриття провадження у справі; 14) внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення; 15) відмови ухвалити додаткове рішення; 16) роз'яснення або відмови у роз'ясненні судового рішення; 17) відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; 18) відмови у поновленні пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; 19) відстрочення і розстрочення, зміни або встановлення способу і порядку виконання судового рішення; 20) заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 21) повороту виконання рішення суду або відмови у повороті виконання рішення; 22) внесення чи відмови у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 23) окрема ухвала; 24) стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 25) накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статтею 294 КАС України; 26) відмови у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження; 27) відновлення або відмови у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.

Відтак, чинним процесуальним законом не передбачено можливості апеляційного та касаційного (після перегляду в апеляційному порядку) оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження окремо від рішення суду.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням вищенаведеного суд касаційної інстанції прийшов до висновку про те, що у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року слід відмовити.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалах Верховного Суду від 24 липня 2018 року у справі № 805/491/17-а, від 01 червня 2018 року у справі № 804/3912/17 та від 17 вересня 2018 року у справі № 820/5096/16.

Крім того, як вбачається з матеріалів касаційної скарги, ОСОБА_2 оскаржується ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року про повернення апеляційної скарги на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року.

Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону на час її подання (в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції), суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення касаційної скарги в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються, зокрема, обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з тексту касаційної скарги, скаржником не наведено підстав для касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції у даній справі (ухвали про повернення апеляційної скарги), оскільки в ній не міститься посилань на допущені цим судом неправильне застосування норм матеріального чи порушення процесуального права. Такі підстави викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

В зв'язку з наведеним касаційна скарга ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року підлягає поверненню.

Суд також вважає за необхідне відмітити, що згідно положень, які містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 25 липня 2018 року у справі № 520/6958/16-а, від 17 серпня 2018 року у справі № 810/2180/18 та від 21 серпня 2018 року у справі № 815/523/18.

Керуючись статтями 169, 248, 328, 332, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання відмови, дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

2. Повернути касаційну скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання відмови, дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Надіслати іншим учасникам справи копію даної ухвали.

5. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги (в частині оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року) не позбавляє його права на повторне звернення до Верховного Суду.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

7. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я.О. Берназюк

М.І. Гриців

Н.В. Коваленко