Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.01.2019 року у справі №9901/6/19

УХВАЛА

08 січня 2019 року

Київ

справа №9901/6/19

адміністративне провадження №П/9901/6/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовною заявою до Верховної Ради України, в якій просить:

- визнати протиправними дії Верховної Ради України, яка всупереч вимогам п.2 ст.3, п.3 ст.5, п.3 ст.8, п.1 ст.9, п.2 ст.19, п.3 ст.22, п.1, п.4 ст.41, п.1 ст.43, п.2 ст.54, п.2 ст.55, п.1 ст.64, п.1 ст.58, ст.124, ст.129 Конституції України, Закону України від 21.04.2015 №336-VII "Про забезпечення права на справедливий суд", Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", при ухвалені ч.2 ст.320 Глави 3 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" незаконно обмежила, звузила зміст та обсяг існуючих прав і свобод ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), не врахувала усіх положень, передбачених Законом України від 21.04.2015 №336-7 "Про забезпечення права на справедливий суд", та не внесла в ч.2 ст.320 Глави 3 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIIІ, п.4, п.5, п.6 такого змісту:

"4) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

5) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ;

6) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права";

- зобов'язати Верховну Раду України в термін, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів з моменту ухвалення рішення у справі, доповнити ч.2 ст.320 Глави 3 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" п.4, п.5, п.6 такого змісту:

"4) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

5) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ;

6) невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті статті 320 Господарсько-процесуального кодексу України в редакції Закону України від
03.10.2017 №2147-VIІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" Верховною Радою України протиправно звужено зміст охоронюваних прав позивача, в результаті чого позбавлено права на належний і справедливий захист судом при розгляді справи №910/6889/13 та на подання скарги до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України; 2) законності дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України.

Вказані норми визначають вичерпний перелік спорів, вирішення яких належитьдо повноважень Верховного Суду як суду першої інстанції.

Ураховуючи наведене, адміністративні суди захищають фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з суб'єктом владних повноважень і саме при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Згідно зі статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відповідно до пункту 3 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Частиною 2 статті 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року №1861-VI, визначено законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України.

Згідно норм цього Регламенту, створені Верховною Радою України із народних депутатів України комітети Верховної Ради України, обрані нею Голова Верховної Ради України та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені цим Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, завданнями та юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.

Такі дії Верховної Ради України не є управлінськими, а тому не можуть підпадати під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють застосовувати інші юрисдикційні форми захисту від порушень прав чи інтересів.

За правилами частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Згідно частини 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі №19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими й поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини та громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У Рішенні від 27 березня 2002 року у справі №7-рп/2002 Конституційний Суд України указав, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

Таким чином, питання відповідності законодавчого акта Конституції України, дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановлені Основним Законом та віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтями 19, 22, 170, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя В.М.Бевзенко