1. Майно може належати батькам та дітям на праві:
а) спільної сумісної власності (без визначення часток в праві власності на майно);
б) спільної часткової власності (з визначенням часток в праві власності на майно).
Коментована стаття закріплює "вузький" підхід і визначає правовий режим майна, що перебуває лише у спільній сумісній власності батьків та дітей. Аналогічна за змістом норма закріплена в ч. 4 ст. 368 ЦК України, в якій визначається правовий режим майна членів сім'ї. Поряд с цим батькам та дітям майно може належати і на праві спільної часткової власності.
2. В коментованій статті закріплено, що певні види майна належать батькам та дітям на праві спільної сумісної власності. Це стосується майна, набутого батьками та дітьми:
а) за рахунок їхньої спільної праці;
б) за рахунок їхніх спільних коштів.
Батьки та діти можуть набувати право спільної власності щодо об'єктів, створених їх спільними зусиллями та працею. Це може бути будівництво житлового будинку, дачі, спільне вирощування врожаю, худоби тощо. При цьому важливою є спрямованість волі батьків та дітей на створення об'єкта саме спільної власності. Діти можуть вкладати у придбання спільного майна свої кошти. Якщо дитина досягла певного віку і працює за трудовим договором або є суб'єктом підприємницької діяльності, вона може використовувати для набуття спільного майна свою заробітну плату або дохід.
Необхідно зазначити, що режим спільної сумісної власності щодо майна батьків та дітей може виникати і в деяких інших випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України від 19.06.1992 p. № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) може здійснюватися у спільну сумісну власність членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
3. Дії батьків та дітей як співвласників підпорядковуються загальним правилам, встановленим в цивільному законодавстві. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Спеціальний порядок встановлюється для розпорядження спільним майном. Співвласники розпоряджаються ним за спільною згодою. Хоча співвласники повинні діяти спільно при здійсненні права власності, кожен із них виступає як самостійний суб'єкт цивільних правовідносин. Тому для продажу, дарування, передання спільного майна за договором оренди потрібна згода кожного зі співвласників. У разі вчинення одним з них правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Закон встановлює, що згода співвласників на вчинення правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 369 ЦК України).
При розпорядженні майном, що належить дитині на праві спільної сумісної власності, діють загальні правила. Якщо дитина є малолітньою (до 14 років), то від її імені виступають її батьки. При цьому вони діють виключно в межах, встановлених законодавством (ч. ч. 2-5 ст. 177 СК України). Якщо дитина є неповнолітньою (від 14 до 18 років) і не має повного обсягу цивільної дієздатності, вона укладає правочини щодо розпорядження спільним майном власноруч, однак за згодою батьків, а у випадках, передбачених законом, - з дозволу органу опіки та піклування (ч. ч. 2, 4 ст. 32 ЦК України, ч. ч. 2, 3 ст. 177 СК України).
Наприклад, в процесі продажу приватизованої квартири, яка належить батькам та малолітній дитині на праві спільної сумісної власності, батьки зобов'язані одержати дозвіл органу опіки та піклування. Такий дозвіл надається у разі гарантування батьками збереження права дитини на житло (ч. 4 ст. 177 СК України).
4. Майно може належати батькам та дитині не лише на праві спільної сумісної, а й на праві спільної часткової власності. Це означає, що частка кожного з них у праві на майно є визначеною. Зазвичай такі частки є рівними, коли матері, батьку та дитині належить по 1/3 в праві на майно. Така ситуація виникає у випадку, коли батьки та діти одержують майно у спадщину або в процесі приватизації, коли за їх бажанням приватизоване майно передається у спільну часткову власність. Спільна часткова власність може виникати і при укладенні різних договорів - купівлі-продажу, міни тощо. Відносини батьків та дітей стосовно майна, що належить їм на праві спільної часткової власності, регулюються нормами цивільного законодавства (ст. ст. 356-368 ЦК України).
5. Правовідносини батьків та дітей щодо об'єктів спільної власності, як і будь-які інші відносини спільної власності, мають складну структуру. Вони включають два різновиди правовідносин:
а) відносні правовідносини - між самими співвласниками, тобто між батьками та дітьми;
б) абсолютні правовідносини - між співвласниками (батьками та дітьми) та усіма іншими особами.
Правовідносини першого виду є відносними, оскільки вони виникають між конкретно визначеними особами-батьками та дітьми. Кожен із співвласників зобов'язаний перед іншими співвласниками діяти розумно та виважено щодо спільного майна, поважати інтереси інших співвласників. У свою чергу він також має право вимагати такої ж поведінки від кожного з інших співвласників. Абсолютні правовідносини виникають між батьками і дітьми як співвласниками майна та усіма іншими особами, тобто не власниками. В цих відносинах батькам та дітям протистоїть необмежене коло інших осіб, які не можуть порушувати належне їм право спільної власності.
page
youtube
