Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди за заявою Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що згідно з наказом від 1 серпня 2012 року її було переведено на посаду економіста першої категорії планово-економічного відділу відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця «Сніжнетепломережа» (далі − ВП «ВО «Сніжнетепломережа»), що є виробничою мережею Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (далі − ОКП «ДТКЕ») без права юридичної особи, а 28 листопада 2014 року її було звільнено на підставі статті

38 Кодексу законів про працю України (далі − КЗпП України) за власним бажанням. Посилаючись на те, що відповідач у день її звільнення не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив заробітної плати за листопад 2014 року, чим спричинив моральну шкоду, ОСОБА_5 просила суд стягнути з ОКП «ДТКЕ» на свою користь 10 тис. 132 грн 6 коп. заборгованості із заробітної плати, 72 тис.156 грн 88 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 5 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Куйбишевський районний суд Запорізької області рішенням від

28 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково: стягнув на її користь з ОКП «ДТКЕ» 10 тис. 132 грн 6 коп. заборгованості із заробітної плати за період з 1 до 30 листопада 2014 року та 500 грн на відшкодування моральної шкоди; ухвалив, що рішення в частині стягнення на користь

ОСОБА_5 заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив; вирішив питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд Запорізької області 23 рудня 2015 року рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 грн скасував й ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди; у частині стягнення судового збору рішення суду першої інстанції змінив та стягнув з ОКП «ДТКЕ» судовий збір у розмірі 1 тис.

84 грн 2 коп., в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 липня 2016 року касаційну скаргу ОКП «ДТКЕ» відхилила, рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23 рудня 2015 року залишила без змін.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернулось ОКП «ДТКЕ» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2016 року з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 116 КЗпП України, статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОКП «ДТКЕ» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області 23 рудня 2015 року та рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_5

На підтвердження своїх вимог заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня, 7 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що

позивачка з 1 серпня 2012 року працювала на посаді економіста першої категорії планово-економічного відділу ВП «ВО «Сніжнетепломережа», що є виробничою мережею ОКП «ДТКЕ» без права юридичної особи, а 28 листопада 2014 року звільнилась на підставі статті 38 КЗпП України. Відповідно до довідки ВП «ВО «Сніжнетепломережа» ОКП «ДТКЕ» від 28 листопада 2014 року заборгованість із заробітної плати ОСОБА_5 з 1 до 30 листопада 2014 року складає 10 тис. 132 грн 6 коп. (а.с.4). <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1823/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1> Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на порушення вимог чинного трудового законодавства позивачці не виплачено заробітної плати за відпрацьований час за листопад 2014 року. При цьому установлено, що довідка підприємства про розмір заборгованості із заробітної плати оформлена відповідно до чинного трудового законодавства, скріплена печаткою виробничої одиниці та підписами посадових осіб, які на час видачі довідки в день звільнення позивачки виконували свої обов'язки й не були звільнені, а печатка виробничої одиниці не була визнана недійсною; відповідач не спростував відсутності заборгованості перед позивачкою із заробітної плати і не надав жодних належних доказів щодо виплати їй заробітної плати за вказаний період. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що оскільки сертифікатом Торгово-промислової палати України від 28 серпня

2014 року встановлено обставини непереборної сили, то вина ОКП «ДТКЕ» у спричиненні моральної шкоди позивачці відсутня.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 10 березня 2016 року не може обґрунтовувати підставу перегляду судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T041618.html>, оскільки не є рішенням суду касаційної інстанції.

Наданими для порівняння ухвалами від 7 вересня 2016 року (справа № 319/63/16-ц) та від 25 травня 2016 року (справа № 234/16318/15-ц) суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходили з того, що належних та допустимих доказів наявності заборгованості із заробітної плати за спірний період позивачі не надали, натомість відповідач доводи позивачів спростував.

При цьому у зазначених справах суди встановили, що надані позивачами довідки про заборгованість із заробітної плати (за травень-жовтень 2014 року та вересень-жовтень 2014 року) містять суперечливі дані щодо розміру й періоду нарахування, крім того, їх видано й завірено печатками у той час, коли будівлі, обладнання та документи відповідача були захоплені невідомими особами, унаслідок чого печатки визнані недійсними.

У справі № 319/63/16-ц суди врахували, що в преюдиційному рішенні апеляційний суд установив наявність заборгованості із заробітної плати за листопад 2014 року, тобто на час звільнення позивачки з роботи, іншої заборгованості встановлено не було й останньою не заявлялось.

Отже, зазначені судові рішення, надані заявником для порівняння, та судове рішення, про перегляд якого подано заяву, постановлені у справах з різними фактичними обставинами, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОКП «ДТКЕ» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2016 року.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко