ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Сімоненко В.М., -розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича (далі - голова Сільради) про визнання дій протиправними, зобов'язання надати відповідь на заяву, стягнення моральної шкоди та судових витрат,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати відповідь голови Сільради такою, що надана не по суті запиту; визнати неправомірною відмову в наданні інформації; зобов'язати відповідача протягом п'яти днів надати обґрунтовану відповідь на дев'ять запитань, що містяться в його заяві від 5 червня 2015 року; стягнути завдану йому моральну шкоду в розмірі 425 грн та понесені ним судові витрати.

Вимоги мотивував тим, що ненадання відповіді на поставлені у заяві запитання порушує його право на інформацію, гарантоване Конституцією <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> України, Законом України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_02/pravo1/Z960393.html?pravo=1> (далі - Закон № 393/96-ВР), Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1> (далі - Закон № 2939-VI) та Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>.

Лебединський районний суд Сумської області постановою від 8 грудня 2015 року відмовив у задоволенні позову. У цьому рішенні суд зазначив, що відповідач своїми діями не порушив право ОСОБА_9 на одержання публічної інформації, оскільки запитувана інформація не стосувалась реалізації соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів автора звернення та не була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Суд зазначив, що відповідно до Закону № 393/96-ВР і Закону № 2939-VI дії голови Сільради не обмежили права ОСОБА_9 в доступі до публічної інформації.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову - про часткове задоволення позовних вимог. Цей суд визнав, що відповідь голови Сільради в листі від 3 липня 2015 року № 02-20/607 не стосувалася суті запиту. Відповідь такого змісту визнав неправомірною відмовою в наданні інформації і зобов'язав голову Сільради повторно розглянути заяву ОСОБА_9 від

5 червня 2015 року. У решті позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд ОСОБА_9 просить переглянути рішення суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень [пункт 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)]. Нормами права, які неоднаково застосовані, вважає статті 159 і 163 КАС. Адже, незважаючи на посилання заявника у касаційній скарзі на невирішення судом апеляційної інстанції питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 94 КАС, суд касаційної інстанції у своєму рішенні на це питання відповіді не надав і судові витрати не розподілив.

Натомість у рішенні суду касаційної інстанції, наданому для порівняння, - ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2011 року (справа № 6-33664св11) - невирішення судом апеляційної інстанції питання про розподіл судових витрат визнано порушенням, достатнім для його скасування в цій частині.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Якщо виходити із вимоги про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у заявлених ОСОБА_9 межах, то у цьому слід відмовити, позаяк названі у заяві норми статей 159 і 163 КАС є нормами процесуального, а не матеріального права. Окрім того, в цілому судове рішення, надане для порівняння, і частково судове рішення, про перегляд якого подано заяву, не містять висновків щодо застосування норм матеріального права.

Якщо дотримуватися фактично зазначеної підстави перегляду оспореного судового рішення, якою згідно зі змістом заяви є неоднакове застосування норм процесуального права, то й у цьому сенсі немає причин вважати, що має місце неоднакове застосування і зазначених норм права за подібних правовідносин.

В оспореному рішенні суд касаційної інстанції погодився з постановою суду апеляційної інстанції про безпідставність вимог щодо недотримання строків надання відповіді на запити та звернення громадян, а також про недоведеність заподіяння моральної шкоди заявникові неправомірними діями відповідача. Ні суд апеляційної, ні суд касаційної інстанцій питання про судові витрати не вирішували. При цьому заявник як особа, яка брала участь у справі, відповідно до вимог статті 168 КАС (додаткове судове рішення) із заявою прийняти додаткову постанову чи ухвалу у зв'язку з тим, що не було вирішено питання про судові витрати, не звертався.

У справі, в якій прийнято рішення, надане для порівняння, суд апеляційної інстанції висловив мотиви щодо розподілу судових витрат. З ними суд касаційної інстанції не погодився і з посиланням на норми цивільного процесуального права, які регулюють порядок розподілу судових витрат, скасував рішення суду апеляційної інстанції в цій частині з направленням справи на новий апеляційний розгляд. З мотивації цього рішення, серед іншого, убачається, що вирішення питання про розподіл судових витрат не завжди тягне скасування рішення судів попередніх судових інстанцій, оскільки відповідно до вимог цивільного (і адміністративного) судочинства у разі, якщо суд не вирішив питання про судові витрати, то суд, який ухвалив судове рішення, може прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу.

Отже, оскільки обставини, які стали підставами для перегляду справи, не підтвердилися, відповідно до частини першої статті 244 КАС заява ОСОБА_9 задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков В.І. Гуменюк

О.В. Кривенда Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук О.Б. Прокопенко

В.М. Сімоненко