Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.08.2020 року у справі №140/3489/19

УХВАЛА

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 140/3489/19

адміністративне провадження № К/9901/20425/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В. М.,

суддів: Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі №140/3489/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області про визнання протиправними дії щодо відмови у поверненні незаконно стягнутих сум та зобов'язання їх повернути,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області щодо відмови позивачу у поверненні незаконно стягнутих сум податку на доходи та військового збору;

- зобов'язати відповідача повернути позивачу 50666,51 грн шкоди, завстаттями 3, 12, 328, 333 КАС України, який визнаний неконституційним, що призвело до відрахування податку на доходи з пенсії в розмірі 46452,04 грн та військового збору в розмірі 4214,47
грн за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру". З лютого 2015 року по лютий 2018 року з його пенсії на рахунки Управління Державної казначейської служби у м.

Луцьку Волинської області відраховано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 46452,04 грн та військовий збір в розмірі 4214,47 грн. Позивач вважає, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір стягнуто з його пенсії неправомірно, оскільки Конституційний Суд України рішенням №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року визнав положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, тобто неконституційним. Тому, на переконання позивача, Держава Україна в особі територіального підрозділу Державної казначейської служби України спричинила йому матеріальну шкоду на загальну суму 50666,51 грн, що підтверджується довідкою Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №9320 від 18 листопада 2019 року.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року позов задоволено.

Судове рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і втратою ними чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з лютого 2015 року по лютий 2018 року, в зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту у спосіб стягнення з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 50666,51 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, відповідно до статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області задоволено, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зауважив на помилковості висновку суду першої інстанції про протиправність утримання коштів із довічного грошового утримання (пенсії) позивача, адже до прийняття Конституційним Судом України вищезгаданого рішення, зокрема, станом на час виникнення спірних правовідносин, положення абз.1 пп.164.2.19 п.164.2 ст.164 ПК України підлягали застосуванню відповідно до чинного на той момент законодавства, а з урахуванням рішення Конституційного суду України з 28 лютого 2018 року утримання з щомісячного грошового утримання (пенсії) ОСОБА_1 було припинено. З огляду на це, відсутні підстави, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області щодо позивача чи порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2020 року визначено склад колегії суддів: Васильєва І. А. (суддя-доповідач), Пасічник С. С., Юрченко В. П.

18 серпня 2020 року суддями заявлено самовідводи від участі у розгляді касаційної скарги, які обґрунтовано порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року задоволено заяви про самовідвід колегії суддів у складі Васильєвої І. А. (судді-доповідача), суддів Пасічник С. С., Юрченко В. П., у зв'язку з порушенням порядку визначення суддів для розгляду справи, встановленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, без урахування спеціалізації.

За результатами повторного автоматизованого розподілу, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Соколова В. М. (судді-доповідача), суддів Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., про що складено протокол від 20 серпня 2020 року.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Частиною 1 статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до частини 1 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до частини 1 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина 3 статті 12 КАС України).

Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених Статтею 257 КАС України; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, Судом не встановлені.

Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження, у розумінні частин 3 та 4 статті 12 КАС України, у касаційній скарзі не містяться.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, прийняте у справі незначної складності, розглянуту за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 3, 12, 328, 333 КАС України

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі №140/3489/19 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області про визнання протиправними дії щодо відмови у поверненні незаконно стягнутих сум та зобов'язання їх повернути.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. М. Соколов А. Г. Загороднюк О. В. Калашнікова