19.09.2019 | Автор: Ксенія Гольдарб
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

СКАСУВАТИ НЕ МОЖЛИВО АРЕШТУВАТИ (Аналіз практики Київського апеляційного суду за період з 01.01.2019 року по 15.09.2019 року у справах про оскарження арешту майна у кримінальному провадженні)

СКАСУВАТИ НЕ МОЖЛИВО АРЕШТУВАТИ (Аналіз практики Київського апеляційного суду за період з 01.01.2019 року по 15.09.2019 року у справах про оскарження арешту майна у кримінальному провадженні) - skasuvati_ne_moglivo_areshtuvati_5d8342bda85f1.jpg

Аналіз практики Київського апеляційного суду за період з 01.01.2019 року по 15.09.2019 року у справах про оскарження арешту майна у кримінальному провадженні

     Думаю, ви здогадались, що у заголовку цієї статті навмисно пропущений розділовий знак, - після ознайомлення зі змістом кожен зможе самостійно визначитись із тим, де необхідно ставити крапку, та чи можливо скасувати арешт, накладений на майно особи у кримінальному провадженні, шляхом оскарження ухвали слідчого судді про його накладення у Київському апеляційному суді.

            Майже два роки тому я писала про те, що саме за допомогою правового механізму з  оскарження ухвал слідчих суддів до суду апеляційної інстанції (на той момент – Апеляційного суду м. Києва) мені вдається відносно швидко скасовувати арешти, накладені на майно у кримінальних провадженнях:

Зняття арешту з майна у кримінальному провадженні: теорія та практика (частина 1)

Зняття арешту з майна у кримінальному провадженні: теорія та практика (частина 2)

            1. Наразі мій практичний досвід, а також аналіз практики Київського апеляційного суду у ЄДРСР, дозволяє зробити висновок про те, що шансів на скасування арешту майна, накладеного на майно (зокрема, третьої особи) на підставі ухвали слідчого судді місцевого суду, у Київському апеляційному суді зовсім не багато. Це пов’язано із тим, що за ці два роки слідчі з прокурорами, все ж таки, навчилися (здебільшого) працювати над власними помилками та почали їх виправляти. Мова, насамперед, йде про справи, в яких арешт на майно третіх осіб накладений з метою збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України). Як відомо, у цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (ч. 3 ст. 170 КПК України).

Так, у вказаній категорії справ слідчі та прокурори навчилися складати постанови про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні, та долучати їх до клопотання про арешт майна. Наявність такої постанови у матеріалах справи майже стовідсотково гарантує відмову Київського апеляційного суду у задоволенні апеляційної скарги власника майна на ухвалу слідчого судді про арешт. Відкрийте будь-яку ухвалу Київського апеляційного суду за 2019 рік у ЄДРСР і ви побачите наступне: «арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна» (на підтвердження зазначеного - посилання на відповідні ухвали: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79365639;

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83481462;

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82966939;

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83367344;

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82187096;

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81907073;

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80364462; http://reyestr.court.gov.ua/Review/83172311). Або таке: «майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні» (http://reyestr.court.gov.ua/Review/82757358).

Чому «майже» - тому що серед десятків однаково виписаних та мотивованих ухвал зустрічаються й ухвали з наступним формулюванням: «Визнання стороною обвинувачення арештованого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною підставою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього» (справа № № 11-cc/824/653/2019; http://reyestr.court.gov.ua/Review/81392462 ).

Або такі: «… слідчим не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що земельна ділянка, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, у зв'язку із чим винесена постанова прокурора про визнання вказаної земельної ділянки речовим доказом є формальною. Крім того, вказаною постановою прокурора земельна ділянка визнана речовим доказом у кримінальному проваджені № 42000000000000000 від 16 грудня 2014 року, а з клопотанням про арешт майна прокурор звертався у рамках іншого кримінального провадження, а саме № 42011111111111116 від 28 лютого 2019 року. Будь які дані про об`єднання чи виділення кримінальних проваджень до клопотання про арешт майна прокурором не долучено та не надано в судах першої та апеляційної інстанцій. Отже, як вважає колегія суддів, у даному кримінальному провадженні відсутні правові підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, на які посилається орган досудового розслідування та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях» (ухвала від 13.08.2019 року у справі № 11-сс/824/2602/2019;  http://reyestr.court.gov.ua/Review/83748316).

2. Є шанси на скасування ухвал слідчих суддів Київським апеляційним судом у тому разі, якщо арешт накладався з метою забезпечення його конфіскації та спеціальної конфіскації (ч.ч. 4-5 ст. 170 КПК України). Так, у справі № 11-сс/824/825/2019 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/80556523 ), задовольняючи апеляційну скаргу власника арештованого майна, суд апеляційної інстанції зробив наступний висновок: «… слідчий суддя не врахувавши всі обставини провадження наклав арешт на майно з метою забезпечення його конфіскації та спеціальної конфіскації, яке не належить підозрюваній ОСОБА_6, що призвело до неправильного застосування кримінального процесуального закону України та тягне за собою скасування ухвали слідчого судді, на що правильно звертається увага в апеляційній скарзі. Так, з матеріалів судового провадження, зокрема інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та реєстраційної картки автотранспортного засобу, вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, та автомобіль БМВ ХЗ, номер кузову НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, належать ОСОБА_9. При цьому, прокурором не доведено, що вказане майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої статті 96-2 КК України. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурор не довів необхідності у накладенні арешту на майно, з метою забезпечення його конфіскації та спеціальної конфіскації, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею».

У аналогічній справі №11-сс/796/202/2019      (http://reyestr.court.gov.ua/Review/79630388) Київський апеляційний суд зазначив, що арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання може мати місце лише щодо майна підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи,  щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначати покарання у виді конфіскації майна.   Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь які дані про повідомлення підозри дружині підозрюваного, щодо майна якої ставилось питання про накладення арешту, слідчий суддя правильно прийшов до висновку про відсутність на даний час правових підстав для накладення арешту на вищезазначене майно та правомірно відмовив у задоволенні клопотання. Крім того, не містять матеріали і даних щодо спільного сумісного права власності підозрюваного на вказану квартиру, оскільки вона була набута у власність дружини підозрюваного внаслідок укладання договору дарування. Аналогічні висновки суду викладені ним і в інших ухвалах: по справі № 11-сс/824/3864/2019   (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83055039),  по справі № 11-сс/824/4152/2019  (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83172276 ), тощо.

3. Нерідко на допомогу власникам майна та їх адвокатам у боротьбі за скасування ухвали слідчого судді про арешт майна приходить витяг з ЄРДР, зокрема, відомості про стан кримінального провадження. Так, ухвалою від 18.07.2019 року у справі №11-сс/824/3388/2019  Київський апеляційний суд «засилив» відмову слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва у накладенні арешту на майно, з огляду на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 5 ст. 185, ч. 1 ст. 358 КК України постановою слідчого від 22.02.2019 року зупинено, та на час розгляду внесеного прокурором клопотання про арешт майна - не відновлено, що унеможливлює здійснення слідчим та прокурором будь-яких процесуальних дій, зокрема звернення зі клопотанням про арешт майна. Доводи прокурора про відповідність арештованого майна ознакам речового доказу за наведених вище обставин Київський апеляційний суд визнав такими, що не заслуговують на увагу та є неспроможними (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83367330 ).

            У разі, якщо слідчий / прокурор не долучив(ли) до матеріалів клопотання про арешт майна копію постанови про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні, - у нагоді стануть наступні висновки Київського апеляційного суду у справі №11-cc/824/1383/2019 (ухвала від 10.04.2019 року; http://reyestr.court.gov.ua/Review/81201531 ): «… майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого. Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови. Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам    ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення. Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення. Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин. Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом».

4. У разі, якщо арешт був накладений на суму ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ, - зверніть увагу на ухвалу  Київського апеляційного суду у справі №11-сс/824/4684/2019 від 07.08.2019 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83615895  ): накладення арешту на суму ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ) є неможливим з огляду на те, що жодна мета такого арешту не може бути досягнута, а відсутність мети арешту майна не дає правових підстав накласти на нього арешт.

5. Накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову, який буде поданий у майбутньому, унеможливлює з`ясування питання співмірності вартості майна, на яке слідчий просить накласти арешт та ціни позову, оскільки він ще не поданий зацікавленою особою.  Зазначена позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного суду у справі №11-cc/824/77/2019 від 03.06.2019 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/82313521). Також у вказаній справі суд послався на те, що положення ст. 128 КПК України передбачають право пред`явлення цивільного позову лише до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, тоді як відсутність цивільного позову позбавляє слідчого суддю можливості перевірити чи підлягає арешту майно особи, про яку йдеться у клопотанні слідчого. 

6. А ось порушення стороною обвинувачення строку на звернення до суду із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна – не є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна. Такого висновку дійшов Київський апеляційний суд, зокрема, у справі № 11-cc/824/3867/2019  (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83195552): «... твердження апелянта про те, що стороною обвинувачення порушено строк із зверненням до суду із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, знайшли своє підтвердження, проте не можуть бути визнані самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням вимог ст. 173 КПК України, яка містить перелік підстав для скасування і до яких наведена підстава не належить».

Якщо до аргументу про порушення стороною обвинувачення процесуального строку на звернення із клопотанням про арешт майна додаються інші аргументовані доводи, - шанси на скасування ухвали слідчого судді про арешт майна зростають (ухвала у справі № 11-cc/824/653/2019; http://reyestr.court.gov.ua/Review/81392462 ).

7. Якщо майно у кримінальному провадженні вже арештоване (або було арештоване) – це не привід не арештувати його знов! (ухвала Київського апеляційного суду від 05.06.2019 року у справі №11-сс/824/2189/2019). Так, представником власника майна була подана апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді  про арешт транспортного засобу з забороною користуватися та розпоряджатися цим майном, з передачею транспортного засобу на відповідальне зберігання військовій прокуратурі. Арешт на майно накладено з метою забезпечення конфіскації, як виду покарання. Як вбачається з апеляційної скарги, на даний транспортний засіб вже накладався арешт у кримінальному провадженні. Підстав для повторного його арешту апелянт не вбачав. Натомість, Київський апеляційний суд думку апелянта не розділив та зазначив, що чинним кримінальним процесуальним законодавством передбачено можливість накладення арешту на майно, на яке раніше накладено арешт (http://reyestr.court.gov.ua/Review/82667777 ).

8. Дуже часто адвокати власників арештованого майна у своїх апеляційних скаргах звертають увагу суду на не співмірність обмеження права власності особи з потребами кримінального провадження, посилаючись при цьому на численну практику ЄСПЛ. Втім, на переконання Київського апеляційного суду, власникам арештованого майна слід приділяти належну увагу забезпеченню доведення перед судом  фактів настання негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна (зокрема, такий висновок викладений в ухвалі від 26.02.2019 року у справі №11-сс/824/896/2019; http://reyestr.court.gov.ua/Review/80364462  ухвалі від 15.07.2019 року у справі №11-сс/824/3125/2019; http://reyestr.court.gov.ua/Review/83083041 ).

Заради справедливості слід відзначити, що Київський апеляційний суд апеляційні скарги власників майна на ухвали слідчих суддів про його арешт, все ж таки, задовольняє (для того, щоб відшукати відповідну ухвалу мені довелось переглянути три десятки інших). Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 16.07.2019 року у справі №11-сс/824/1994/2019 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83223471) арешт скасовано. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив наступне: «відповідно до ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено, зокрема підстави і мета відповідно до положень ст. 170 цього ж Кодексу. Разом з цим, як убачається зі змісту клопотання прокурора, в ньому не зазначено мету накладення арешту, передбачену ч. 2 ст. 170 КПК України. Так, положення ст. 170 КПК України не містять підстав для накладення арешту з метою забезпечення можливого цивільного позову, передбачаючи лише право звертатись з таким клопотанням у разі необхідності забезпечення цивільного позову, який вже подано у кримінальному провадженні.

Крім того, з огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, який передбачає, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, то на переконання колегії суддів прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження речового доказу, першочергово має визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій має зазначити підстави визнання такого майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій прокурором вчинено не було, з врахуванням відсутності у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурор не довів необхідності у накладенні арешту на майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею».

Наостанок хочу звернути вашу увагу на важливий аспект оцінки доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Втім, майже у кожній ухвалі Київського апеляційного суду про відмову у задоволенні апеляційних скарг власників майна суд апеляційної інстанції зазначає про те, що слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно (наприклад: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83083041 ; ).

З цієї «порочної» практики також є цікаві виключення, одним з яких є справа №11-cc/824/539/2019 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/80890179), у якій Київський апеляційний суд визнав докази, подані органом досудового розслідування недопустимими. Підставою для такого безпрецедентного для Київського апеляційного суду рішення стало те, що орган досудового розслідування до клопотання про арешт майна у одному кримінальному провадженні долучив матеріали, здобуті органом досудового розслідування в рамках іншого кримінального провадження: «… як вбачається з доданих слідчим до клопотання матеріалів, слідчий звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження № 12017100000000690, відомості про яке 22.06.2017 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що долучені до клопотання матеріали, на підтвердження його обґрунтованості, а саме рапорт о/у відділу УЗЕ у м. Києві ДЗЕ НП України Фойт Р.С., протокол допиту свідка ОСОБА_6, протокол допиту свідка ОСОБА_7, здобуті органом досудового розслідування в рамках іншого кримінального провадження, а саме № 12016100000001698, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.11.2016. Крім того, матеріали провадження не містять даних про процесуальне рішення на підставі якого матеріали з кримінального провадження  № 12016100000001698 долучені до матеріалів № 12017100000000690, в якому сторона досудового обвинувачення звернулась до суду із клопотанням про арешт майна. Таким чином, додані до клопотання слідчого докази не можуть бути враховані колегією суддів з тих підстав, що вони є недопустимими у кримінальному провадженні  №12017100000000690».

Сподіваюсь на те, що із тим, де саме ставить крапку Київський апеляційний суд у справах про оскарження ухвал слідчих суддів про арешт майна у кримінальному провадженні, ви вже визначились. В будь-якому разі, повідомлений – значить озброєний. Бажаю успіхів усім нам у зміні існуючої судової практики та захисті законних інтересів власників арештованого майна!

Будьте з Goldarb. Advice, все буде добре.

Автор статті: Ксенія Гольдарб

1379
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ